Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

Петечел Надія Михайлівна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Поняття та особливості оплати праці в сільськогосподарських підприємствах

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [1].

Виділяють дві форми оплати праці: грошову і натуральну. Відповідно до статті 23 Закону України «Про оплату праці» натуральна форма оплати праці допускається, якщо у колективному договорі передбачено положення про це, а також, якщо натуральна оплата праці не перевищує 30% середньої місячної заробітної плати.

Оплата праці – це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво [2, с. 80].

Нормування праці на сьогодні, за умов ринкових відносин, набуває важливого значення. За його допомогою можна оцінити трудовий внесок працівників з урахуванням кількості та якості, витраченої на виробництво певної продукції. Для цього необхідно застосовувати обґрунтовані нормативи часу, виробітку, обслуговування, точного обліку праці кожного працівника, обсягу виробленої ним продукції.

Рівень оплати праці в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від кінцевого результату його роботи, тобто від валового прибутку. Взаємозв’язок міри праці та її оплати здійснюється через форми і системи оплати праці, які залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, від нових економічних та трудових відносин [3, с. 27].

Специфіка праці в аграрному секторі виробництва полягає в тому, що при її однакових затратах можна отримати різні кінцеві результати, які залежать також від погодно-кліматичних умов, від родючості землі, від сортів насіння. Все це необхідно враховувати при застосуванні відповідних форм та систем оплати праці.

Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці поділяється на основну та додаткову.

Основна оплата праці – це винагорода, що являє собою заробіток, який нараховується за тарифними ставками, посадовими окладами, з урахуванням виробленої продукції, її кількості та якості.

Додаткова оплата – це винагорода за працю понад установлені норми, за одержання зверх планового врожаю, за винахідливість, трудові успіхи. Вона включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії [1].

Питання оплати праці регулюється Законом України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», підзаконними та локальними нормативно-правовими актами.

В сучасних умовах, при наявності гострої нестачі коштів, зросла роль натуральної оплати праці. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою продукцією і вирішує, яку її частину віддати на натуральну оплату. Це відображається в Положенні про оплату праці конкретного сільськогосподарського підприємства, яке приймається загальними зборами трудового колективу.

Відповідно до Галузевої Угоди між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011–2013 роки мінімальний гарантований розмір тарифної ставки робітника, який виконує просту роботу, що не вимагає кваліфікації, на госпрозрахункових підприємствах з 1 січня 2012 року становить 1073 грн. за повністю виконану місячну норму праці (обсяг робіт), або 6,43 грн. за годину (з 1 квітня 2012 року – 1094 грн., 6,56 грн. за годину).

На основі розділу 6 Галузевої Угоди можна виділити й інші особливості оплати праці в сільськогосподарських підприємствах:

1) частка фонду оплати праці у валових витратах підприємства не може бути менше за 30%;

2) частка основної (тарифної) заробітної плати у середній не може бути меншою за 70 %;

3) при поділі робочого дня на частини тарифна ставка (оклад) збільшується не менше як на 20%.

На сьогодні у зв’язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва виникають нові види сільськогосподарських підприємств, які свою роботу будують на госпрозрахункових і ринкових засадах. Відповідно до цього і повинні застосовуватися форми та системи оплати праці в сільському господарстві.

Література:

1. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року [Електронний ресурс] // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80.

2. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В. М. Гайворонський, М. В. Корнієнко, А. М. Статівка та ін.; за ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – Х.: Право, 2003. – 240 с.

3. Кочеригін Л.Ю. Курс лекцій з дисципліни «Аграрне право» для студентів спеціалізації «Землевпорядкування». Боярський коледж екології і природних ресурсів Національного аграрного університету/ Л.Ю.Кочеригін // К., 2004. – 87 с.

4. Галузева Угода між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011–2013 роки.

5. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page3