Ас. Крахіна В.А., Молчанова В. В.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

Державно-приватнi партнерства, як форма співробітніцтва бізнеса та влади в Україні

 

Для України в умовах економічної кризи є важливим розвиток та забезпечення належного функціонування суспільно значущих об’єктів соціального та виробничого призначення на регіональному і місцевому рівнях. Державно-приватне партнерство розглядається, як інструмент антикризових заходів, основа розвитку регіонів, міст, населених пунктів. Розвиток партнерських відносин держави і бізнесу в Україні знаходиться на початковій стадії, зокрема не сформовано інститути та інституціональне середовище державно-приватного партнерства. Це зумовлює необхідність наукового обґрунтування сутності державно-приватного партнерства як форми інституціональної взаємодії державної влади з бізнесом.

        Проблемам розвитку інституту партнерства, інституціональному аналізу особливостей взаємодії органів влади та недержавного сектору присвячені дослідження сучасних вітчизняних фахівців і науковців: О.В. Берданової, В.М. Вакуленка, Ю.П. Лебединського, В.П. Удовиченка. Партнерство держави та бізнесу розглядається у працях таких зарубіжних учених, як В.І. Агроскін, С.Ю. Глазьєв, В.Г. Варнавський, М.В. Вілісов, Г.В. Горланова, М.Б. Джеррард,В.Н. Мочальников, В.Є. Манжиков, Д.А. Розенков, Є.А. Коровін, В.І. Якунін.

         Однак,незважаючи на багатоаспектність наукових досліджень, деякі питання, пов’язані із вивченням, різних аспектів взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування і приватного сектору,залишаються недостатньо вивченими. Актуальність теми зумовило доцільність дослідження.

         Державно-приватне партнерство (ДПП) визначено серед ключових механізмів реалізації політики модернізації економіки України, вирішення важливих соціально-економічних проблем [2]. Висока ефективність ДПП як форми взаємодії держави та бізнесу доведена досвідом багатьох країн світу. Для реалізації модернізаційних проектів в різних секторах економіки потрібні значні інвестиційні ресурси, потужним джерелом яких може стати приватний бізнес.

         В Україні формуються правові засади для розвитку окремих форм ДПП. Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 р. № 2404-VI[1], визначає правові, економічні та організаційні засади взаємодії держави та приватних партнерів, регулює відносини, пов'язані з підготовкою, виконанням і розірванням договорів, які підписуються в рамках ДПП, а також установлює гарантії дотримання прав і законних інтересів сторін цих договорів.

Крім того у 2011-2012 рр. прийнято низку нормативних документів щодо методик і процедур, пов’язаних із реалізацією ДПП. Однак ці законодавчі акти є далекими від ідеальних (у плані регулювання відносин у ДПП) і вимагають істотних доробок. Згідно цих документів, ще на етапі до підписання угоди про ДПП приватному партнерові потрібно пройти складні процедури узгоджень. Водночас, він не отримує від держави необхідних гарантій щодо виконання з її боку зобов’язань. Згідно затвердженого порядку, спочатку необхідно підписати контракт про ДПП та розпочати його реалізацію, а вже потім держава прийматиме рішення про надання фінансової підтримки, що не відповідає базовій сутності ДПП. Таким чином, нормативно-правова база регулювання розвитку ДПП в Україні є дуже складною, багаторівневою і забюрократизованою. Можна стверджувати, що це є одним із чинників відсутності реальних проектів ДПП, незважаючи на значну зацікавленість з боку потенційних приватних партнерів.       

           Успішний розвиток ДПП як механізму активізації інвестиційної діяльності та залучення приватних інвестицій у стратегічно важливі для держави сфери можливий лише за умови, коли буде забезпечено баланс інтересів держави і приватного інвестора. Тому наш уряд, крім законотворчої діяльності, має сконцентрувати свої зусилля на створенні позитивної громадської думки для передачі приватному сектору функцій володіння і користування об'єктами державної і муніципальної власності, забезпеченні довіри громадськості до цього нового для сучасної України типу господарських відносин, підготовці фахівців в області концесій, а також забезпечення прозорості діяльності бізнесу.

     За даними Світового банку щодо проектів ДПП в сфері інфраструктури, в Україні протягом 1992-2011 років було реалізовано 25 проектів, в які інвестовано 12 млн дол. США, з них близько 11,5 млн дол. США – в сфері телекомунікацій (табл. 1).[4]

Таблиця 1

Проекти ДПП в Україні в 1992-2011 рр., за оцінкою Світового банку

Сфера реалізації проекту

Кількість проектів, одиниць

Обсяг інвестицій, млн. дол. США

Енергетика

12

225

Телекомунікації

10

11416

Транспорт

1

130

Водопостачання та каналізація

2

202

Всього

25

11973

 

      До складу проектів ДПП, згідно методології Світового банку, включено проекти, що реалізуються на основі договорів управління, оренди, концесії, продажу активів. При цьому проект вважається ДПП, якщо участь приватного партнера у його реалізації становить не менше 25 %, а проект продажу активів – якщо хоча б 5 % акцій належать приватним власникам. Такий підхід до розуміння ДПП не відповідає вимогам українського законодавства, згідно якого, зокрема, об’єкти ДПП не можуть бути приватизовані протягом усього строку дії угоди, об’єктами ДПП не можуть бути об’єкти, щодо яких прийнято рішення про приватизацію. Таким чином, наведені дані моніторингу Світового банку не можна вважати ілюстрацією реального стану розвитку ДПП в Україні. Між тим, офіційна систематизована інформація щодо ДПП в Україні відсутня. [4]

         Загалом слід констатувати, що практичне застосування ДПП не набуло достатнього розвитку в Україні, прикладів успішних інвестиційних проектів на принципах ДПП досі немає.

        Отже, для практичного запровадження основних форм ДПП з метою залучення приватних інвестиційних ресурсів для модернізації української економіки необхідне проведення цілеспрямованої послідовної державної політики розвитку ДПП. Вона має бути спрямована на формування сприятливого економічного та управлінського середовища для розроблення й реалізації проектів ДПП, а саме:

- удосконалення нормативно-правової бази регулювання відносин ДПП;

- удосконалення інституційного забезпечення розвитку ДПП;

- підвищення гарантій захисту інтересів державних та приватних партнерів ДПП у процесі розроблення, затвердження та реалізації проектів.

 

Література

1.   Проект Закону України (доопрацьований) №3447-д від 14.04.2009 „Про загальні засади державно-приватного партнерства” // www. gska2.rada.gov.ua/

2.   Державно-приватне партнерство// www.ru.wikipedia.org/wiki/       

3.   Дерябина М. Государственно-частное партнерство: теория и практика// Вопросы экономики. - 2008. - №8. - С.61-77.

4.  Режим електронного доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/816/