К.е.н. Лаговський В.В.

Національний університет державної податкової служби України

РИНОК ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

На відміну від економічних відносин, які переважали в ХІХ і на початку ХХ ст., коли основною продуктивною силою виступала проста праця некваліфікованого працівника, ключова роль у економіці сьогодення відводиться кваліфікованим працівникам, що мають високий творчий потенціал. Нині професійні знання в багатьох галузях економіки мають тенденцію швидко старіти. Все це вимагає постійного підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Крім того, що освіта стає високопродуктивною формою капітальних вкладень, вона також є важливою соціальною гарантією. В сучасних економічних умовах високий рівень освіти означає передусім готовність людей до динамічного професійного життя, що є основою конкурентоспроможності на ринку послуг праці. Перехід до стадії розвитку суспільства, в якому знання є одним з ключових факторів, першочергово актуалізував проблеми розвитку освіти. Все вище зазначене вказує на актуальність досліджень питань становлення, формування та розвитку ринку освітніх послуг.

Дослідженню проблем формування ринку освітніх послуг в України присвячені роботи Андрущенка В.П., Антошкіної Л.І., Боголіб Т.М., Верхоглядової Н.І., Каленюк І.С., Куценко В.І., Кратта О.А., Кременя В.Г., Патори Р. та інших. Проте єдиного підходу до з’ясування суті поняття «ринок освітніх послуг» та його змістовного наповнення не існує.

Метою дослідження є розкриття суті поняття «ринок освітніх послуг» як економічної категорії та специфічного об’єкта економічних досліджень, визначення його особливостей.

Аналіз економічної літератури, що присвячена формуванню і розвитку ринку освітніх послуг [2-5], вказує на те, що не існує єдиного визначення цього поняття, відмічаються розбіжності, як щодо понятійного апарату, так і змістовного його наповнення.

Ринок освітніх послуг передбачає використання таких економічних категорій: попит, пропозиція, товар, ціна. Розглянемо кожну з цих категорій окремо.

Послуга – особлива споживча вартість процесу праці, що виражена в корисному ефекті, який задовольняє потреби людини, колективу, суспільства [1, ст. 7]. Під освітою розуміють сукупність систематизованих знань, умінь, навичок, здобутих людиною в процесі навчання. Отже, освітня послуга - це організований певним чином процес в результаті якого одна особа передає іншій особі певний обсяг навчальної та наукової інформації, яка у другої особи трансформується в певну сукупність знань, умінь і навичок.

Виходячи з даного означення та загальних міркувань можна стверджувати, що освітні послуги мають наступні особливості [1, 2]: сезонність; невідчутність освітніх послуг, тобто неможливість їх підтвердження до моменту надання, що ускладнює вибір конкретного навчального закладу; невіддільність послуг освіти від навчальних закладів; непостійність якості послуг, що надаються; недовговічність; відсутність права володіння; висока вартість; відносна тривалість надання освітніх послуг; відстрочено виявлення результативності наданих послуг; опосередкований характер попиту на послуги освіти, який в кінцевому рахунку залежить від структурної побудови національної економіки; необхідність подальшого супроводу освітніх послуг; залежність результатів від умов майбутньої роботи та життя людини, яка навчається; не однакова доступність послуг; необхідність ліцензування; конкурсний характер; відносно молодий вік споживачів освітніх послуг та інші.

Важливу роль на досліджуваному ринку відіграє держава, формуючи правове поле та фінансуючи освітню сферу. Коло завдань, які стоять перед нею у сфері регулювання освітою широке, зокрема це – оптимізація мережі навчальних закладів, підвищення якості освітніх послуг, створення максимально професійної та незалежної системи ліцензування й акредитації, яка б діяла в інтересах споживачів освітніх послуг, підтримка наукової діяльності тощо [3, с. 6]. До базових функцій державного регулювання освітньої діяльності, які не можуть виконуватись за допомогою ринкових важелів, можна віднести [4]: формулювання стратегічних і тактичних цілей і пріоритетів; дотримання соціальних цінностей; створення правових основ функціонування ринку освітніх послуг; гарантування високої якості освітніх послуг.

У зв’язку із поділом освітніх закладів на державні та приватні існує думка, що освітні послуги поділяються на «платні» і «безкоштовні», що на нашу думку є некоректним. Дійсно безкоштовними освітні послуги є лише для безпосередніх споживачів: учнів, студентів. Проте суспільству, підприємствам і навчальним закладам ті ж самі «безкоштовні» послуги коштують всіх необхідних витрат праці, що створює вартість, яка повинна оплачуватися на визначеному рівні в грошовій формі. Безкоштовність надання послуг освіти громадянам виступає лише особливою формою економічних відносин між виробником і безпосереднім споживачем цих важливих послуг. Її головна перевага полягає в створенні умов доступності освіти для всіх, незважаючи на рівень доходів населення. Держава акумулює відповідну частку фінансових засобів шляхом стягування податків з підприємств і населення; направляє ці засоби в сферу освіти, щоб відшкодувати її витрати на послуги, що нібито безкоштовно поставляються. Характерною рисою сучасного розвитку ринку освітніх послуг є поява частки платних освітніх послуг.

Розрізняють два види цін на освітні послуги. Одні встановлюються і регулюються державою для всіх освітніх закладів за їхні послуги в рамках державних освітніх програм і стандартів. На освітні ж послуги недержавних навчальних закладів, викладачів, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, додаткові освітні послуги державних закладів зазвичай застосовуються ринкові ціни.

Отже, ціна освітньої послуги – це ринкова ціна, яка формується під впливом попиту та пропозиції, а також частково регулюється державою. Ціна на освітні послуги буде залежати від: рівня життя населення, його платоспроможності, престижності закладу, спеціальності, перспектив працевлаштування, собівартості навчання, норми прибутку, рівня інфляції, етапу життєвого циклу освітньої послуги, рівня конкуренції, державного регулювання цін, маркетингової стратегія тощо. У результаті взаємодії даних факторів отримують ринкову ціну освітньої послуги.

Окремо зауважимо, що ціна одних і тих же освітніх послуг для різних споживачів може бути різною. Тут ми маємо на увазі, що, наприклад, студент, який навчається за рахунок державного бюджету опосередковано оплачую освітні послуги через податки (які сплачує він чи члени його сім’ї). В той же час студент, який навчається за контрактом безпосередньо сплачує кошти у відповідності контракту і крім цього сплачує такі ж податки. І хоча частина цих коштів може бути повернута через податковий кредит, невідповідність у ціні освітніх послуг все ж залишається.

Суб’єктами відносин на ринку освітніх послуг є покупці та продавці цих послуг, держава. Сторона, що надає освітні послуги (продавці) – це заклади освіти всіх рівнів, органи державного управління й місцевого самоврядування, громадські організації, міжнародні інститути, окремі фізичні та юридичні особи тощо. Вони формують пропозицію як обсяг освітніх послуг, що продукується і надається споживачам. До покупців освітніх послуг відносяться діти дошкільного віку, учні, студенти, різні категорії дорослого населення тощо. Вони формують попит як форму вираження потреб індивідів і суспільства в освітніх послугах. Держава, як суб’єкт ринку освітніх послуг не тільки формує правове поле і розподіляє бюджетні кошти, вона, до відомої міри, формує попит на освітні послуги.

Отже, ринок освітніх послуг в сучасних умовах це певний механізм який функціонує на основі правових, фінансово-економічних, соціально-освітніх, організаційно-методичних відносин між тими хто надає ці послуги, тими хто купує і державою, та регулює (збалансовує) співвідношення між пропозицією освітніх послуг і попитом на них, їх якістю, вартістю і ціною. Товаром на цьому ринку виступають освітні послуги - організований певним чином процес в результаті якого одна особа передає іншій особі певний обсяг навчальної та наукової інформації, яка у другої особи трансформується в певну сукупність знань, вмінь і навичок. Суб’єктами відносин на ринку освітніх послуг є покупці та продавці цих послуг, держава. Досліджуваний ринок має ряд суттєвих особливостей, як стосовно специфіки його товару, так і стосовно формування ціни на цей товар, що суттєво відрізняє його від інших ринків і вимагає особливого методологічного підходу до його дослідження.

Література:

1. Економічна енциклопедія : у трьох томах / [редкол. : відп. ред. С. В. Мочерний. та ін.]. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002 – – Т. 3. – 2002 – 952 с.

2. Патора Р. Ринок освіти в системі кадрового забезпечення стратегічного розвитку країни : автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня доктора економ. наук : спец. 08.09.01 / Р. Патора. – Львів, 2002. – 39 с.

3. Вакарчук І. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи / Іван Вакарчук // Вища школа. – 2008. – №3. – С. 3–18.

4. Кобець А. С. Роль держави у функціонуванні ринку освітніх послуг / А. С. Кобець. // Державне управління: удосконалення та розвиток – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=308

5. Антошкіна Л. І. Науково-методичні основи державного регулювання вищої освіти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. екон. наук : спец. 08.02.03. «Організація управління, планування і регулювання економікою» / Л.І.Антошкіна. – Київ, 2006. – 28 с.