Економічні науки / 1. Банки і банківська система

Онищук Н. Ю.

(науковий керівник – к. е. н., доц. Андрійченко Ж. О.)

Харківський національний економічний університет, Україна

Особливості оцінки кредитоспроможності позичальників

в управлінні кредитним ризиком банку

Надійність банку визначається не тільки тим, якому ризику піддається банк, але і наскільки банк здатний ним управляти. Основною задачею регулювання ризиків є підтримка прийнятного співвідношення прибутковості з показниками безпеки і ліквідності в процесі управління активами і пасивами банку, тобто мінімізація банківських втрат. Ефективне управління рівнем ризику покликане вирішувати цілий ряд проблем - від відстежування (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки.

Все це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики ухвалення рішень так, щоб своєчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку і одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є важливою складовою управління кредитним ризиком банку. Необхідність активізації механізму визначення кредитоспроможності позичальника зумовлена швидкими темпами зростання обсягів наданих кредитів, а отже і збільшення ризикованості банківської діяльності. Даній проблемі присвячено велику кількість наукових публікацій, у яких започатковано вирішення цього питання. Провідне місце в розробці цієї теми належить таким відомим економістам, як Примостка Л., Тиркало Р, Васюренко О., Мочерний С., Пернарівський О., Мороз А. та ін.

Швидкі темпи зростання кредитних операцій банку зумовлюють пошук нових, ефективніших та дієвих методів і підходів до визначення кредитоспроможності позичальника, зменшення рівня кредитного ризику, своєчасного та повного погашення банківських позик.

Метою даного дослідження є обґрунтування об'єктивної необхідності визначення кредитоспроможності кожного окремого позичальника при визначенні рівня ризику кредитного портфеля банку в цілому. Поставлена мета визначила постановку таких завдань:

– визначити місце, роль та вплив оцінки кредитоспроможності позичальника на рівень управління кредитним ризиком банку;

– проаналізувати сучасні вітчизняні та іноземні методики оцінки кредитоспроможності та на їх основі визначити рівень ризику при наданні кожного окремого кредиту;

– з'ясувати проблеми, що виникають в процесі визначення кредитоспроможності позичальника;

– проаналізувати можливості та перспективи вдосконалення існуючих методик визначення кредитоспроможності.

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов'язковою, а її результати істотно впливають як на умови конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку в цілому. Для позичальника оцінка кредитоспроможності також важлива, оскільки від її результату залежить в якому обсязі буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.

Результатом неякісної та недостовірної оцінки кредитоспроможності позичальників може стати погіршення якості кредитного портфеля банку, яке, до того ж, тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до повного краху.

Надійним способом вирішення даної проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дозволятиме банку реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Проте слід зазначити, що не існує ні єдиної методики, ні єдиного підходу до її побудови. Більше того, не існує навіть єдиного обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності, про що, зокрема, свідчать наведені нижче різноманітні тлумачення поняття кредитоспроможності:

1) кредитоспроможність позичальника - це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями;

2) кредитоспроможність - система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни";

3) кредитоспроможність - спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг;

4) кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [1].

Із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового підходу банків до визначення платоспроможності і кредитоспроможності позичальників. Водночас зазначимо, що банківські заклади застосовують безліч різноманітних методик для її оцінки з певною системою коефіцієнтів.

Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального "обличчя" і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оцінки не можуть бути беззаперечними [2].

Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника із узагальненням цифрових і нецифрових даних неможливо. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

Ступінь довіри до клієнта включає відкритість, чесність, готовність клієнта надати фактичну інформацію.

Кредитна історія включає попередній досвід роботи з кредитами. Погашення попередніх кредитів - добра ознака та свідчення того, що клієнт працює відповідально. Чим довше клієнт обслуговується в банку, тим краще банку відомий його бізнес.

Поведінка клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва, структури споживачів та постачальників, конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства.

Привабливість продукту визначається його ціною, якістю, асортиментом та іміджем товарів чи послуг підприємства [3].

Фактори виробництва включають кваліфікацію працівників, стан виробничих приміщень та обладнання, наявність комунікацій та місце розташування підприємства. Кваліфікація - це не лише наявність відповідного диплома, а й досвід роботи, мотивація та стабільність робочої сили.

Важливим фактором є також структура клієнтської бази (споживачів). Ризики для підприємства зростають, коли кількість клієнтів незначна. Клієнтська структура має бути добре розвинутою. Те саме можна сказати про постачальників. Чим ширша база постачальників, тим менша вірогідність, що підприємство зіткнеться з порушеннями з боку постачальників, та вища вірогідність стабільності руху грошових коштів [4].

Не варто забувати й про конкуренцію. Мова йде про те, наскільки конкурентоспроможний клієнт за цінами та рівнем послуг, які він надає.

Значної уваги заслуговує показник рівня ділової активності. Кредитування підприємства, яке працює у даному бізнесі понад два роки, має сталі відносини з постачальниками і споживачами, менш ризикове, ніж кредитування нового бізнесу.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що система відбору суб'єктів кредитування для оцінки кредитоспроможності, за якою працює більшість банків сьогодні, багато в чому далека від досконалості. Найбільшими її недоліками є:

– суб'єктивізм експертизи (рішення, що приймається експертом, базуються тільки на його особистому досвіді, інтуїції і знаннях, тобто багато в чому суб'єктивно);

– відсутність механізму спадкоємності (полягає в тому, що експертом можна стати лише за допомогою накопичення значного досвіду, передати який практично неможливо унаслідок відсутності ефективності методик навчання);

– проблема підвищення кваліфікації експерта (це можливо тільки шляхом накопичення досвіду, як позитивного, так і негативного, а негативний досвід - це нові проблемні кредити);

– відсутність єдиних "нормативних" або "критичних" значень коефіцієнтів.

Література:

1. Транскордонні перекази: аналітичний огляд щодо обсягів транскордонних переказів, здійснених в Україні з використанням міжнародних систем переказу коштів між фізичними особами, створених нерезидентами / Департамент платіжних систем Національного банку України // Вісник НБУ. – 2012. – №2. – С. 29 - 31.

2. Международные системы денежных переводов в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mediamax.ru

3. Наумов О. Можливі законодавчі корекції ринку міжнародних грошових переказів в Україні [Електронний ресурс] / О. Наумов // Парламент: часопис. – 2009. – № 4. – Режим доступу : http://www.parlament.org.ua