Лавріненко О. В.

 кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

 

Проблемні питання спеціального термінологічного апарату трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці

 

У сучасній науці можна зустріти доволі широке тлумачення змісту такого поняття, як «соціально-трудові» відносини, які розглядаються як повний аналог «трудовим» відносинам. Так, український дослідник А.М. Колот у своїй монографічній праці «Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання» констатує значне розширення меж предмету регулювання трудових відносин та обґрунтовує тезис про закономірне «злиття» трудових і соціальних відносин у єдину органічну структуру – «соціально-трудові відносини». Цей автор зазначає із цього приводу, що «термін «трудові відносини» у вітчизняній літературі став широко вживаним з початку 80-х років, а термін «соціально-трудові відносини» – з середини 90-х років минулого століття... Становлення ринкової економіки розширює предмет регулювання відносин у соціально-трудовій сфері. Його складовою відповідно до норм чинного законодавства та потреб практики стає регулювання внутрішніх і зовнішніх ринків праці, системи соціального страхування, відносин, що пов’язані із залагодженням колективних трудових конфліктів тощо. Практика укладення угод на національному, галузевому, регіональному рівнях та колективних договорів на підприємствах (організаціях) за сучасних умов усе більше розширює предмет консультацій, переговорів між соціальними партнерами. Останні охоплюють норми щодо впорядкування, оптимізації як трудових, так і соціальних, а нерідко й суто економічних відносин. З огляду на зазначене вище, а також, ураховуючи неможливість виокремлення виключно трудових і соціальних відносин, їх інтеграцію, «соціалізацію» відносин між працею та капіталом, існує нагальна необхідність використання саме поняття «соціально-трудові відносини». Узявши до уваги наведене вище, можна сформулювати деталізоване (розгорнуте) визначення поняття «соціально-трудові відносини». Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між їхніми сторонами – найманими працівниками та роботодавцями, суб’єктами й органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов’язані з наймом, використанням, відтворенням робочої сили та спрямовані на забезпечення високого рівня і якості життя особистості, колективів та суспільства в цілому. Ці відносини охоплюють широке коло питань – від соціально-економічних аспектів майнових відносин, до системи організаційно-економічних і правових інститутів, що пов’язані з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів і угод, визначенням умов та розмірів оплати праці, залагодженням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо» [1, с. 10, 14-15]. «Як предмет індивідуальних відносин у сфері праці виступають певні сторони трудового життя працівників. Предметом колективних (групових) соціально-трудових відносин на рівні підприємства в цілому виступають як складові кадрової політики – оплата праці, оцінка персоналу, атестація кадрів, планування кар’єри, ротація персоналу, розвиток персоналу тощо, – так і інші питання соціально-економічного спрямування, вирішення яких прямо чи побічно впливає на якість трудового життя – розвиток соціально-побутової сфери, охорона довкілля тощо. В узагальненому вигляді, – за твердженням А.М. Колота, – складовими предмета відносин, що аналізуються, є: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов’язані із правилами внутрішнього розпорядку; соціально-трудові відносини, пов’язані з умовами та охороною праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо); соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією індивідуальної та колективної праці; соціально-трудові відносини в зв’язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи; соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з винагородою за послуги робочої сили; соціально-трудові відносини, пов’язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів; соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя. Отже, практично всі сторони трудового життя людини правомірно розглядати як предмет соціально-трудових відносин, – узагальнює автор. – Не принижуючи значення певних соціально-економічних явищ, які входять до складу предмета соціально-трудових відносин, виокремимо ті з них, на які припадає найбільше «навантаження» в регулюванні відносин між роботодавцями й найманими працівниками та їхніми представницькими органами: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з винагородою за послуги робочої сили (послуги праці); соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією й ефективністю праці» [1, с. 18]. Віддаючи належне наведеним міркуванням А.