К.е.н. Аветісян К.П., Пінчук Т.А., Долгова Н.С.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

Проблемні питання інноваційного розвитку в Україні

В сучасних умовах інновації перетворюються на найважливіший і найвагоміший ресурс соціально-економічного і технологічного розвитку країни. Тому створення ефективного внутрішнього ринку інновацій та систематичний аналіз його стану є невід'ємною складовою стратегії інноваційного розвитку країни.

Французьке innovation сходить до латинського innovatio (оновлення, переміна). Ще в 80-ті роки минулого століття абстрактного слова інновація не було у словниках російської літературної мови. Сам термін був введений в обіг австрійським та американським економістом, соціологом і істориком економічної думки Й. Шумпетером. Він трактував це поняття як "зміну з метою впровадження або використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості [1].

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Cтан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії.

Удосконалення державної системи стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів економічної політики є актуальним завданням української державної політики, виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення активної державної інноваційної політики, спрямованої на розвиток науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу, зацікавленого у використанні інновацій [2].

Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України в цілому та підприємств зокрема неодноразово розглядалися в працях таких вітчизняних вчених, як А. Гальчинський, В. Геєць, В. Онищенко, М. Чумаченко, Л. Яременко. Вагомий внесок у розвиток даного напряму належить закордонним вченим Я. Ван Дайну, І. Мілендорфу, С. Дорогунцову, А. Казанцевій, Б. Санто.

У розвинутих країнах інноваційна діяльність є одним з найважливіших засобів збагачення країни. Кількість інноваційно активних промислових підприємств у цих країнах досягає 70 - 80%, в Україні цей показник постійно зменшується. На світовому ринку високих технологій частка продукції США становить 32%, Німеччини - 18%, вітчизняна продукція займає менше одного відсотка [3].

Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптація до умов міжнародної конкуренції. Проте в Україні існує комплекс проблем, які зашкоджують діяльності інноваційної політики. Серед таких проблем, зокрема, є: відсутність дієвого механізму визначення національних інноваційних пріоритетів, відсутність відповідного фінансування фундаментальних наукових досліджень з боку держави, занепад військово-промислового комплексу та відповідного машинобудування, низький рівень реальних доходів населення, недосконалість податкової системи,недостатня розвиненість інфраструктури грошових ринків, що не сприяє інноваційній діяльності, відсутність дієвої стратегії інноваційного розвитку та побудови національної інноваційної системи.

На думку українських вчених оптимальним варіантом розвитку інноваційної складової в економіці країни буде створення нових господарсько-територіальних утворень (технопарків, бізнес-інкубаторів, регіональних інноваційних фондів, венчурних фірм), які сприятимуть залученню приватного бізнесу до фінансування науково-дослідних розробок і процесу впровадження нових технологій у виробництво [4].

Вдалий досвід функціонування технопарків (достатньо швидка окупність коштів, вкладених інвесторами в даний проект, зростання і розширення виробництва) наочно демонструє вигідність тривалих інвестицій, що позитивно відобразиться на розвитку венчурного фінансування, а головне, сприятиме формуванню інноваційної психології у підприємців і юридичних осіб [5].

Ще одне найгостріше питання - формування інженерно - технічних і робочих кадрів. Підготувати кваліфікованого фахівця без тісного контакту з виробництвом неможливо. У більшості діючих підприємств немає бажання й можливостей займатися адаптацією студентів до виробничих умов, усі хочуть мати готових фахівців.

Впровадження інновацій на підприємствах характеризується нерівномірністю та великими перервами. Більшість з них усвідомлює необхідність інноваційної політики, але успішному її здійсненню заважають різного роду перешкоди.

У більшості випадків інновації зазнають краху через помилки у розрахунках, плануванні та через некомпетентність осіб, які займаються впровадженням наукових розробок, але все одно інноваційний потенціал підприємства залишатиметься високим за умови правильної реалізації інноваційних можливостей.

Для того, щоб подолати проблеми, які гальмують розвиток інноваційної політики, – потрібно враховувати найбільш сприятливі інструменти, які впливають на розвиток інноваційної діяльності. Серед цих інструментів є наука, освіта, підприємництво, механізми фінансування інновацій, механізми захисту відносин інтелектуальної власності. Завдяки комплексу інструментів можливе формування сучасної національної інноваційної системи [6]. Необхідно розвивати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.

Література.

1. Шумпетер Й. Теорії економічного розвитку / Й. Шумпетер. - М.: Економіка, 1995. - 540 с.

2. Краснокутська I. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 502 с.

3. Лазарєва Є. Дослідження закономірностей інноваційних перетворень у регіональній економіці / Є. Лазарєва / / Економіст. - 2009. - №9. - с. 35-37

4. Сухоруков А. І. Технологічна реструктуризація як напрям антикризової політики//Стратегічна панорама, 2005. — № 3

5. Зарубіжний досвід роботи технопарків. "Наукові" технопарки. //Ел.доступ. http: //www.raexpert.ru/researches/technopark/part2/

6. Макаренко І. В. Проблеми інноваційної політикиУкраїни в умовах реформування економіки/ І. В. Макаренко//Економіст. – 2005р. – №4 – C. 40–42