Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Сікорський Т.В.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Політичний дискурс у рамках лінгвістичного дискурс-аналізу

У рамках лінгвістичного дискурс-аналізу активно розвивається напрямок, який одержав назву «політична лінгвістика». Предметом вивчення сучасної політичної лінгвістики є тексто-мовні та комунікативно-риторичні характеристики політичного дискурсу. Дискурсивний підхід до аналізу політичних текстів – найважливіший постулат політичних текстів [4; 153 – 170].

Дискурс у політичній лінгвістиці розглядається з позицій наступних основних підходів:

1) когнітивний;

2) лексико-семантичний;

3) лексико-стилістичний;

КОГНІТИВНИЙ

ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ

НАРАТИВНО-РЕПРЕЗЕНТАЦІЙНИЙ

Методи дослідження політичного дискурсу

4) наративно-репрезентаційний.

передбачає дослідження ментальних структур, до яких відносяться стереотипні і стандартні уявлення про світ політики, що відрізняються структурною та образно-емоційною стійкістю

передбачає дослідження різких змін ціннісних та інтерпретаційних характеристик раніше панівних ідеологій

спрямований на вивчення семантики мовних структур (фонетичних, морфологічних, синтаксичних) і лексем конкретних політичних висловлювань і текстів

концентрує уваги досліджень на жанрових особливостях наративів, що описують, конструюють і репрезентують у вербальній формі політичні долі людей та інститутів влади, політичні події – історичні, комунікативні

Сучасні дослідження промов політичних лідерів представлені двома методиками: дискурс-аналізом (максимально широка дослідницька парадигма) і семіотичним аналізом (більш вузький підхід, оскільки він не враховує у достатній мірі суспільно-історичних умов, в яких функціонує об'єкт аналізу, а сконцентрований лише на знаковій характеристиці дискурсу) [1; 194-198]. Політичний дискурс-аналіз є складною системою роботи з текстом, що дозволяє препарувати дискурс на різних рівнях. Більш того, політичний дискурс може бути проаналізований з точки зору різних підходів (дискурсна прагматика, гендерний підхід, конверсійний аналіз, вивчення структури аргументації і т.д.) [5; 255]. Традиційно увагу дослідників привертає рівень вмісту. У зв'язку з цим, аналіз ідеологій, систем включення / виключення і т.д. зводиться до виявлення домінуючих стереотипів уявлення про «своїх» і «чужих», вивченню клішування, автоматизацій дискурсу і т.д., що на рівні вибору джерелознавчих методик означає прихильність до частотного аналізу, аналізу тематичного ряду (переважно при роботі з джерелами масової комунікації) і, лише частково, дослідженню семантичних структур. Згідно з Шейгал Є.І., з усіх видів комунікативних дій для «політичного» дискурсу найбільш характерною є інтенціональна дія «переконання», що виявляється у різних етноспецифічних модусах-вчинках. Ці етнокультурні модуси створюються складним переплетінням двох видів стереотипів: мовних, пов'язаних з семантичними преференціями самої мови, і комунікативних, пов'язаних зі сформованими нормами поведінки та ціннісними критеріями в суспільстві. Переконання ефективне в тому випадку, якщо воно здійснюється за принципами, що відображає усталені манери поведінки і взаємини в колективі [2; 161-170].

Отже, інтерпретуючи політичний дискурс в його цілісності, не можна обмежуватися суто мовними моментами, інакше суть і мета політичного дискурсу пройдуть непоміченими. Розуміння політичного дискурсу передбачає знання фону, очікувань автора й аудиторії, прихованих мотивів, сюжетних схем і улюблених логічних переходів, що існують в конкретну епоху. Дискурсивний підхід до аналізу політичних текстів – найважливіший постулат політичних текстів.

Література:

1. Зернецкий П.В. Коммуникативные стратегии: классификационный аспект / П.В. Зернецкий // Методология исследования политического дискурса: Актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов: сб. науч. трудов / Белгосуниверситет; под общ. ред. И.Ф. Ухвановой-Шмыговой. – Вып. 1. – Минск, 1998. – С. 194-198.

2. Чижевская Е.Е. Дискурс политика / Е.Е. Чижевская // Методология исследования политического дискурса: Актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов: сб. науч. трудов / Белгосуниверситет; под общ. ред. И.Ф. Ухвановой-Шмыговой. – Вып. 1. – Минск, 1998. – С. 161-170.

3. Чудинов А.П. Политическая лингвистика: Учебное пособие. 2-е изд., испр. М., 2007. – С. 85.

4. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса. М., 2004. – С. 153 – 170.

5. Thompson W.N. Modern argumentation and debate: principle and practices. – New York: Harper and Row, 1971. – 255 p.