Економічні науки/3. Фінансові відносини

Васильєва А.С.

Вінницький інститут економіки ТНЕУ

Видатки місцевих бюджетів та шляхи їх оптимізації

Особливе місце в системі державних видатків належить видаткам, що фінансуються з місцевих бюджетів. Від повноцінного та якісного фінансування з останніх залежать рівень добробуту населення регіонів, рівень його освіти, охорони здоров’я, культури – складових повноцінного розвитку людини, які впливають, в кінцевому підсумку, на продуктивність праці [1, с.23].

Оспіщева В.І., визначає видатки місцевих бюджетів як економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади [2].

У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку) та видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних із розширеним відтворенням) - ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [3].

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок не передбачуваних обставин [4, с.203].

Місцеві бюджети відіграють важливу роль у фінансуванні державних видатків. За нинішніх умов спостерігається стала тенденція до збільшення ролі місцевих бюджетів у фінансуванні найважливіших державних видатків, спрямованих насамперед на задоволення потреб населення. Ця тенденція є закономірною, вона відповідає процесу активізації державного впливу на економічне та соціальне життя країни, сприяє зміцненню місцевого самоврядування [5, с.31].

Прийняття Бюджетного кодексу України фактично законодавчо закріпило якісно нові правила формування місцевих бюджетів та відповідних стосунків між центром і органами місцевої влади, а міжбюджетна реформа 2000 року внесла докорінні зміни у бюджетне планування, зокрема і у планування видатків місцевих бюджетів. Алгоритм розрахунку розмірів видатків місцевих бюджетів прив'язаний нині до конкретних кількісних показників: чисельність населення, кількість отримувачів певних пільг або виплат, працівників, площа житлового фонду чи доріг тощо захищає органи місцевого самоврядування від впливу суб'єктивних факторів у процесі прийняття рішень центральними органами влади [6].

З проведеного вище аналізу, зрозумілим є той факт, що у структурі доходних джерел місцевих бюджетів частка трансфертів має значну величину (до 44 %), причому вона виявляє тенденцію до зростання. Власними (такими, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) та закріпленими (які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) доходними джерелами забезпечується трохи більше як 50% видатків, а можливість фінансування інших видатків залишається непрогнозованою і залежить від вищих органів влади, обсягу наданих трансфертів. Це спричиняє недостатність обсягу фінансування окремих видаткових повноважень, накопичення заборгованості по виплатах, виникнення утриманських настроїв у органів місцевої влади стосовно державного бюджету і одночасне зміцнення регулюючих важелів держави на формування місцевих бюджетів, що суперечить основоположним принципам місцевого самоврядування.

Видатки на делеговані повноваження (які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) у більшості громад становлять до 90% і більше видатків місцевих бюджетів. Більша частина видатків на делеговані повноваження місцевих бюджетів пов’язана із фінансуванням заробітної плати працівників бюджетних установ (у 2011 році вона становила 55,2% загального фонду видатків всіх місцевих бюджетів).

Значна варіативність розмірів територіальних громад виливається в деяку економію фінансових ресурсів за рахунок “ефекту масштабу” для більших з них та нездатність реально надавати суспільні послуги для малих громад. Це призводить до відчутної варіації кількісних та якісних показників суспільних послуг (в першу чергу, тих, які фінансуються за рахунок видатків, що враховуються при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів) для членів громад різних розмірів навіть після застосування процедур дотаційного вирівнювання. Дедалі частіше місцеві бюджети територіальних громад потребують додаткових трансфертів з вищестоящих (районного або обласного) бюджетів для забезпечення розрахунків своєї бюджетної сфери хоча б по виплаті зарплати та енергоносіях [7]. Зрозуміло, що така кричуща несамодостатність суттєвої кількості (переважно малих) громад суперечить принципу субсидіарності.

Отже для оптимізації складу і структури видатків місцевих бюджетів ефективним рішенням, перш за все, видається послідовне проведення вказаної адміністративно-територіальної реформи, з подальшим формуванням за рахунок інвестиційних трансфертів з державного бюджету “точок економічного зростання” на базі центрів укрупнених громад.

Макаренко О.І. та Зульфугарової С.О., під оптимальним розуміють таке розподілення коштів, що дасть змогу досягнути стану, що має мінімально можливі відмінності у досягнутому рівні розвитку регіону, що досліджується, та ідеального регіону − такого стану, коли інтегральний індекс соціально-економічного розвитку регіону буде максимальним [8, с. 38].

