Історія/1.Вітчизняна історія

К.і.н. Лисенко А.І.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Вирішення „жіночого питання” в радянському суспільстві

Існувало декілька підходів до вивчення „жіночого питання” у радянському суспільстві:

1. Патріархальний підхід (мав найбільшу кількість прихильників), згідно якого всі негативні процеси в суспільстві були викликані тим, що орієнтація жінки на виробничу сферу як на головну в її життєдіяльності зруйнувала ніби-то материнський інстинкт, привела до падіння моралі, традицій сім’ї тощо. Прибічники такого підходу пропонували скоротити робочий день жінки, надати домашній і материнській праці статус суспільно необхідної з внесенням до загального трудового стажу, виділити жінці один додатковий оплачуваний вихідний для ведення домашнього господарства. Також пропонувалося припинити пропаганду образу емансипованої жінки як деструктивного для сім’ї і замість того демонструвати образи щасливої сім’ї, де відносини будуються на природних функціях чоловіка і жінки.

2. Економічний підхід, представлений спеціалістами, які вважали, що, якщо результативність жіночої праці не досить висока в зв’язку з частими перервами в роботі, нижчою кваліфікацією і т.д., необхідне скорочення рівня їх зайнятості в суспільному виробництві з метою підвищення його ефективності (яка можлива лише після звільнення від малоефективної робочої сили), а жінкам надати пільги, подібні тим, які пропонували і прихильники попереднього підходу.

3. Демографічний підхід, який розглядав „жіноче питання” з точки зору відтворення населення. Аналізуючи процес зниження народжуваності, демографи стверджували, що рівень народжуваності прямо пропорційний рівню зайнятості жінки, тому з метою попередження падіння народжуваності потрібно ввести вже вище згадувані пільги для жінок.

4. Егалітарний (демократичний), який заключався в тому, що процес зміни старого поділу функцій чоловіків і жінок – це процес руйнування патріархальних відносин, де традиції введені в ранг закону, і пропагування демократичного суспільства, в основі якого лежить свобода вибору та ліквідація всіх обмежень (статевих, вікових, політичних та ін.).

На жаль, якщо прихильників як патріархального, так і економічного та демографічного підходів було досить, прибічників демократичних поглядів на роль і місце жінки в суспільстві були одиниці.

„Жіноче питання” розглядалося в основному як ідеологічне. Радянська ідеологія за своєю сутністю була досить патріархальна, тому і місце жінки вона визначала відповідно до місця і ролі жінки в класичній патріархальній системі. Звідси і пояснення того, що вона постійно навіювала жінкам потребу виконувати біологічні функції, пояснюючи їхні особистісні і суспільні ролі, виходячи з даних функцій: жінці буде краще скоротити тривалість робочого дня, максимально використовувати відпустки по догляду за дитиною, а тим жінкам, які мають двоє і більше дітей, займатися їх вихованням з отриманням компенсацій.

Дане питання розв’язувалося суто радянськими методами: повсюдно були створені комітети жінок різних рівнів; видані закони, що надавали жінкам рівні з чоловіками права; їхня професійна діяльність всіляко заохочувалася, розвивалася мережа побутового обслуговування тощо. Жінки разом з чоловіками становили єдиний робітничий клас або ж соціально-професійне становище жінки визначалося походженням її родини, під яким розумілася позиція чоловіка. Незважаючи на існування явної нерівності можливостей в радянському суспільстві, „жіноче питання було оголошено вирішеним, а будь-яке обговорення становища жінок стало закритою темою, а рівність статей в СРСР накладала на жінку потрійний тягар: роботи, дому й дітей.

Взагалі, політика держави щодо жінок здійснювалася у 2-х напрямах:

1 – забезпечення рівних з чоловіками можливостей для реалізації проголошених прав в усіх галузях суспільного життя;

2 – надання особливих додаткових пільг, пов’язаних з материнством.

Уряд проводив ідеологічну політику по створення образу „радянської жінки”, якому всі повинні були наслідувати. Не останнє місце в цьому процесі відігравала й література. На сторінках літературних творів створювався образ, який, з одного боку, відповідав загальнолюдським моральним чеснотам; з іншого ж боку, цей образ транслював усталену патріархальну традицію, яка розглядала жінок лише у межах чоловічих очікувань. Взагалі ж „образ радянської жінки”, що був створений до середини 80-х років, був позитивним, сповненим найкращих людських рис, взірцевим. У всякому разі, українська література за радянських часів створила значну галерею внутрішньо сильних, багатих духом жінок. Тобто: українська жінка – це добра мати і сумлінна трудівниця.

Але, не зважаючи на лозунги і запевнення керівників держави, дискримінація жінки збереглася. Партійно-квотна система жіночого „призначення” практично освячувала її якщо й не силою закону, то всемогутністю адміністративного наказу. Для жінок була закрита служба в збройних силах та інших силових структурах (за винятком технічних чи допоміжних спеціальностей). Їм законодавчо був закритий доступ до „важкого” і „шкідливого” виробництва, що цілком виключало свободу вибору. В радянський період були стерті відмінності між групами, були забуті національні традиції, а характерною особливістю була виключна відданість не ідеям сім’ї та шлюбу, а загальній ідеї держави і суспільства. Відбувалася крайня поляризація гендерних ролей всередині сім’ї і в суспільстві (поділ праці, підкорення дружини чоловікові), який мав економічний механізм підтримки.

Література:

1. Труд, семья, быт советской женщины. – М.: Юрид. лит., 1990. – 432 с.

2. Советская женщина: труд, материнство, семья: – М. Профиздат, 1987. – 172 с.