Економічні науки / 13. Регіональна економіка

д.е.н. Прушківський В.Г., магістр Колесников В.І.

Запорізький національний технічний університет, Україна

Систематизація кластерних структур

Під систематизацією кластерів мається на увазі їх розподіл відповідно до певних ознак на відносно однорідні групи. Різні вітчизняні та зарубіжні дослідники класифікують кластери за різними класифікаційними ознаками. Так, М. Портер не дає точної класифікації кластерів, проте вказує, що кластери залежно від стадії свого життєвого циклу можуть бути – розвиненими, новими (такі що створюються), міцними та згасаючими [1].

Вітчизняний науковець С.І. Соколенко визначає дефініцію «кластер» як добровільне об’єднання самостійних юридичних осіб, які зберігають свій автономний юридичний статус, але спільно працюють заради виробництва конкурентоздатної продукції та загальної і особистої економічної вигоди, формуються у певній сфері підприємництва, пов’язані між собою технологічно та за ознакою географічної близькості [2]. Дослідник пропонує методику класифікації кластерів, у якій використовуються наступні види кластерів:

- конкурентні;

- стратегічні – невеликі, але життєво важливі для конкретних регіонів;

- потенційні – мають високий рівень компетенції;

- виникаючі – мають високі темпи зростання;

- зрілі – мають низький рівень працевлаштування або його відсутність;

- стабілізуючі – припускають високий рівень диверсифікації [2].

С. Розенфельд представив варіант класифікації кластерів, заснований на їх здатності пожвавлення економіки та реалізації потужності і свободи обміну інформацією, інноваціями і капіталом між учасниками кластера:

- працюючі – здатні якнайповніше реалізувати свій потенціал, такі кластери виробляють більше продукції, ніж всі учасники кластеру разом узяті;

- приховані – мають певні, поки що не задіяні можливості, а синергія їх співпраці ще не реалізована;

- імітатори (потенційні) – залучають інвестиції з метою формування певних місцевих і регіональних можливостей, здатних стати основою кластера, однак необхідна критична маса та (або) ключові умови для витрат капіталу поки що відсутні [3].

Деякі дослідники за рядом базових характеристик впорядковують множину кластерів у шість типів кластерних структур:

- географічний тип – формується як просторовий кластер;

- горизонтальний тип – формується на основі декількох інноваційних секторів, які входять у більш великий кластер;

- вертикальний тип – формується як мережа виробничого прогресу з визначенням виконавця інновацій;

- літеральний тип – формується як об’єднання різних секторів, що призводить до створення інноваційного кластеру;

- технологічний тип – формується як сукупність галузей, які використовують однакову технологію;

- фокусний тип – формується як кластер інноваційних фірм, які зосереджені навколо одного центра [4].

Як бачимо, існує багато різних підходів до класифікації кластерів, що пояснюється великим числом і неоднозначністю кластерних характеристик, які використовуються як класифікаційні ознаки. Узагальнюючи наявні підходи зарубіжних та вітчизняних науковців можна виділити спільні класифікаційні ознаки кластерів, зокрема такі як – межі територіального охоплення, ступінь розвитку кластеру, рівень розвитку співробітництва та характер зв’язків між учасниками кластеру, ринкова орієнтація кластеру, структура, вид інтеграції учасників кластеру, механізм створення кластеру тощо.

Відповідно до меж територіального охоплення виділяють:

- макрокластери, які функціонують на рівні країни в цілому;

- регіональні кластери, які функціонують на рівні певного регіону;

- мікрокластери, які функціонують на рівні організацій.

За ступенем розвитку розрізняють наступні види кластерів:

- агломерація – в регіоні існує певна кількість потенційних учасників кластеру;

- кластер що зароджується – деякі учасники агломерації починають кооперуватися та реалізовувати спільні можливості;

- кластер що розвивається – виникають нові зв’язки між усіма дійовими особами кластеру, з’являються формальні і неформальні інститути підтримки співробітництва;

- зрілий кластер – кластер, який вже набрав певну критичну масу, розвиваються різні напрямки діяльності та зв’язки з іншими кластерами;

- кластер що трансформується – кластер, який адаптується до змін умов господарювання, нових технологій тощо [5].

