Педагогічні науки / 6. Соціальна педагогіка

К.пед.н. Лемко Г.І., Пиндик Х.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

ВИзнаЧЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ І ОРГАНІЗАТОРСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Формуванням комунікативної культури особистості є складовою інкультурації особистості в розумінні її входження в культуру, залучення до культурних цінностей суспільства, що зараз є одним з центральних напрямків у педагогіці і прикладній культурології. Практичні психологам та соціальні педагоги загальноосвітніх закладів в своїй діяльності потребують технологій, які дозволили б здійснювати цілеспрямований вплив на процес інкультурації особистості в умовах навчальної, трудової і дозвіллєвої діяльності дітей, а значить і доступних та валідних методик вивчення рівня сформованості комунікативної культури.

Проблемі виховання комунікативної культури, формування комунікативних умінь школярів присвячено роботи К. Гончара, А. Сайтфутдінової, В. Соколової, В. Штифурак та інших.

Аналіз наукових джерел дає змогу виокремити низку робіт присвячених віковій динаміці спілкування, вихованню комунікативних умінь і навичок школярів (Н. Воробйова, І. Кон, О. Корніяка, А. Мудрик, Т. Снегирьова та ін.).

Комунікативна культура – сукупність знань і вмінь, способів і навичок комунікативної взаємодії, а також пов'язаних з нею загальних для конкретного суспільства і конкретних ситуацій етико-психологічних принципів і норм. Вона є одним із аспектів базової культури ([1]).

Соціальний і комунікативний розвиток особистості органічно взаємопов'язані, взаємовпливають  і  взаємозумовлюють один одного. Несформованість комунікативних умінь і навичок свідчать, зокрема, про недостатній рівень культури мислення і низький  загальнокультурний рівень учнів. Враховуючи також багатокомпонентність комунікативної культури, згадане вимагає постійного моніторингу.

Комунікаційна культура залежить від її носія – особистості з її комунікативних можливостями та властивим її набутим досвідом з одного боку, та  комунікативної установки особистості на спілкування з іншими людьми – з іншого. Вагомим чинником у культурі спілкування є культурою мовлення, в розумінні використання оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби і етичних норм.

В процесі комунікацій учні орієнтуються на складну систему правил регулювання спільних дій, зокрема на локальні взаємодії, ритуали, правила змагальної активності. Незнання загальноприйнятих тут правил викликає як у конкретної дитини, так і у оточуючих почуття незручності. Адекватних засобів аналізу та регулювання цієї складової комунікативної компетентності поки що не розроблено.

Висока культура спілкування для підлітка — це симбіоз знань, комунікативних та морально-психологічних якостей у їхньому зв’язку із інтелектуально-культурними здібностями конкретної особистості, взаємодії із оточуючим середовищем, яке може по різному (позитивно чи негативно) впливати на конкретного індивідуума. Саме високі внутрішні протиріччя (продовження формування моральних якостей та психологічних особливостей) та вікова схильність до зовнішніх впливів та прагнення соціологізації в середовищі однолітків та старших визначають схильність культури спілкування до динамічної рівноваги, тобто почергового відхилення в той чи інший бік. Однак враховуючи, що старшокласники, в основному, спілкуються в групі, а таке спілкування є відносно стійким, формується протягом певного проміжку часу , а тому важко піддається простому маніпулюванню, а значить і корекції.

При експериментальному дослідженні рівня сформованості комунікативної культури учнів використовувалася методика КОЗ-1 (тест «Виявлення і оцінка комунікативних і організаторських здібностей»), основне призначення якої є  вивчення проявів комунікативних і організаторських схильностей підлітків ( [2]).

Відповіді опитуваного спрямовуються  на самоаналіз досвіду власної поведінки  в певних ситуаціях. Спектр питань достатньо широкий для аналізу якісних особливостей комунікативних і організаторських схильностей учня. Також враховано різне відношення опитуваних до питань з позитивними та негативними відповідями. Тому позитивна відповідь на певне питання бланку має таке ж вартісне значення, що і негативна відповідь на інше питання. В програму вивчення комунікативних схильностей уведені питання, пов’язані прагненням учня до спілкування, звиканням до нового оточення, реакції на просьби, комфортністю при контакті з окремими людьми та великим колективом.

Програма вивчення організаторських схильностей учнів включає питання щодо швидкості орієнтації в складних ситуаціях, спритності, наполегливості, вимогливісті, самостійністі, самокритичності, витримці, товариськості, а також схильності до організаторської діяльності та відношення до суспільної роботи.

Вивчення проводилося на базі одного із середніх навчально-виховних закладів в селищі міського типу гірського регіону Прикарпаття. Всього протестовано 110 учнів (73 учні 8-9 класів 37 учнів 10-11).

Результати вивчення рівня прояву комунікативних схильностей показано в таблиці 1 та на діаграмі 1.

Таблиця 1.

