Урусова З. П. к.е.н., доцент кафедри обліку та аудиту, Сухаренко Т.А.

Запорізький національний університет

м.Запоріжжя

ВИДАТКИ НА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ

До соціальної сфери національної економіки входять такі складові:

· освіта,

· охорона здоров'я,

· культура і мистецтво,

· туризм,

· фізична культура і спорт,

· соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Їхня діяльність значною мірою залежить від організації фінансового забезпечення. За формами власності джерела фінансування поділяють на:

· бюджетні — за рівнями бюджетів;

· позабюджетні — за рівнями централізації коштів.

Інструментами формування цих джерел фінансування соціальних проектів і програм є податки соціально-економічного характеру, які стягуються в основному з населення, і державно-економічного характеру — основними платниками яких є усі інші сфери господарської діяльності, а також благодійні внески та ін. Джерела фінансування проектів і програм соціальної політики України поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні джерела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (коштів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, соціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підприємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і програми. Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових організацій; гуманітарної допомоги з-за кордону.

Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.

Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери.[3]

Щодо видатків на соціальну сферу можна сказати наступне: вони займають провідне місце у видатках бюджетів України усіх рівнів. З усіх видатків на соціально-культурні заходи близько третини займають  витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення населення (Табл. 1).

Структура видатків зведеного бюджету України на соціально-культурні заходи за 2010-2013 pp.

Показник	2010(млн. грн)	2011(млн. грн)	2012(млн. грн)
Соціально-культурні заходи всього	106044	104827	87684
у т.ч. а) освіта	28808	27233	21684
б) охорона здоров’я	8759	10224	7142
в) соціальний захист і соціальне забезпечення	63311	63540	55448
г) фізична культура і спорт	5166	3830	3410

Як бачимо з діаграми, видатки на соціально-культурні заходи щороку зменшується. Це, відповідно, негативно відображається як на економічному, так і на соціальному розвитку країни.

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту – взаємопов'язані процеси.

Література:

1. Офіційний сайт Рахункової палати України http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/index

2. Коломієць В.В. - Економіка і Держава: підручник/ режим доступу http://bookdn.com/book_366.html

3. Конопліна Ю. С. Соціальне страхування: Навч. посіб. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. — 224 с.

4. Ліванова Є. – Проблеми майнового розшарування населення України. - Україна: аспекти праці, 2005, № 4.

5. Новіков В. – Потенціал стабільної соціальної політики. – Україна: аспекти праці, 2005, № 1.