ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / 1.Методика преподавания языка и литературы

студент Якуб’як Ігор Васильович

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Психолінгвістичні особливості аудіювання

        Метою даної статті є визначення психолінгвістичних особливостей навчання студентів аудіювання.

Аудіювання - це рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує розуміння того, що сприймається на слух, і належить до усної форми мовлення. Аудіювання є активним процесом, який здійснюється на основі передбачення (прогнозування) того, що буде сказано. Слід відзначити, що інколи людина більше «чує» власні про­гнози, ніж те, що реально сказав співбесідник. Це може призводити до непорозумінь і навіть конфліктів [1, 9-10].

        І.О Зимнею було розроблено схему сенсорно-перцептивного опрацювання мовленнєвого сигналу в процесі його змістовного сприйнята при аудіюванні. Ця схема включає такі рівні та підрівні:

Сенсорний          1.Аналітичне розкладення синтетичного

  рівень              акустичного образу. Перехід з акустичного коду

                         на код нервових імпульсів.

                         2. Виділення та утримання в пам'яті ознак на час,

                              необхідний для прийняття рішення про фразу.

 

Перцептивний  3.Первинний синтез слова, який ґрунтується на

    рівень              операціях розпізнавання (виділення

                             мовленнєвих формант).

                          4. Повний синтез слова, набуття ним

                               категоріаль­них розрізнювальних та

                                           індивідуальних ознак.

                           5.Фразовий синтез слів у систему повідомлення,

                           6.Вторинна аналітико-сингетична обробка

                             фрази для визначення повного конкретного

                              смислу.

                           7.Розуміння думки та її утримання через якийсь

                              замінник.

                            8. Перехід на натуральний внутрішній код [1,45-46].

З наведеної схеми виходить, що у процесі сприйняття мають місце постійні переходи. Процес йде симультанно на різних рівнях перцептивної обробки, регулюється гіпотезами, які починають висуватися та перевірятися, коли сприймається перше слово. Це не виключає сукцесивності (навіть у досвідченого слухача) у випадках появи труднощів, тобто аудіювання все ж таки правильніше було б характеризувати як сукцесивно-симультанний, а не суто симультанний процес [ 2, 128 ].

Наведена схема розглядає тільки фразове розуміння мовлення, що сприймається. Однак таке мовлення завжди є ціліснім дискурсом, тобто розуміння, яке починається як фразове, коли сприймаються перші дві-три фрази зі сказаного мовцем, повинно стати текстовим, даючи можливість зрозуміти повідомлення як дещо ціле, пов'язане єдиним змістом та смислом. Перехід від фразового до текстового розуміння (коли всі подальші почуті фрази починають сприйматися з точки зору єдиного змісту та смислу дискурсу, що сприймається) здійснюється за принципом «ага-реакції». «Ага-реакція» як раптове усвідомлення всьо­го комплексу змістовних зв'язків у дискурсі настає в процесі змістов­ного пошуку в аудіотексті. Цей пошук виходить за межі фраз - від підсумовування їх змісту аудитор переходить до інтегрування на основі загальної гіпотези. Це ті самі елементи, які пов'язують окремі елементи  в ньому в єдине ціле. Тому одне з найважливіших завдань у навчанні аудіювання є формування у сту­дентів вмінь знаходити критичну вузлову точку в аудіотекстах [ 2, 129 ].

Слухання як мовленнєва діяльність має ті самі складові, що й будь-яка мовленнєва діяльність. Його мотиваційно-спонукальна фаза опосередкована говорінням іншого учасника спілкування, тобто спу­хання є похідним, вторинним у комунікації. Мета слухання, що реалі­зується в його предметі, - розкриття змістовних зв'язків, осмислення мовленнєвого повідомлення.

Орієнтувально-дослідна фаза слухання, або ланка програмуван­ня, де функціонує операційний механізм, визначається операціями внут­рішнього оформлення, тобто відтворення чужого мовлення. Описана вище схема сенсорно-перцептивного опрацювання мовленнєвого сигналу в процесі його змістовного сприйняття при аудіюванні (фразовий рівень) та згаданий механізм розуміння аудіотексту як цілого через знаходження критичної вузлової точки (текстовий рівень) належать до орієнтувально- дослідної фази слухання. У цілому ця фаза розгортається таким же чином, як, наприклад, у читанні: на основі прогнозу в процесі внутрішнь­ого мовлення створюється матриця того висловлювання, яке очікуєтеся почути (первинний синтез слова - див вище); потім ця матриця запов­нюється словами та граматичними формами у внутрішньому про­говорюванні; нарешті, йде інтегрування смислу спочатку фрази, а потім і повідомлення як цілого. Різниця з орієнтувально-дослідною фазою говоріння полягає в тому, що програмується не власне мовленим, а відтворюється мовлення іншої людини (мовця). Наявність такого відтво­рення підтверджує вже висунуте раніше положення, що аудіювання, як і читання, не менш активний процес, ніж говоріння, в ньому працюють операції відбору, зіставлення та встановлення внутрішньопонятійних відносин. Таким чином, рецептивний характер мовленнєвої діяльності зовсім не означає її пасивності.

Але виконавча фаза аудіювання (як і читання)дуже відрізняється від говоріння В аудіюванні немає механізму зовнішнього оформлення. Це не означає, що при аудіюванні немає зовнішніх реакцій на почуте. Вони можуть бути, а можуть і не бути. Проте коли вони є - це вже не аудіювання як таке, а якась інша діяльність. Вона може бути мовленнєвою, коли слухач відповідає на почуте вербально в усній або писемній формі (говоріння або письмо), або немовленнєвою (відповідь жестами, діями наприклад, коли на прохання відчинити вікно, людина мовчки встає і робить те, про що її попросили). Сам процес аудіювання завершується внутрішнім його наповненням - змістовним (смисловим) сприйняттям Саме тут має місце перехід на натуральний внутрішній код, тобто заміна почутої фрази або всього аудіотексту на власний символ або символи, що інтегрують зрозумілий смисл [  1, 128-129 ].

Аудіювання не планується як говоріння, тому що зміст задається зовні, не структурується. Характер слухання довільно не контролюється свідомістю. Орієнтувально-дослідна фаза ніби включає у себе виконавчу фазу, яка виражається у прийнятті рішення на основі орієнтувально- дослідної фази. Таким чином, слухання - складна внутрішня діяльність, результат якої розуміння або нерозуміння сприйнятого, що може акти­візувати іншу мовленнєву діяльність (наприклад, говоріння). Продуктом аудіювання (як і продуктом читання) є висновок, умовивід.

Слід також відзначити, що сукцесивно-симультанний процес ро­зуміння сприйнятого при аудіюванні проходить найчастіше не шля­хом аналізу та подальшого синтезу кожного почутого слова (багато з них можна пропустити або зовсім не почути без всякої шкоди для ро­зуміння). Слухач розуміє цілісний аудіотекст на основі розпізнавання в ньому інформативних ознак, тобто ключових елементів. Серед них головне місце займає критична вузлова точка та інтонація мовця, яка допомагає цю критичну вузлову точку розшукати [2, 130].

 

Література

1.     Гальскова Н.Д. Теория обучения иностранным языкам : Лингводидакти- ка и методика / Н.Д. Гальскова // М.: Изд. центр “Академия”, 2005. – 336с.

2.     Тарнопольський О. Б. Методика навчання іншомовної мовленнєвої діяльності у вищому мовному закладі освіти / О. Б. Тарнопольський // Д. : Видавництво ДУЕП, 2005. – 248с