Результати вивчення рівня прояву комунікативних схильностей

Рівень

Всього учнів

Із них учнів 8-9 класів

Із них учнів 10-11 класів

Низький

16

7

9

Нижче середнього

9

6

3

Середній

13

10

3

Високий

32

22

10

Дуже високий

40

16

24

Діаграма 1

Таким чином, результати тестування показали, що у 16 учнів 8-11 класів вкрай низький рівень прояву схильностей до комунікативно діяльності, а 9 чоловік – рівень нижче середнього.

Середній рівень прояву комунікативних схильностей виявлено у 13 учнів. Вони прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло знайомств, відстоюють власну думку, планують свою роботу. Однак, згадане немає високої стійкості. З цією групою рекомендується проведення  серйозної і планомірної виховної роботи щодо формування і розвитку їх комунікативних здібностей.

Високий рівень прояву комунікативних схильностей виявлено у 32 учнів. Вони не губляться в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, без примусу займаються суспільною діяльністю, допомагають близьким, друзям, виявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації суспільних заходів, здатні прийняти самостійне рішення у важкій ситуації.

Дуже високий рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей є у 40 учнів. Вони відчувають потребу в комунікативній і організаторській діяльності, і активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено поводять себе в новому колективі. Випробувані цієї групи ініціативні, віддають перевагу складним та цікавим ситуаціям, приймають самостійні рішення, не лише відстоюють власну думку а й домагаються, щоб вона була прийнята товаришами. Вони можуть внести пожвавлення в незнайому компанію, люблять організовувати ігри, заходи, наполегливі у власній діяльності, що їх зацікавила. Учні цієї групи спрямовані на пошуки справ, які б задовольняли їхню потребу у комунікативній діяльності.

Найбільша кількість опитуваних, які показали дуже високий рівень комунікативних здібностей, на нашу думку може свідчити і  й  про бажання учнів у цьому віці прикрасити себе, видавати бажане за дійсне.

Відсутність на нижче середньому рівні учнів 10-11 класів у порівнянні із 5 учнями 8-9 класів, свідчить, про те що вони перейшли на інші рівні (швидше всього, за порівняльною діаграмою, переважно на низький, в меншій мірі – на середній рівні). Ці результати повинні стати тривожними для практичного психолога НВК, класних керівників, батьків учнів.

Порівняння кількості дітей різних вікових категорій із високим рівнем (значна перевага учнів 8-9 класів) та дуже високим рівнем показує, що учні із добрими комунікативними задатками в процесів дорослішання їх відповідно розвивають.

Результати вивчення рівня прояву організаторських схильностей показано на діаграмі 2, із якої можна зробити висновки, що низький та дуже високий рівні організаторських здібностей у досліджуваних учнів є приблизно рівними. Найменше виявлено учнів із найбільш проміжним, як і у випадку з комунікативними здібностями,  нижче середнім рівнем. Цей рівень є схильним до трансформації в той чи інший бік.

Цікавим є значне переважання лише середнього рівня організаторських здібностей у учнів 10-11 класів. На нашу думку, це може бути наслідком не природним задатків, результатом оволодіння в процесі навчання у школі певними організаторськими вмінням.

 

 

Діаграма 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наводимо також порівняльну діаграму комунікативних та організаторських здібностей досліджуваних учнів (діаграма 3).


Діаграма 3.

Таким чином, проведене дослідження підтверджує, що комунікативна культура є складовою культури учнів-підлітків і соціального середовища, в якому відбувається їхня взаємодія із собі подібними (школа, сім’я, вулиця). В процесі формування комунікативної культури активно здійснюються трансформація життєвої позиції старшокласників, їхніх ціннісних орієнтацій, соціальних ролей як індивідуумів у суспільстві.

Комунікативна культура старшокласника залежить не лише від його особистості, його комунікативних здібностей та можливостей їх реалізації, але й від набутих із часом вмінь встановлювати контакти.

Теоретичні висновки підтверджуються результати тестування, зокрема бажанням учнів у підлітковому віці  прикрасити себе, видавати бажане за дійсне, тобто зайняти достойне місце у середовищі активного спілкування.

Про формування в учнів комунікативних вмінь  в процесів дорослішання свідчать їхній вищий рівень в учнів 10-11 класів у порівнянні із  учнями 8-9 класів. Це спостерігається на фоні приблизно однакових показників для низького та дуже високого рівнів організаторських здібностей у дітей двох вікових категорій як наслідку вікової трансформації проміжних рівнів організаторських здібностей в той чи інший бік саме в цей період розвитку індивідуума.

Вікове посилення природних організаторських задатків іде шляхом свідомого та опосередкованого навчання підлітків певним вмінням на фоні активного спілкування з комунікативним середовищем.

Покращення показників швидкості-інертності комунікативної активності в учнів 10-11 класів, можна пов’язати  із віковим збільшенням досвіду шкільного життя.

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 2000. – С. 150-152

2. Бодалев А.А. Психология общения. – М.: Педагогика, 2007. – 103 с.