Студентка 4 курсу, кафедри «Обліку і аудиту»

Штепа О.Ю.

Науковий керівник: к.е.н.,ст.викладач кафедри «Обліку і аудиту»

Гринь В.П.

Запорізький національний університет

Особливості обліку затрат і калькулювання собівартості продукції рослинництва

Сільське господарство відіграє важливу роль у розвитку економіки України. Рослинництво є однією з основних і специфічних галузей сільськогосподарського виробництва. Воно забезпечує потреби населення в продуктах харчування, є базою для розвитку тваринництва, надає сировину для промисловості. Для нього характерна сезонність виробництва, розрив між періодами виконання технологічного процесу та отримання готової продукції.

Не зважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, сільське господарство України, попри значну підтримку з бюджету, досі знаходиться в незадовільному стані. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, який дозволяє порівнювати витрати та доходи, вибирати оптимальну цінову і збутову політику та управляти фінансовими результатами.

Вагомий внесок у вдосконалення обліку затрат і калькулювання собівартості продукції зробили такі вчені, як Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голова, В.М. Жук, З.В. Задорожний, Л.К. Сук. Не применшуючи вклад науковців, змушені констатувати, що до цих пір залишився ряд невикористаних питань.

Метою нашого дослідження є визначення ключових особливостей обліку затрат і калькулювання собівартості продукції рослинництва.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні здійснювалося відповідно до міжнародних правил. З 1 січня 2003 р. набрав чинності міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 41 «Сільське господарство». В Україні аналогічне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку [далі – П(С)БО] 30 «Біологічні активи» введено з 1 січня 2007 р.

Характерною особливістю рослинництва є його багатогалузевість: рільництво; овочівництво; квітникарство; виноградарство; плодово-ягідне господарство; луківництво; розсадники для вирощування садивного матеріалу плодоягідних. та інших насаджень; плантації спеціальних насаджень.

Передбачено наступні групи об’єктів обліку виробничих витрат:

- сільськогосподарські культури — зернові та зернобобові культури, картопля й овочеві культури, плодові, ягідні та інші багаторічні насадження;

- сільськогосподарські роботи в незавершеному виробництві, до яких належать витрати під урожай наступного року, внесення органічних та мінеральних добрив, снігозатримання, посіви багаторічних трав тощо;

- витрати, що підлягають розподілу (витрати на осушення, зрощення);

- інші об'єкти, до яких належать заготівля силосу, сіна [3].

Об’єктом бухгалтерського обліку біологічних активів рослинництва можуть бути види сільськогосподарських рослин (зернові, кормові, олійні, ефіроолійні, технічні, прядивні, овочеві, лікарські, квіткові, плодові та ягідні рослини, виноград, картопля, тощо), або однорідні групи біологічних активів, які складаються з підвидів сільськогосподарських рослин (озимі та ярі, зернові, кісточкові, зерняткові, горіхоплідні тощо), чи окремих культури (ячмінь, кукурудза, соняшник тощо) [2]. Витрати у рослинництві можна обліковувати за групами культур або в цілому за структурними підрозділами.

Витрати і вихід продукції рослинництва обліковують на рахунку 23 «Виробництво» (субрахунок 1 — «Рослинництво»). За дебетом рахунку відображають витрати на виробництво, за кредитом — вихід продукції рослинництва. Витрати виробництва у рослинництві планують і групують за статтями, які сільськогосподарське підприємство визначає самостійно й зазначає в Наказі про облікову політику.

Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики від 18.05.2001 року № 132 [1] передбачений наступний перелік калькуляційних статей: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; насіння та посадковий матеріал; паливо та мастильні матеріали; добрива; засоби захисту рослин; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання основних засобів; інші витрати; непродуктивні витрати; загальновиробничі витрати [2].

Одним із важливих показників ефективності виробництва продукції є собівартість її одиниці. Науково обґрунтована система обчислення собівартості одиниці продукції, товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих послуг, за елементами витрат становлять один з важливих елементів методу бухгалтерського обліку – калькулювання. Саме калькуляція є заключним етапом обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якої за встановленими прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції [4]. Фактичну собівартість продукції рослинництва розраховують за рік. Об’єктами калькуляції є конкретні види продукції.

Для чіткої алгоритмізації нами запропонована наступна послідовність визначення собівартості сільськогосподарської продукції, яка дозволить уникнути двоякого трактування елементів витрат та процесу калькулювання:

- розподіляють між окремими об’єктами обліку витрати на утримання необоротних активів (пропорційно до обсягу виконаних робіт;

- визначають собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

- розподіляють загальні витрати: на зрошення й осушення земель, вапнування та на утримання полезахисних смуг;

- списують частину витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;

- розподіляють загальновиробничі витрати ;

- визначають собівартість продукції рослинництва.

Щоб визначити виробничу собівартість основної сільськогосподарської продукції, необхідно із загальної суми витрат на виробництво відповідної культури вивести витрати на побічну продукцію, оцінену з урахуванням розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування та інші роботи, пов’язані із заготівлею цієї продукції.

Одержана величина й становитиме фактичну собівартість основної продукції. Фактичну собівартість калькуляційної одиниці визначають шляхом ділення всіх втрат, віднесених на основну продукцію, на кількість отриманої продукції.

Так, при визначені собівартості зернових культур загальну суму витрат на біологічні перетворення (вирощування і збирання) розподіляють між зерном і зерновідходами. При цьому зерно приймають за одиницю, а зерновідходи прирівнюють до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат безпосередньо пов'язаних із одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій, розподіляють між цими класами насіння (супереліта, еліта) пропорційно до його вартості за реалізаційними цінами Собівартість центнера насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доопрацювання.

При вирощуванні льону та конопель витрати, віднесені на соломку льону й конопель, дорівнюють різниці між витратами на вирощування і вартістю насіння за нормативно-розрахунковою величиною, враховуючи витрати на підготовку та обмолот стебел, транспортування й обробку насіння. Собівартість соломи визначають діленням витрат на фізичну масу.

При калькулюванні собівартості продукції овочівництва витрати між видами продукції розподіляють пропорційно до вартості одержаної продукції за реалізаційними цінами.

Як відомо, фактична собівартість сільськогосподарської продукції визначається в кінці року. При первісному визнанні (в момент одержання і оприбуткування) таку продукцію оцінюють за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати. Різницю між вартістю сільськогосподарської продукції, оціненої за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати, та пов’язаними з біологічними перетвореннями витратами для отримання сільськогосподарської продукції визнають доходами або витратами. У кінці року після визначення фактичних витрат суми доходів і витрат коригують.

Крім методів обліку витрат існують і методи калькулювання, що являють собою сукупність способів і прийомів, необхідних для розрахунку собівартості конкретного виду продукції калькулювання; сукупність прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкта калькулювання.

Отже, в процесі дослідження нами розглянуто особливості обліку і калькулювання собівартості продукції рослинництва. Запропонована послідовність визначення собівартості сільськогосподарської продукції, що дозволить уникнути двоякого трактування елементів витрат та процесу калькулювання.

Література:

1. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики від 18.05.2001 року № 132 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc

2. Облік сільськогосподарської діяльності За редакцією Жука В.М., Київ, ТОВ «Юр- Агро- Веста», 2007, с.137

3. Задорожний З.В. Облік в галузях економіки : навч. посіб. / З. В. Задорожний, Є. К. Ковальчук, В. М. Панасюк. – К. : Хай-Тек Прес, 2011

4. Гузар Б.С., Загребельна Н.І. Собівартість і проблеми калькуляції продукції сільського господарства // Облік і фінанси АПК - 2010 - № 1