С.О. Зульфугарова запропонувала підхід [9], в якому обрала систему критеріїв оцінювання ефективності управління регіоном З їх урахуванням побудовано модель оптимізації розподілу бюджетних коштів у вигляді двокритеріальної задачі нелінійного програмування. Нелінійне програмування зводиться до побудови моделі залежності між досягнутим рівнем розвитку напрямку бюджетного фінансування та кількістю коштів, необхідних для його збільшення на 0,01. При цьому така залежність має експоненціальний вигляд, що означає, що зростання напряму розвитку регіону є наслідком приросту обсягу його бюджетного фінансування.

Н.В. Кузьминчук [10], взявши за основу праці С.О. Зульфугарової, розробив модель, метою якої є удосконалення методичного забезпечення оптимізації розподілу бюджетних коштів як основи формування належного рівня життя і добробуту населення, досягнення соціальної справедливості в процесі реалізації фінансово-бюджетного регулювання.

Запропоновану модель, на думку автора, можна використовувати для визначення структурних співвідношень видатків бюджету на регіональному рівні, що дасть змогу підвищити ефективність використання коштів обласних бюджетів. Напрямки пріоритетних сфер та об'єктів фінансово-бюджетного регулювання розвитку регіону пропонується формувати на основі отриманих результатів.

Із урахуванням зарубіжного досвіду видатки місцевих бюджетів повинні визначатися можливостями держави акумулювати доходи, а їх структура — відповідати чітко визначеним пріоритетам соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема, та країни в цілому.

Крім того, варто провести аналіз окремих груп бюджетних витрат із метою виявлення можливостей їх зниження за одночасного збереження (або підвищення) якості наданих бюджетних послуг.

Пріоритетним завданням бюджетної регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки, підвищення його ефективності, зниження матеріало- й енергоємності.

Ми вважаємо, що враховуючи вплив світової фінансової кризи на стан регіональних фінансів України у 2009 році має проводитися політика жорсткої економії бюджетних коштів, починаючи з використання літаків і службових автомобілів та закінчуючи придбанням канцелярських товарів. Наприклад, у Великобританії не є дивиною переміщення премьер-министра Дэвида Кэмерона на велосипеді, прем'єр-міністр Норвегії Йенс Столтенберг, прем'єр Голландії Вім Кок і мер Лондона Борис Джонсон їздять на роботу на велосипеді, прем'єр Фінляндії Матті Ванханен ходить на зустрічі пішки

Література:

1. Легкоступ І.І. Теоретичні та практичні аспекти видатків місцевих бюджетів України в сучасних умовах / І.І. Легкоступ // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. - № 2. – С. 22 – 26

2. Фінанси: курс для фінансистів: Навч.посіб./ За ред.В.І.Оспіщева . –К.: Знання, 2008.- 567 с

3. Податкове право України: за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу [Текст] : навч. посіб. / Науково-дослід. ін-т фін. права ; ред.: Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко. - К. :Правова єдність, 2009. - 488 с

4. Карлін, М.I. Фінанси України та сусідніх держав [Текст] : навч. посібник / М.I. Карлін. – К. : Знання, 2007. – 589 с.

5. Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. - К.: Кондор, 2003. - 282 с

6. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року. N 2456-VI– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

7. Буряченко А. Є. Впорядкування міжбюджетних фінансових потоків / А. Є. Буряченко // Вчені записки : зб. наук. праць. Вип. 12. – К. : КНЕУ, 2010. – С. 160–165

8. Макаренко О.І. Модель оптимізації розподілення бюджетних коштів / О.І. Макаренко, С.О. Зульфугарова // Економічна кібернетика. – 2008. – № 1-2(49-50). – С. 38-41

9. ЗульфугароваС.О. Моделі управління економічним розвитком регіону : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.11 – Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці / С.О. Зульфугарова; Класич. приват. ун. – Запоріжжя, 2010. – 20 с. – укp. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.nbuv.gov.ua/ard/2010/10zsoerr.zip. – Назва з титул. Екрана

10. Оптимізація структури видатків місцевих бюджетів Н.В. Кузьминчук Збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.10. – 400 с.