DMITRIENKO J.N. (Дмитрієнко Ю.М., кандидат філософських наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко), DMITRIENKO I.V.

CONSCIOUSNESS AND THE NEWEST UKRAINIAN LEGAL CULTURE: ACTUAL WAYS OF THEIR STUDYING (1) (НОВЕЙШЕЕ УКРАИНСКОЕ ПРАВОВОЕ СОЗНАНИЕ И НОВЕЙШАЯ УКРАИНСКАЯ ПРАВОВАЯ КУЛЬТУРА: АКТУАЛЬНЫЕ ПУТИ ИХ ИЗУЧЕНИЯ (1)

Аналізуючи сучасну актуальну літературу з циклу наукових розвідок, не можна не побачити, що здійснення права у суспільному житті не може відбуватися без його свідомого використання засобами чіткого правоусвідомлення дійсності, дотримання чи виконання суб’єктами правовідносин, поняття правосвідомості є однією з ключових теоретико-правових категорій. При цьому дане поняття змістовно уособлює насамперед смисловий аспект правової реальності, тому його зміст потрапляє також у поле філософсько-правового аналізу, а саме – досліджень співвіднесення буття та свідомості у сфері права. Адже «питання про джерело правопорядку являє собою, в кінцевому рахунку, питання про природу людської правосвідомості. А це вже власне філософський підхід до осмислення правової реальності» [1, c.55]. Проте, як відомо, ні філософія, ані теорія права не є взагалі моносвітоглядними та монометодологічними науковими галузями на відміну від правової свідомості як міждисциплінарного міжгалузевого знання й практики. Відповідним чином, існує досить широкий спектр теоретичних підходів до вивчення феномена правосвідомості в кожній із згаданих галузей. Тому мета статті – обґрунтування необхідності розробки метаміждисциплінарного інтегративного підходу до методології вивчення правосвідомості на основі онтологічної концепції, що передбачає системну єдність існуючих форм буття права, правосвідомості та правової дійсності. Стан дослідження обраної проблеми ми розкриватимемо поточно у контексті її розгляду. Якщо абстрагуватися від багатьох специфічних нюансів існуючих різновидів теоретичного аналізу природи та функцій правосвідомості і вдатися лише до найзагальніших дихотомічних класифікацій таких підходів, то, наприклад, за базовою світоглядною характеристикою (тобто, в залежності від наділення домінантним статусом буттєвих чи свідомих факторів генерування правових смислів) згадані підходи можна поділити, відповідно, на об’єктивістські та суб’єктивістські, а також інші, які є логічним презентувати за формами правової свідомості та культури. При цьому кожна з даних альтернативних груп поділятиметься за своїми логіко-методологічними ознаками на раціоналістичні та нераціоналістичні (на підставі їх відношення до ідеї логічного обґрунтування нормативного характеру права та форм його усвідомлення). Це, звичайно, лише «базові» альтернативи підходів до вивчення правосвідомості (тобто такі, що зачіпають найзагальніші проблеми її дослідження), кожна з яких має досить широкий діапазон своїх специфічних розгалужень. Однак вже навіть на цьому рівні аналізу, гадається, можна встановити певні критеріальні виміри релевантності світоглядно-методологічних підходів. Навіть побіжний огляд історії соціального і, зокрема, правового пізнання, вочевидь, виявлятиме його постійну методологічно-парадигмальну динамізацію. На відміну, скажімо, від прагнення «вічних істин» та відповідного консерватизму античного чи середньовічного умогляду, протягом самого лише ХХ століття загальна орієнтація методології пережила ряд радикальних трансформацій: вона змінювалася від класичної раціоналістично-об’єктивістської домінанти, через некласичну (зосереджену переважно на людській суб’єктивності та свободі вибору), до так званої «посткласичної» (або постмодерністської) з її «бунтом проти розуму» та необмеженою плюралістичністю [2, c.15]. Вперше матеріали даної статті надруковані 1 січня 1990 року на сайті http://um.rail.kharkov.com/.

Список використаних джерел:

1. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С. И. Мак-

симов. – Х. : Право, 2002. – 328 с.

2. Демидов А. И. О методологической ситуации в правоведении / А. И. Демидов //

Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 14–22.