42-КР, Сидорук В.Ю.

Тема : «Облікова політика щодо витрат виробництва»

Постановка проблеми. Облікова політика – це відносно нове явище як у вітчизняній економічній теорії, так і у практичній діяльності. Розглядаючи теорію і практику розвитку й формування облікової політики в Україні можна зробити висновки, що розрив між ними доволі суттєвий. Хоч теоретичні дослідження цієї проблеми за останні роки ведуться досить інтенсивно але на практиці обмежуються зовсім абстрактним наказом по підприємству, який не в змозі охопити всю багатогранність аспектів формування облікової політики.На даний час ні методологія, ні практика облікової політики в Україні не сформована. Тому вирішення проблеми формування облікової політики є важливим науковим і практичним завданням.

Аналіз досліджень. Організаційно-методологічні засади формування облікової політики підприємства та проблемні питання висвітлені в наукових розробках вітчизняних учених Ф. Бутинця, Ю. Вегири, Н. Гури, З. Гуцайлюка, С. Голова, В. Жука, М. Кужельного, Л. Ловінської, Н. Малюги, Л. Нападовської, М. Пушкаря, В. Сопка, В. Швеця та інших.

Мета дослідження. Визначення особливостей формування складу витрат виробництва та їх розподіл в обліковій політиці підприємства згідно з Податковим Кодексом України.

Одним з основних внутрішніх документів будь-якого підприємства, який визначає порядок ведення бухгалтерського обліку є облікова політика.

Об’єктами облікової політики є засоби виробництва, джерела їх утворення, господарські події та фінансові результати, тобто будь-яка норма або позиція підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку, щодо якої існують альтернативні варіанти. Отже, витрати є самостійним об’єктом облікової політики.

Як було зазначено, однією з найважливіших ділянок обліку на підприємствах є облік витрат на виробництво та готової продукції. Під час обґрунтування елементів облікової політики є необхідним прийняття зважених рішень щодо об'єктів і методів обліку виробництва, взаємозв'язку обліку та процедури калькулювання, формування фінансової та управлінської інформації. Побудова обліку виробництва зумовлена організаційно-економічними особливостями господарювання, вимогами стандартів та інформаційними запитами управління.

Класифікацію витрат, що подана в Податковому кодексі можна подати наступним чином:

1) витрати операційної діяльності - складаються із собівартості та витрат банківських установ. Відповідно до Податкового кодексу собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в Податковому кодексі - це витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість, в свою чергу складається із:

- Собівартості придбаних та реалізованих товарів, виконаних робіт;

- Браку та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку;

- Собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт.

Витрати банківських установ включають в себе процентні витрати за кредитно-депозитними операціями; комісійні витрати; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, а також деякі інші витрати, установлені в Податковому кодексі.

2) Інші витрати. Такі витрати включають загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності, витрати минулих періодів/років, інші витрати.

На відміну від бухгалтерського обліку загальновиробничі витрати в податковому обліку визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснюються. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності відображаються в податковому обліку відображаються так як і в бухгалтерському обліку, але з урахуванням особливостей витрат подвійного призначення, витрат пов’язаних з нерезидентами, офшорами та витратами, що не включаються до складу витрат. Не включаються у склад витрат суми авансів, та витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи – підприємця, що сплачує єдиний податок. Винятком є витрат, понесені у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації.

Документальним підтвердженням витрат є первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку, фінансова звітність та інші документи, що пов’язані з нарахування і виплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Висновки. Отже, своєчасне внесення змін в облікову політику підприємства і додержання діючого законодавства дозволяє отримувати достовірну, точну та повну інформацію про витрати та фінансові результати діяльності підприємств. Тому, потрібно з урахуванням змін в податковому і загальному законодавстві, чітко визначати перелік елементів облікової політики щодо витрат підприємства та їх вплив на порядок формування фінансових результатів діяльності.

Список використаної літератури :

1.Кучеренко Т. Регламентування облікової політики / Тамара Кучеренко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2012. – № 5. – С. 24-34.

2.Організаційно-методологічні засади облікової політики підприємства/ Павло Житний // Бухгалтерський облік і аудит. – 2011. – № 3. – С. 3-10.

3. Ловінська Л.Г.Стефанюк І.Б. Організація бухгалтерського обліку та фінансового контролю /Л.Г.Ловінська, І.Б.Стефанюк. – К.:НДФІ, 2012.–240 с.