Экономические
науки/3. Финансовые отношения
Ст. викладач Кравченко Т.О., Бадаранча
Г.Є.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНУ»,
Україна
Проблеми
корпоративного управління в Україні та шляхи їх вирішення
У порівнянні з
підприємствами малого і середнього бізнесу створення великих
високотехнологічних корпоративних структур має ряд досить важливих переваг та
відіграє значну роль у формуванні ефективної структури економіки України й у
посиленні економічної і науково-технічної інтеграції, проте існує багато
об'єктивних та суб'єктивних факторів, які не дають змоги широко та ефективно
застосовувати корпоративне управління.
Основними проблемами
корпоративного управління є:
-
Складність
структури корпоративного управління. Реальне корпоративне управління - складне
по визначенню, що само по собі - вже є певним бар'єром у застосуванні та
освоєнні без необхідної підготовки об'єкта та суб'єкта управління. Помилки та
прорахунки в його впровадженні не зменшують його прогресивності, але іноді
створюють уяву про неможливість використання корпоративного управління на
теренах українських підприємств.
-
Невизначеність
зовнішнього середовища, в я кому функціонують акціонерні товариства. Зовнішнє
середовище в Україні залишається складним, невизначеним, з великою кількістю
неринкових ознак. Складність прогнозування змін середовища обмежує можливості
адаптації підприємства до його вимог з метою виживання. Основною причиною є
слабка законодавча база. Нормативна база для врегулювання господарських
відносин в Україні ще остаточно не сформована для умов ринкових відносин.
Законодавство України в сфері регламентації господарських механізмів має
недоліки та неузгодженості, що сприймаються як бар'єри, хоча за останні роки
можна констатувати пожвавлення роботи у цих напрямках.
-
Проблеми
управління корпоративними правами акціонерів. Основні корпоративні права
акціонерів включають: право на отримання частини прибутку корпорації у вигляді
дивіденду; право на отримання частки майна при ліквідації підприємства; право
на участь в управлінні компанією шляхом голосування на загальних зборах
акціонерів; право на отримання інформації про діяльність корпорації [1].
Реалізація права
акціонерів, зокрема дрібних, на отримання
дивідендів, практично не відбувається в Україні, так як майже ніхто не
купує акцій з метою отримання дивідендів, тому що дивіденди корпорації не
виплачують. Акції купуються, щоб одержати прибуток на різниці їх курсів. В
законодавстві передбачені випадки, коли дивіденди за акціями не виплачуються,
але нічого не сказано про обов’язок корпорації виплатити частину прибутку
акціонерам, якщо цей прибуток є в наявності. Тобто механізм реалізації права
акціонерів на отримання дивідендів в законі відсутній. Також недостатньо
опрацьоване питання щодо розмежування положень та норм дивідендної політики:
які належать до компетенції винятково загальних зборів, а які мають бути
зафіксовані у статуті корпорації. При вирішенні питань виплати дивідендів на
загальних зборах цілком можуть бути знехтувані інтереси дрібних акціонерів з
боку власників крупних пакетів акцій або простої більшості.
Трапляється, що
учасники корпоративних відносин (акціонери, рада директорів та виконавчі
органи) можуть мати протилежні інтереси, що призводить до виникнення конфліктів
у товаристві. У разі розбіжності
інтересів власників та менеджерів постає проблема, яку
називають «проблемою між принципалом та агентом». Зміст її полягає у визначенні
того, яким чином принципал (інвестор, власник) може спонукати агента діяти в
інтересах принципала, замість того щоб дбати про власні інтереси.
Існують бар’єри
щодо реалізації права акціонерів на частку майна при ліквідації акціонерного
товариства. При банкрутстві компанії виплати за простими акціями, які
підлягають викупу, а також розподіл майна між акціонерами-власниками простих
акцій відбувається відповідно у сьому та восьму черги [1]. Усі
попередні черги – це задоволення
потреб щодо податків, вимог кредиторів, виплати заробітної плати власником
привілейованих акцій. Якщо врахувати, що розподіл майна кожної черги
здійснюється після повного задоволення вимог попередньої черги, то стає
зрозумілим, що можливості отримати певну частку майна корпорації фактично
немає.
Законодавством
передбачено право акціонерів на отримання інформації про діяльність корпорації.
В Україні не забезпечено достатньої прозорості діяльності акціонерних товариств
і треба прагнути до значно ширшого доступу акціонерів і громадськості до
інформації про діяльність підприємств, що зробить неможливими тінізацію та
корупцію. До того ж чим прозоріша діяльність корпорації, тим привабливішою вона
є для інвесторів.
Зважаючи на
розглянуті проблеми, можна виділити такі напрямки їх вирішення:
¾
формування
належного зовнішнього середовища функціонування підприємств корпоративної форми
власності:
¾
подолання
бар'єрів, що стримують впровадження корпоративного управління;
¾
вдосконалення
управління (конкретними організаціями) з поступовим переходом на засади
корпоративного управління;
¾
чітка
законодавчо закріплена регламентація порядку виплати дивідендів;
¾
широке
впровадження практики використання інституціональної угоди;
¾
впровадження
гнучкої системи пільгового оподаткування дивідендів з метою залучення
інвестицій в цінні папери корпорацій.
Корпоративне управління – це відносно
нова сфера в економічному житті України. З метою її вдосконалення необхідні
системний моніторинг практичної діяльності вітчизняних корпорацій, розроблення
методики оцінки стану корпоративного управління та заходи правового регулювання
і контролю з боку держави.
До найважливіших напрямків вдосконалення
системи корпоративного управління слід віднести забезпечення захисту прав
дрібних акціонерів. Це сприятиме більшому залученню коштів інвесторів, а також
більш оптимальному та раціональному розподілу капіталу в масштабах української
економіки.
Література:
1.
Закон України «Про акціонерні
товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI.