Данилюк О., науковий керівник Ковальчук С. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Моделі та методи державного управління інвестиційними процесами

Створюючи цілісну організаційну правову базу функціонування економіки, держава регулює діяльність підприємств у різних аспектах. Таке регулювання здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції. На рівні законодавчих органів видаються правові акти, що регламентують загальні засади функціонування корпоративного сектору.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій.

В Україні система державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств є неефективною. Недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання. Вивести державу з даної ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави, втілена на практичному рівні.

Аналіз останніх публікацій проблеми показав, що вона висвітлена у працях багатьох науковців. Зокрема, В. Євтушевського, О. Мозкового, Ю. Кравченка, В. Торкановського.

Мета даного дослідження – обґрунтування суті та необхідності активного державного регулювання ринку цінних паперів.

Існує дві основних моделі регулювання державного ринку цінних паперів:

- здійснення його в основному державними органами;

- передача максимально можливого обсягу повноважень саморегулюючим організаціям, але за державою залишається виконання контролюючих функцій.

Державне регулювання інвестування в Україні здійснюється в різних правових формах, із застосуванням різноманітних методів та включає:

– управління державними інвестиціями;

– регулювання умов інвестиційної діяльності;

– контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності .

Проте положення законодавчих актів не віддзеркалюють усіх форм та засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності. Недостатність інвестиційних ресурсів у економіці України спонукає до пошуку різноманітних шляхів стимулювання інвестиційних надходжень, які здатні забезпечити належні умови інвестиційної діяльності шляхом вибору ефективних форм державного регулювання.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого та непрямого втручання в інвестиційну діяльність .

Моделі державного регулювання інвестиційної діяльності:

– прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність;

– надання допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

– встановлення державних норм та стандартів;

– встановлення антимонопольних заходів.

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:
- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах; регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

-зовнішньоекономічна політика — регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій.

На сьогодні Україною вже зроблено певні позитивні кроки на шляху до підвищення інвестиційної привабливості країни. Зокрема, створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Дана сфера регулюється Законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», якими передбачено державна гарантія захисту інвестицій, незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду.

Для України надзвичайно важливим є застосування радикальних заходів щодо збереження привабливості української економіки для інвесторів, підтримки інвестиційної діяльності, надходження та дієвого захисту інвестицій у період кризи. Саме тому Державні органи України розробили та реалізовують комплекс заходів з протидії і подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, які відображені в урядовій програмі «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», яка орієнтована на вирішення двох завдань: по-перше, мінімізувати негативні наслідки від світової кризи, по-друге, забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток в посткризовий період. На середньо- та довготермінову перспективу Уряд розробив Стратегію національної модернізації до 2020 р.

На сьогодні в Україні, крім зовнішніх інвесторів, є і власні внутрішні потенційні інвестори. Однак для ширшого залучення внутрішніх інвестицій необхідні механізми, які б сприяли залученню тіньових капіталів. Вирішення цієї проблеми потребує розроблення державних програм. Пріоритетними можна визнати ті напрямки інвестування, які спроможні в порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці країни .

Такими невідкладними завданнями можна вважати ті, що забезпечують приріст обсягів виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції в країні. Для ширшого залучення як іноземних, так і внутрішніх інвесторів у регіоні, повинні розроблятися спеціальні стратегії залучення іноземних інвестицій .

Отже, для створення сприятливого інвестиційного клімату держава використовує різноманітні типи регулювань: податкове, фінансово-кредитне, антимонопольне тощо. Покращення якості регулювань дасть змогу реалізувати потенційні можливості суб’єктів економічної діяльності, спрямованих на отримання прибутку від своєї діяльності, а відтак наповнення бюджету та створення робочих місць у регіоні.

Таким чином, створення відповідно до ринкових засад механізму взаємодії інвестора й органів державної влади в управлінні інвестиційним процесом дасть змогу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів в економіку країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» №1560 – ХІІ від 18.09.1991 // Відомості Верховної Ради. – 2010. - №34.

2. Кабанов В. Г. Державне регулювання ринку фінансових інвестицій / В.Г. Кабанов // Проблеми науки. - № 5. – 2008. – С. 15-19.

3. Марцин В. С. Складові впливу правових аспектів на інвестиційну діяльність України в сучасних умовах господарювання / В. С. Марцин// Регіональна економіка. – 2011.- №20. – С.78-98.