За характером та рівнем розвитку співробітництва виділяють:

- сильні кластери – мають високу збалансованість розвитку основних і пов’язаних виробництв і спеціалізованого сервісу, високу внутрішню конкуренцію, науково-дослідний та інноваційний потенціал світового рівня, інтенсивну внутрішню взаємодію;

- стійкі кластери – демонструють позитивну динаміку розвитку всіх елементів кластеру та внутрішньої кластерної взаємодії, однак, ще не досягли необхідного рівня розвитку для отримання впевнених вигод від об’єднання;

- потенційні кластери – характеризуються нерівномірним розвитком структури кластеру та слабкістю окремих елементів, однак мають ключові конкурентні переваги та фактори, які сприяють їх подальшому розвитку;

- латентні кластери – об’єднують ряд досить успішно функціонуючих організацій та компаній, але в цілому досить далекі від повноцінної кластерної структури, а процеси їх формування відбуваються досить повільно [5].

В залежності від орієнтації на ринок можна виділити:

- кластери орієнтовані на зовнішній ринок – здатні виходити за рамки місцевого ринку, поглинаючи при цьому менш конкурентоспроможні галузі;

- кластери орієнтовані на локальний ринок – працюють у межах місцевого ринку, а також здійснюють експорт продукції у сусідні кластери.

В залежності від виду інтеграції розрізняють:

- вертикально інтегровані кластери – об’єднують учасників, які пов’язані через відносини «покупець – продавець»;

- горизонтально інтегровані кластери – об’єднують учасників, що мають спільний ринок кінцевого продукту, використовують спільну технологію або потребують однакові природні ресурси;

- змішані кластери.

Залежно від рівня втручання держави можна виділити:

- кластери засновані на активній підтримці держави;

- кластери засновані на ліберальній політиці держави.

За критерієм структури кластеру розрізняють:

- кластери створені на базі малих та середніх підприємств;

- кластери створені навколо великих компаній та концернів.

В залежності від характеру зв’язків:

- виробничі кластери;

- науково-технічні кластери;

- змішані кластери.

Залежно від механізму формування кластера виділяють:

- централізовані кластери – таке формування кластерів характерно для національного та регіонального рівнів. На рівні держави кластери формуються з метою вирішення загальнонаціональних проблем. Формування регіонального кластера здійснюється з метою підвищення конкурентоспроможності регіону;

- ринкові кластери – таке формування характерно для комерційних та, частково, для регіональних кластерів. Ринковий кластер формується у межах регіону з метою забезпечення конкурентоспроможності учасників [5].

Отже, нами було розглянуто основні підходи класифікації кластерів як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Також було виділено ряд класифікаційних ознак за якими можна визначити той чи інший вид кластеру. До таких критеріїв відносяться: межі територіального охоплення, ступінь розвитку кластеру, рівень розвитку співробітництва та характер зв’язків між учасниками кластеру, ринкова орієнтація кластеру, структура, вид інтеграції учасників кластеру, механізм створення кластеру.

Література:

1. Портер М. Конкуренция / М. Портер; [пер. с англ.]. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. — 608 с.

2. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці / С.І. Соколенко — К.: Логос, 2004. — 848 с.

3. Іванов Ю.Б. Теоретичні підходи до розробки класифікацій кластерних структур / Ю.Б. Іванов, О.В. Анненкова // Проблеми економіки та управління № 640. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2009. — С. 93 — 100.

4. Ковалевская О.С. Многообразие кластеров в экономическом пространстве / О.С.Ковалевская // Вісник Донецького університету економіки та права. — 2008. — №1-2 — С. 199 — 203.

5. Меньшенина И. Г. Кластерообразование в региональной экономике: [монография] / И.Г. Меньшенина, Л.М. Капустина — Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. экон. ун-та, 2008. — 154 с.