ОРГАНІЗАЦІЯ САМОНАВЧАННЯ В УМОВАХ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ

Входження вищої освіти України в Європейський простір вимагає перебудови всього навчально-виховного процесу, зміни суб’єктно-об’єктних відносин між педагогічними працівниками і студентами на суб’єкт-суб’єктні та формування таких рис особистості, як самостійність, пізнавальна активність студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Самостійність у навчальній діяльності зумовлена структурою планів навчальних закладів, у яких значна частина навчального часу виділена на самонавчання.Сучасна педагогiка пiдходить до розв’язання цiєї проблеми з позиції студентів їх задатків, нахилів, здібностей.

В рамках кредитно – модульної системи організації навчального процесу передбачається посилення ролі самонавчання студентів (збільшення часу на самостійну роботу студентів з науково-природничої підготовки – до 34 %, з професійної – до 70 % годин від середньої кількості аудиторних годин [2, с.181]).

На думку освітян, такий підхід дозволяє підготувати кваліфікованого професіонала, що може самостійно працювати та приймати відповідальні рішення незалежно від сектора галузі, в якому він буде працювати [3, с. 8].

Сучасні дослідники проблем вищої школи по-різному трактують і визначають сутність самонавчання: з одного боку її розглядають, як вид та метод навчання, а іншого – як „засіб організації виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності”[4, с.18].

В умовах кредитно-модульної системи навчання самостійна робота розглядається як сукупність дій студента з предметами за певних педагогічних умов, які передбачають отримання продукту, відповідного заданій меті, в результаті чого має бути засвоєний певний обсяг знань, вмінь і навичок та сформована самостійність як риса особистості. Власне, йдеться не про навчання, а про самонавчання, під час якого підвищується ймовірність так званого глибокого занурення.

Отже, мета статті проаналізувати та розкрити найбільш важливі аспекти самонавчання.

Питання планування, організації, управління самонавчання (самостійної навчальної діяльності, самоосвіти, автономності навчання тощо) викликає інтерес у науковців з точки зору психологічного аналізу процесу діяльності з навчання студента. Саме в самонавчанні, як основному засобі оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових занять, найяскравіше проявляються такі особистісні якості студента як мотивація, цілеспрямованість, самоорганізованість, самосвідомість, самостійність, особиста відповідальність, самоконтроль, самодисципліна тощо. Л. Кандибович, Е. Іващик, В. Нечаєв, О. Пометун, Т. Шамова та інші наголошують на тому, що самоосвіта (самонавчання) - це самостійна навчальна діяльність, яка керується та спрямовується мотивацією.

Розвиток самостійності студентів, їхньої здатності до самонавчання, до пізнавальної самостійності стає в наш час дуже важливим. Тільки самостійна робота, самоосвіта, самовдосконалення, самостійна діяльність саме протягом усього життя можуть зробити людину справжнім професіоналом, знавцем своєї справи, зробити її справді необхідною для суспільства.

Необхідно правильно визначити цілі, зміст, методи та форми організації процесу навчання, тобто потрібно керувати своєю пізнавальною діяльністю.

Поняття самонавчання можна трактувати як складний пізнавальній процес, систему внутрішніх і зовнішніх дій, зумовлених єдністю мотивів і цілей, спрямований на сприйняття і творче засвоєння знань [4, с. 35].

Самонавчання студентів визначається як форма чи засіб навчальної діяльності, за допомогою якої засвоюють знання, оволодівають уміннями та навичками. Тому основна роль у формуванні вмінь працювати самостійно належить викладачеві, який демонструєприйоми самостійної роботи, організовує самостійну діяльність студентів.

Метою самонавчання є удосконалення раніше набутих знань, умінь та навичок, логічно осмислювати знайдену інформацію, користуватися різними видами читання.

Готовність до самостійного навчання має декілька взаємозалежних та взаємопов'язаних компонентів: психологічний компонент (мотивація, ставлення до даної діяльності, інтелектуальні можливості та здібності, вольовий потенціал, саморегуляція); комунікативний компонент (комунікативна компетенція); методологічний компонент (засвоєння методів та прийомів самостійної діяльності, вміння орієнтуватися в цій діяльності, знання особливостей її виконання).

Отже, самонавчання дозволяє студентам засвоювати знання, оволодівати вмінням та навичками, може зробити людину справжнім професіоналом і знавцем своєї справи.

Література

1. Иващик Е.А. Самостоятельная внеаудиторная учебная работа студентов как средство совершенствования учебно-воспитательного процесса по иностранньм языкам в вузе / Е.А. Иващик // Формирование коммуни- кативной иноязычной компетенции/ Сб. науч. тр. Моск. гос. лингв. унта. -2005. -Вып. 42. -С. 32-42.

2. Підаєв А.В., Передерій В.Г. Болонський процес в Європі. Що це таке і чи потрібний він Україні? Чи можлива інтеграція медичної освіти України в Європейський освітній простір? – Одеса: Вид-во ОДМУ, 2004. – 190 с.

3. Фурман А.В., Гоменюк О.С. Міні-модуль у навчанні: складники обґрунтування//Педагогіка і психологія. - 1998. - №2. - С. 96-108.

4. Шкіль МЛ. Концепція педагогічного університету // Педагогічні кадри. – 1993. – № 13-14. – С. 2-12.