Буднік М.М.

Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет», Україна

Поділ інформації за режимами доступу

Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.[1]

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
Завданням якого є забезпечення додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущення необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях, поширення її засобами масової комунікації, безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.
Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.
Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника,тільки в тих випадках, якщо ця інформація є суспільно значимою і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.
Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну.
Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.[2]
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему захисту.
Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.[2]

Згідно Закону України «Про державну таємницю» ступінь секретності інформації засвідчує реквізит матеріального носія секретної інформації – гриф секретності. Категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою називається ступенем секретності. Він буває трьох рівнів із відповідним строком дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці:

– "особливої важливості";

– "цілком таємно";

– "таємно" (рис. 1).

Рис1. Поділ інформації за ступенем секретності і строком дії рішення про віднесення її до державної таємниці

Віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та розсекречування здійснює державний експерт.

Рішення державного експерта з питань таємниць, видане в межах його повноважень і зареєстроване Службою безпеки України у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю, є обов'язковим для виконання на території України.

Література:

1.Закон України «Про інформацію» , розділ 3,ст.28.

2. Закон України «Про інформацію» , розділ 3,ст.30.

3.Закон України «Про державну таємницю».

4.Звід відомостей, що становлять державну таємницю.