М. Колота загалом та його висновку про «неможливість виокремлення виключно трудових і соціальних відносин, їхню інтеграцію, «соціалізацію» відносин між працею та капіталом» [1, с. 14] зокрема, зауважимо, що, на наш погляд, під час характеристики змісту та структури предмету галузі трудового права, та, відповідно, «індивідуальних» та «колективних (групових) соціально-трудових відносин», за термінологією А.М. Колота, не коректно виходити з тези про те, що «практично всі сторони трудового життя людини правомірно розглядати як предмет соціально-трудових відносин» [1, с. 18]. Це не відповідає дійсності та дисонує з положеннями трудового права. Тут слід солідаризуватися з позицією тих дослідників, котрі, використовуючи аналогічне поняття (термін), як-от «соціально-трудові відносини», зміст останніх характеризують більш звужено [2; 3, с. 3-7; 4; 5-10], зважаючи на те, що наразі йдеться виключно про сферу найманої праці, а не загалом будь-які «сторони трудового життя» та, відповідні, групи (види) суспільних відносин, їхнє правове забезпечення [11, с. 50-235]. Показово, що навіть ті автори, які обстоюють доцільність використання в науці та трудовому законодавстві таких термінів, як «індивідуальні трудові відносини» та «колективні трудові відносини» [12, с. 17-42; 13-14], не вдаються до такого, як А.М. Колот, широкого підходу під час видової та узагальненої характеристики трудових («соціально-трудових») відносин. Тут було б доцільно взяти за основу «демаркації» означених суспільних відносин як філософсько-правові постулати щодо тлумачення змісту категорії «трудова діяльність людини» [15; 16, с. 10-22; 17, с. 6-18], так і висловленні, зокрема, П.Д. Пилипенком теоретико-методологічні висновки «галузевого спрямування»[1]. За твердженням М.І. Іншина, «юридичні факти, які породжують виникнення службово-трудових правовідносин, посідають особливе місце в загальній системі фактів трудового права. Юридичні факти, що призводять до виникнення названих правовідносин, створюють фундаментальну основу для подальшого розвитку інших відносин працівника та роботодавця в їхніх межах. Тому існування всіх інших... юридичних фактів трудового права та спричинення ними правових наслідків можливе лише в зв’язку із трудовими правовідносинами... Таким чином, головним юридичним фактом, що призводить до встановлення службово-трудових правовідносин, є трудовий договір або контракт» [17, с. 201, 202]. «Трудовий договір, – влучно зазначають Г.І. Чанишева та Н.Б. Болотіна, – посідає особливе місце в трудовому праві. На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче тягне включення цих суб’єктів у систему відносин, які регулюються трудовим правом. Іншими словами, немає трудового договору – не буде й трудового права» [19, с. 120]. Характеризуючи правові відносини в сфері найманої праці, а відтак – трудового права, необхідно брати до уваги ту обставину, що термін «трудові правовідносини» (як і «соціально-трудові», «суспільно-трудові» тощо) є збірним, узагальнюючим поняттям, позаяк охоплює увесь комплекс самостійних суспільних відносин. І тому предмет трудового права становлять, крім власне трудових (індивідуально-трудових), ще низка інших самостійних груп суспільних відносин, які тісно (органічне) пов’язані із власне трудовими. Отож, і «визначальним стає коло суспільних відносин, які всі в сукупності являють собою предмет окремої галузі, і саме завдяки тому, що ця галузь становить єдину систему правових норм, можна говорити про єдину систему трудових правовідносин» [18, с. 59], система таких відносин є усталеною, чіткою, вичерпною (до таких відносин належать: відносини із працевлаштування, відносини, що пов’язані з підготовкою кадрів і підвищенням кваліфікації безпосередньо на виробництві та перекваліфікацією, відносини нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства, відносини соціального партнерства й установлення умов праці на підприємствах, а також із приводу вирішення трудових спорів) і не може характеризуватися, як те робить А.М. Колот, через вказівку на кшталт «...соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя» чи, скажімо, вказівкою на те, що «...практично всі сторони трудового життя людини правомірно розглядати як предмет соціально-трудових відносин» [1, с. 18].

 

Література

 

1.       Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: монографія / А.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2005. – 230 с.

