К.е.н. Алескерова Ю.В., Мярковський

Вінницький національний аграрний університет

Менеджмент  вексельного обігу в Україні: Проблеми та перспективи розвитку

Вексельний обіг – одне з найскладніших питань у теорії і практиці управління, адже вексель, будучи ринковим інструментом управління, дає підприємству змогу, по-перше, продовжити термін платежу за векселем відповідно до потреб підприємства, по-друге, сприяє підвищенню вартості фірми, за рахунок зменшення обсягів протермінованої заборгованості та зростання оборотності дебіторсько-кредиторської, по-третє, заборгованість за векселем є надійнішою, оскільки він – найліквідніший фінансовий інструмент (може бути реалізований будь-якого моменту). Завдяки зазначеним властивостям вексель набув широкого застосування в світі, необхідним стало його використання в національній економіці [4].

Отже, основною метою даного дослідження є обґрунтування концептуальних засад становлення та розвитку вексельного обігу в Україні й основних напрямків його функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

Проблему вексельного обігу поряд із зарубіжними вивчають і вітчизняні вчені-економісти. Зокрема, Т. Батіщєв (Казахстан), Ф. Гудков (Росія), В. Тарасов (Білорусь), С. Гуткевич, А. Демківський, М. Дем’яненко, В. Мельник, Т. Рудненко [4], Н. Скочило [6], А.  Ємельянов, О. Федоренко та інші, у яких розкрито основи створення вексельного ринку в Україні.

Водночас слід зазначити, що дослідження вексельного права після прийняття Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року є нечисленними та в них частіше за все виражаються спірні думки авторів, не підтверджені посиланнями на чинне законодавство. Тому можна говорити про недостатню вивченість проблемних питань обігу векселів за сучасним цивільним законодавством України.

Також малодослідженими залишаються питання в українській економічній літературі потенційні можливості фінансування корпорацій, які полягають у випуску нових видів корпоративних боргових цінних паперів, а також питання вдосконалення законодавчого регулювання та механізмів використання різних видів корпоративних боргових цінних паперів [1].

Сьогодні існує багато проблем, щодо випуску та обігу векселів як специфічного фінансового інструменту, що потребує відповідного регулювання. Мета – зробити ринок векселів прозорішим, надійнішим і стабільнішим, установити на ньому нові,  якісніші правила, а також сприяти ефективному використанню векселів [4].

Вексель починає циркулювати на ринку виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки цим властивостям вексель зменшує потребу у грошах, значно прискорює оборот товарів, оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків товаровиробниками [6].

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) [2].

В ході свого історичного розвитку вексель перетворився на універсальний інструмент, роль і значення якого в сучасних умовах господарювання значно зростає. Це пояснюється насамперед функціями, які він виконує. Однією з головних функцій вексельного обігу є оформлення короткотермінового кредиту. Дана функція починає діяти в момент зацікавленості постачальника продукції реалізувати її покупцеві, але на час укладання угоди покупець не має належної суми грошей, тому виписує вексель як ґарант здійснення майбутнього платежу, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням відсотка за кредит і терміну платежу, як правило, перевищує величину суми укладеної угоди. Крім того, вексель виконує функцію платежу, адже він дає змогу отримати гроші ще до настання терміну платежу (вексель можна продати або закласти під заставу в комерційному банку). При цьому банки, отримавши вексель до настання терміну платежу, виконують функцію кредитора, утримують його в себе, стягуючи при цьому обліковий відсоток [6].

Окрім зазначених функцій, вексель здійснює функцію контролю за виконанням зобов’язань між суб’єктами господарювання, скорочення грошово-кредитної маси в обігу, а відтак і стримування темпів інфляції [3].

Поширенню векселів сприяє розвиток банківських операцій з векселями, які поширюються на кредитні, гарантійні  та комісійні.

Вексельні кредити (дисконтна операція, кредити забезпечені векселями, рефінансування векселів) є важливими активними операціями банку, що забезпечують важливу частку доходів поповнення фінансових ресурсів. Комісійні операції (інкасування, доміциляція), а також гарантійні підвищують зручність вексельних розрахунків клієнтів банку, а також є джерелом комісійних доходів банку безе незначного ризику [7].

Полегшуючи реалізацію продукції, комерційний кредит сприяє прискоренню обігу фінансових та матеріальних ресурсів і виступає додатковим чинником відновлення збалансованості грошової і товарної маси.

Водночас, створюючи умови для розвитку вексельного обігу, комерційний кредит зменшує кількість потрібних для обігу коштів і знижує потребу у прямих банківських кредитах. З допомогою одного векселя може бути укладено кілька торговельних угод, перш ніж його буде обліковано в банку, а в багатьох випадках вексель може взагалі не обліковуватися банком [4].

