Антошкін
В.К.
Бердянський університет
менеджменту і бізнесу, Україна
Удосконалення
управління розвитком зайнятості селян з урахуванням регіональних особливостей
Регулювання зайнятості та ринку праці в сільському господарстві та на селі у цілому здійснюється за рахунок прийнятих законопроектів, в яких передбачено підвищення прожиткового мінімуму, заробітної плати, пенсій та в цілому покращення життєвого рівня населення на основі забезпечення стабільного економічного зростання. До цієї сфери відносяться і всі законодавчі акти, що регулюють функціонування аграрного виробництва.
Як відомо, в грудні 1990 р. був прийнятий Закон «Про соціальний розвиток села», який закріпив пріоритетну політику держави в цьому напрямку. Але він не містив дієвих механізмів фінансового забезпечення соціальної сфери села [1]. Територіальні бюджети більшості регіонів виявилися не в змозі заповнити скорочення державних бюджетних асигнувань на розвиток сільської соціальної сфери. У результаті соціальна сфера сільських територій втратила інвестора в особі колишніх колгоспів і радгоспів і не набула нового в особі органів місцевого самоврядування.
Відсутність фінансування на місцевому рівні призвела до згортання масштабів будівництва інженерної та соціальної інфраструктури [2]. У результаті цього значно скоротилося інвестування соціальної сфери села. У розрахунку на одного сільського жителя витрати на соціальну сферу є в 7 разів меншими, ніж на міського в середньому в Україні. У порівнянні з 1990 р., скоротилося введення нового житла в 2,3 рази, шкіл – в 4, дитячих дошкільних установ – у 42, закладів охорони здоров’я – в 5 разів, клубів – у 10, доріг – у 18,0 разів [3]. Лише на двох напрямках вдалося не тільки припинити падіння, але і значно наростити темпи. Це газифікація села та індивідуальне житлове будівництво. З 1996 по 2002 р.р. було введено 5,7 тис. км розподільних газових мереж, а за 2000 р. обсяг їх будівництва збільшився в порівнянні з 1990 в 2,5 разів.
Одним з основних заходів, реалізовуваних державою при здійсненні регулювання ринку праці в сільськогосподарському комплексі, є розробка програм, спрямованих на сприяння зайнятості та соціальний захист населення від безробіття. Такі програми розробляються як на державному, так і на обласному і районному рівнях. Програма являє собою стратегію розвитку ринку праці та зайнятості. Це перелік окремих, намічуваних до виконання завдань, які можуть виконуватися поетапно. Будь-яка програма, яка розробляється і реалізується державою, спрямована на вирішення комплексу завдань.
Організаційно-економічні заходи з регулювання зайнятості селян в свою чергу, поділяються на короткострокові та довгострокові. У нашому випадку довгостроковими завданнями є наступні:стимулювання сукупного попиту на робочу силу,регулювання якісного складу і структури пропозиції на ринку робочої сили сільських територій, підвищення мобільності та гнучкості аграрного ринку праці,недопущення несприятливих тенденцій, пов’язаних з падінням обсягів виробництва, інвестиційної активності, що призводять до нестабільності в організації системи робочих місць, обґрунтування умов, що стримують подальше вивільнення трудових ресурсів, перш за все з галузей сільського господарства та соціальної інфраструктури сільських територій.
До них також можна віднести реалізацію стратегічних заходів щодо поступового зниження природного рівня безробіття в економіці, державний захист інтересів працівників, їх грошових доходів і накопичень від впливу великих макроекономічних і структурних зрушень, інфляції. Серед короткострокових завдань можна виділити:створення системи ефективного управління сукупною пропозицією робочої сили у сільському господарстві, формування механізму ефективного управління цінами на робочу силу, організацію суспільних робіт,вдосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів серед зайнятого та незайнятого сільського населення з метою підвищення якості робочої сили,забезпечення сприяння зайнятості слабо захищених категорій працівників,створення необхідних умов щодо пом’якшення довготривалого і тим більше, масового безробіття на селі.
Одним з основних завдань є здійснення соціальної експертизи інвестиційних програм і проектів, що реалізуються за участю держави. До цих завдань в реалізовується програмі зайнятості додаються наступні: впровадження конкретних форм взаємовідносин на ринку праці з урахуванням стратегії розвитку суб’єктів аграрного господарювання, індикативного планування та вдосконалення нормативно – правової бази в галузі трудових відносин і зайнятості. Програмами сприяння зайнятості також передбачаються заходи по розширенню можливостей і покращенню умов розвитку альтернативних форм зайнятості, професійне консультування безробітних громадян з метою визначення можливостей їх діяльності в якості підприємців, навчання основам підприємницької діяльності, консультування з питань організації підприємництва, фінансова підтримка на стадії становлення власного справи.
Все це здійснюється регіональними службами зайнятості, подальший розвиток яких вкрай необхідний для підвищення ефективності державного регулювання ринку праці у сільському господарстві. Мова йде про зміцнення матеріально-технічної бази відділів та управлінь служби зайнятості населення регіонів, постачання їх комп’ютерною та розмножувальною технікою. Також необхідним є створення єдиної системи інформаційного забезпечення та територіальної автоматизованої інформаційно-довідкової системи про рівень зайнятості та безробіття. Натомість, районні служби зайнятості повинні прогнозувати додаткові заходи, що дозволяють зберегти трудовий потенціал підприємств запобігти масовому звільненню кадрів, насамперед за рахунок поетапного вивільнення робочої сили, перепрофілювання деяких виробництв, використання гнучких режимів праці та переміщень трудових ресурсів сільських територій.
Отже, регулювання зайнятості та ринку праці в сільському
господарстві та на селі у регіональному розрізі здійснюється на основі
прийнятих законопроектів, в яких передбачено підвищення прожиткового мінімуму,
заробітної плати, пенсій та в цілому покращення життєвого рівня населення на
основі забезпечення стабільного економічного зростання. До цієї сфери
відносяться і всі законодавчі акти, що регулюють функціонування аграрного
виробництва, державні та регіональні програми, у т.ч. підтримки тваринництва,
кооперативних відносин, інтеграційних процесів на селі.
Література:
1.
Інститут сільського розвитку [Електронний ресурс] / Інститут
сільського розвитку, 2009. – http://icp.org.ua. – Назва з екрану.
2.
Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] /
Держкомстат України, 2010. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрану.
3.
Український аграрний сектор [Електронний ресурс] / http://www.agroua.net. – Назва з екрану.