2.       Процевський О.І. Про предмет трудового права України / О.І. Процевський // Право України. – 2001. – №12.– С. 80-82.

3.       Жигалкін П.І. Судова практика та її значення для регулювання відносин у сфері праці: монографія / П.І. Жигалкін, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. – Харків: Вид-во ПП «ФІНН», 2008. – 544с.

4.       Колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації: монографія / О.М. Ярошенко, Г.С. Гончарова, С.О. Сільченко та ін.; за ред. проф. О.М. Ярошенка. – Харків: Право, 2009. – 240 с.

5.       Лавріненко О.В. Службово-трудові відносини працівників органів внутрішніх справ і сфера дії законодавства про працю / О.В. Лавріненко // Вiсник Львівського інституту внутрiшнiх справ. – 2000. – №1. – С. 98-105.

6.       Лавріненко О.В. Щодо структури нового Трудового кодексу України / О.В. Лавріненко // Вiсник Національного унiверситету внутрiшнiх справ. – 2001. – Вип. 15. – С. 85-88.

7.       Лавріненко О.В. Тенденція диверсифікації предмета трудового права в контексті сучасної трансформації правової системи України / О.В. Лавріненко, П.Д. Проскуряков, В.С. Ярчук // Розвиток наукових досліджень ’2006: мат-ли II міжн. наук.-практ. конф. (м. Полтава, 27-29 листопада 2006 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2006. – Т. 3. – С. 42-47.

8.       Лавріненко О.В. Дослідження засад сучасної трансформації предмета галузі трудового права України (онтологічні та гносеологічні аспекти) / О.В. Лавріненко // Актуальні проблеми та тенденції в сучасній науковій думці на зламі століть: зб. наук. пр. – К.: МАУП, 2007. – Вип. 2. – С. 24-33.

9.       Лавріненко О.В. Службово-трудові відносини працівників ОВС як органічна складова предмету сучасного трудового права (у контексті аналізу положень проекту нового Трудового кодексу України) / О.В. Лавріненко // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: тези доповідей і наук. повідомлень учасників міжн. наук.-практ. конф. (м. Харків, 22-23 квітня 2009 р.). – Харків: Національна юрид. академія України ім. Я. Мудрого, 2009. – С. 157-160.

10.   Лавріненко О.В. Правова природа й місце службово-трудових правовідносин у структурі предмета трудового права / О.В. Лавріненко // Розвиток наукових досліджень ’2007: мат-ли III міжн. наук.-практ. конф. (м. Полтава, 26-28 листопада 2007 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2007. – Т. 3. – С. 59-62.

11.   Ярошенко О.М. Теоретичні та практичні проблеми джерел трудового права України: монографія / О.М. Ярошенко. – Харків: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 456 с.

12.   Чанишева Г.І. колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.05 – труд. право; право соціального забезпечення. – Одеса, 2001. – 415с.

13.   Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: монографія / Г.І. Чанишева. – Одеса: Юрид. літ., 2001. – 328 с.

14.   Иванов С.А. Советская наука трудового права: проблеми й перспективы развития / С.А. Иванов // Проблеми трудового права и права социального обеспечения. – М.: ИГПАН СССР, 1975. – С. 12–14.

15.   Лавриненко О.В. Деятельность человека в сфере охраны правопорядка (теоретико-правовой и философско-правовой аспекты) / О.В. Лавриненко // Известия Гомельского государственного университета имени Ф. Скорины. – 2007. – №2. – С. 129-138.

16.   Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел Украины: монография / О.В. Лавриненко. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. – 262 с.

17.   Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: монографія / М.І. Іншин. – Харків: НУВС. 2004. – 337 с.

18.   Трудове право України / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2003. – 536 с.

19.   Чанишева Г.И. Трудовое право Украины: підруч. / Г.И. Чанишева, Н.Б. Болотина. – Xарьков: Одиссей, 1999. – 480 с.


[1] За обґрунтованим висновком цього автора, «соціально-трудові відносини» за своїм характером є досить різноманітними й залежно від підстав їхнього фактичного виникнення поділяються на декілька окремих видів, які потребують специфічного правового регулювання різними галузями права. Трудове право регулює «лише ті відносини, які виникають на підставі укладення трудового договору. До інших видів трудових відносин воно може застосовуватись тільки за наявності відповідних вказівок у спеціальному законодавстві, яким забезпечується загальне правове регулювання трудових відносин, що виникають на основі інших, відмінних від трудового договору підстав... Трудові відносини найманих працівників виникають у результаті укладення між роботодавцем і працівником трудового договору та існують реально й потребують правової регламентації нормами трудового права безвідносно до того, чи існує реально процес праці найманого працівника, чи праця як така відсутня... У цьому зв’язку, – наголошує П.Д. Пилипенко, – не можна обійти ще одну, не зовсім помірковану теорію про трудові відносини, яка не тільки за радянських часів, а й тепер ще подекуди продовжує визначати сутність останніх. Ідеться про «відносини між людьми безпосередньо із приводу застосування робочої сили, тобто в зв’язку із приведенням до дії здатності працювати»... Трудовими вважали «відносини між людьми в процесі праці, які виявляються в конкретних, повторюваних щоденно діях і потребують правової регламентації»... Важко собі уявити, – наголошує далі автор, – щоб такі відносини становили предмет трудового права, бо інакше можна дійти висновку, що стосунки між двома-трьома працівниками на виробництві під час їх спільної праці є відносинами, які регулює Кодекс законів про працю. Цей висновок буде таким же помилковим, як і той, що трудове право регулює «сам процес праці»... Візьмемо для прикладу бригаду мулярів, які зводять стіну, і спробуємо осмислити, як їх «процес праці», їх «відносини в процесі праці» регулюються трудовим правом. Найімовірніше, зробити це нам не вдасться, оскільки виявляється, що цей процес (як подавати і як класти цеглу, хто її має класти, а хто подавати) трудове право не регламентує. Крім того, може з’ясуватися, що весь «процес праці» взагалі не має жодного відношення до трудового права, тому що роботу виконували на підставі цивільного договору підряду або в порядку, наприклад, виконання військового обов’язку. Інший приклад: сторони лише уклали трудовий договір (див. ст. 24 КЗпП), але процесу праці як такого ще немає, немає «живої праці». Чи виникли в даному випадку трудові відносини, і чи регулюються вони трудовим правом? Відповідь тут може бути лише ствердною. Отже, не сама праця, не відносини між людьми в процесі праці становлять предмет трудового права, а відносини, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору із приводу застосування праці та її оплати. Це саме ті відносини, які є предметом трудового права, а не відносини між людьми в процесі праці. І нарешті, – підумовує П.Д. Пилипенко, – ще одне зауваження, яке стосується так званих колективних ознак трудових відносин. Більшість дослідників цього суспільного явища наголошували на тому, що трудове право регулює не всі відносини щодо безпосереднього застосування праці, а тільки відносини колективної праці. «Праця поза трудовими колективами трудовим правом не регулюється», – писали вони... Уважається також, що лише кооперована праця породжує суспільно-трудові відносини. «Належність до трудового колективу тієї чи іншої соціалістичної організації, виконання певної трудової функції в складі відповідної кооперації праці, дотримання встановленого трудового режиму – є основними ознаками соціалістичних трудових відносин», – відзначалося в одному з підручників трудового права... Проте тепер під такі ознаки не можна підвести трудові відносини, які формуються на приватних підприємствах, виконання роботи за трудовим договором у фізичних осіб, у фермерських господарствах тощо. Отже, в основі предмета трудового права лежать трудові відносини найманої праці. Вони виникають у результаті прийняття на роботу на підставі укладення трудового договору або інших подібних йому форм. Там, де є трудовий договір у значенні ст. 21 КЗпП, виникають трудові відносини, які регулюються трудовим правом. Відносини, що настають за фактом укладення трудового договору, є основою предмета трудового права, його ядром» [18, с. 14-16].