Усі векселі в господарському обороті виступають у вигляді простих та переказних векселів. Простим векселем називається вексель, складений у формі   простого,  нічим  не  обумовленого  зобов'язання   виданого   однією

особою іншій за отримані від останньої цінності.

Переказний же вексель - це документ, виданий у формі простого і нічим не обумовленого наказу здійснити платіж:

- за власним наказом, тобто переказний вексель, виданий за наказом самого векселедавця (векселедавець і першонабувач в одному обличчі);

- на себе - переказний вексель, виданий на самого векселедавця (векселедатель і трасат в одному обличчі).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відповідно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив   аваль   векселя,   приймає   на себе   відповідальність  за виконання

зобов'язань   зобов'язаною   за векселем   особою (наприклад,  векселедавцем,

акцептантом або індосантом).

Індосаментодин із найважливіших аспектів функціонування векселя, що дає можливість здійснювати передачу векселя між різними субєктами економіки, забезпечуючи умови для обігу векселя як засобу платежу [7].

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселедержателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Якщо   платнику   представляється зручним,  щоб вексель при настанні

строку платежу був сплачений не ним самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника - векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, - доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає "прийнятним" як для банків, так і для інших осіб, які бажають його придбати; він легше може бути облікованим, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести додаткових витрат.

Світова практика свідчить, що вексельний обіг активізується у кризових умовах, особливо це є характерним для країн з економікою, що розвивається. Використання переказного векселя в Україні може позитивно вплинути на вирішення проблеми неплатежів, яка полягає в придбанні банком права вимагання від боржників векселедавця та подальшому акцепті, що здійснюється лише після отримання коштів від боржників, переказних векселів, необхідних векселедавцю для розрахунків зі своїми постачальниками. Здійснюючи таку операцію, банки прагнуть досягти певних цілей:

  – одержання комісійної винагороди від векселедавця за надання послуг із здійснення такої операції;

  – допомога векселедавцю, спрямована на економію його обігових коштів;

  – надання можливості векселедавцю розраховуватись із постачальниками за наявності.

В Україні, на жаль, склалася досить несприятлива ситуація щодо розвитку вексельного обігу, на це впливає низка чинників:

  – низька платоспроможність більшості підприємств;

  – нерозвиненість нормативно-законодавчої бази;

  – низький розвиток дії фінансово-кредитних інститутів;

  –нерозповсюдженість інформації про емітентів векселів, що зумовлює правопорушення у сфері вексельного обігу, зокрема обіг дружніх та бронзових векселів [7].

Сприятливою умовою розвитку векселів в Україні може стати створення Єдиного державного реєстру з випуску, обігу і погашення векселів, що йдеться в постанові Кабінету міністрів і Національного банку № 1379 від 28 грудня про затвердження плану заходів на 2012 рік з боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму.

 Згідно з нею, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), Державна податкова служба та Держфінмоніторинг повинні представити пропозиції щодо внесення відповідних змін до законодавства до третього кварталу.

 Серед іншого, план передбачає розробку методики та проведення національної оцінки ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.

 Згідно з даними НКЦПФР, обсяг виконаних торговцями цінними паперами операцій з векселями в Україні в 2010 році виріс на 17,6% - до 316,11 млрд грн, що склало 20,6% від загального обсягу операцій на ринку.

Отже, впровадження даного реєстру покращить розвиток вексельного обігу в Україні.

Розглянувши поняття "вексель", можна зробити висновок, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш - менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні, не можна назвати словом "вексель", тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

- векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

- вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим

способом;

Отже, рoзв’язання окреслених проблем сприятиме активізації вексельнoго обігу в Україні, залученню дешевих ресурсів із внутрішньoго ринку для фінансування короткотермінової заборгованості, що, в свою чергу, стимулюватиме рoзвиток фінансового ринку, а відтак сприятиме розвитку економіки країни загалoм.

Література:

1. Буй Т.Г. Розширення можливостей фінансування розвитку корпорацій шляхом випуску боргових цінних паперів / Т.Г. Буй // Гроші, фінанси і кредит. – 2009. - № 9 (95). – С. 190-197.

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» із змінами та доповненнями від 23.02.2006 № 3480-IV

3. Мушинська І.С. Вексельний обіг в Україні: проблеми та рекомендації щодо їх вирішення / І.С. Мушинська // Ринок цінних паперів України.  - 2011

4. Рудненко Т. Вексельний обіг та перспективи використання фінансових векселів в Україні // Фінансовий ринок України. – 2009. – № 7-8. – с. 15-18.

5. Румянцев С. Активізація цивілізованого обігу векселів / С. Румянцев // Цінні папери України. – 2009. - № 29 (571). – С. 13-14.

6. Скочило Н. Вексельний обіг в Україні: проблеми становлення і розвитку// Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2008. - №13. – с. 113-117.

7. Федосік І.М., Асєєва А.О. Вексель – крок до виходу з кризи // НБУ. – 2011.- № 1 (10) -  С. 193-196