Ящук О. В.

Національний технічний університет України “КПІ”, Україна

Впровадження особистісно-орієнтованого підходу в навчальний процес вищої школи

Сучасний розвиток вітчизняної вищої школи спрямований у русло гуманізації і демократизації освіти та педагогічного процесу, що передбачає створення позитивних умов для гармонійного індивідуального розвитку, реалізації соціокультурного і науково-технічного потенціалу особистості у різних сферах життя. Для гуманізації характерне олюднення відносин і високе суспільне визнання кожної людини, увага до її внутрішнього світу [1]. Очевидним стає той факт, що не лише сукупність професійних знань та вмінь, а й їх синтез із моральними якостями, ціннісними орієнтаціями, загальною культурою особистості є показником різнобічно підготовленого спеціаліста [5, c. 7], а психологічні знання, навички і вміння є важливим засобом досягнення професійних успіхів і забезпечення гармонійного розвитку особистості [1]. У зв’язку з цим потреба у науково-достовірному і придатному для практичних завдань знанні про психологію особистості помітно загострилася [8, c. 5]. Професіоналізм сучасного викладача вищої школи полягає не лише у вмінні передавати знання студентам і високому рівні володіння свої предметом, а й застосуванні знань з основ психології особистості й соціальної психології (сутність і проблеми навчання та виховання у вищій школі, біологічні та психологічні можливості сприйняття і засвоєння, вплив індивідуальних відмінностей студентів на результати педагогічної діяльності) [6]. Не відкидаючи здобутків традиційного навчання у вищій школі (підготовка висококваліфікованих фахівців, оволодіння фундаментальними знаннями попри неможливість для багатьох випускників вищої школи реалізації свого науково-професійного потенціалу у певній науковій чи виробничій сфері та адаптації до соціально-економічних умов на тому чи іншому етапі розвитку суспільства), потрібно усвідомлювати, що однією з провідних цілей сучасної вищої школи є не отримання теоретичних й наукових знань, а професійна і психологічна підготовка до умов діяльності у процесі соціалізації [1]. Сьогодні під навчанням варто розуміти не “передавання” готових знань від педагога до студента, а процес стимулювання зовнішньої і внутрішньої активності людини, у результаті якої відбувається освоєння людського досвіду [1]. Випускник вищого навчального закладу як цілісно сформована і різнобічно розвинена особистість повинен знати, як саме, яким чином застосувати здобуту освіту й отримані знання у певній сфері діяльності та спрямувати їх на подальше професійне й особистісне самовдосконалення та саморозвиток.

У сучасній вищій освіті все більшої актуальності набувають концепції впровадження у навчання особистісно-орієнтованого підходу, що досліджується й вивчається не одне десятиліття і вже не є інноваційним, однак популяризація особистісно-орієнтованого навчання і виховання здебільшого відбувається на теоретичному рівні (написано сотні наукових праць, проведено багато досліджень); щодо практичного втілення, то такий підхід пов’язаний зі зміною і науковою розробкою, обґрунтуванням методів навчання й виховання, оновленням змісту практичної педагогічної діяльності [3]. На думку видатного вченого й педагога В.В. Краєвського, загальна проблематика, що виникла у зв’язку з демократизацією, становленням гуманістичного мислення й поширенням тенденцій особистісно-орієнтованого навчання у суспільстві й освіті, пов’язана з відходом від жорстких авторитарних схем в освіті, всебічним розвитком особистості, орієнтацією на проблемне навчання, культурологічним підходом до вибудовування змісту освіти, що реалізує гуманістичну установку в розумінні соціальної функції людини [3].

Вбачаючи доцільність впровадження концептуальних ідей особистісно-орієнтованого навчання у педагогічний процес сучасної вищої школи, вчені-педагоги приділяють увагу проблемі розробки й використання відповідних технологій, що фіксують зміст особистісно-орієнтованого підходу, в якому проявляється суб’єкт-суб’єктний характер педагогічної взаємодії: викладач не домінує у навчальному процесі, а надає педагогічну й психологічну підтримку, сприяючи розвитку особистісних якостей студента (логічного мислення, допитливості, ініціативності, гнучкості, здатності до творчості, працездатності, впевненості у собі, відповідальності, наполегливості, амбіційності, самостійності) для успішної реалізації людини не лише у навчальній і професійній діяльності, а й у житті.

У сучасній педагогічній науці, зважаючи на неоднозначність, багатоаспектність терміну “технологія” все ще ведуться дискусії, наскільки цей термін прийнятний щодо навчання і виховання людини, особливо у контексті особистісно-орієнтованого підходу. Цьому сприяло запозичення поняття “технологія” зі сфери науково-виробничої діяльності людини: передусім, технологія визначається як сукупність прийомів і способів виготовлення, отримання, обробки або переробки сировини, матеріалів, виробів у різних галузях промисловості, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу в процесі виробництва продукції [4]. Технологія у будь-якій сфері – це спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розподілення його на взаємопов’язані процедури та операції, що виконуються більш-менш однозначно і мають за мету досягнення високої ефективності [5, с. 190].

У педагогіці поняття “технологія” з’явилося на межі 40 – 50-х рр. і було пов’язане з використанням у педагогічному процесі технічних засобів навчання і програмованого навчання [2, с. 120], що базувалося на певному алгоритмі дій, поетапність і програмованість виконання яких теж беруть початок зі схеми послідовності, процесу виробництва певної продукції. Саме тому з використанням цього поняття у педагогічній науці не зовсім погоджується В.В. Краєвський, вважаючи, що “за жорсткими приписами алгоритмічного типу з великим успіхом виробляють таку продукцію, як, наприклад, пральний порошок” і “справжня технологія обходиться без людини” [3]. Але у педагогіці не все так однозначно, адже виховує людину все ж таки не технологія, а інша людина [3]. Схожу думку можна простежити у висловлюванні Н. Є. Щуркової “…наука про формування душі людини визначається терміном з галузі виробничої, де створюються засоби існування і духовний світ не береться до уваги [7].

Однак відмінність педагогічних технологій від матеріально-технічних або інженерних обумовлена специфікою навчально-виховної предметної діяльності [5, с.191]. Оскільки однією із сутнісних характеристик педагогічного процесу є взаємна діяльність педагога і тих, хто навчається, то, коли йде мова про педагогічні технології, необхідно думати про сукупність способів взаємодії педагога й учнів [2, с. 123].

В узагальненому вигляді технологію у навчально-виховному процесі можна визначити як систему методів, прийомів і засобів, яку застосовують відповідно до конкретної логіки досягнення цілей і принципів дії [1]. Прагнучи розв’язати педагогічні задачі (досягти певного результату розвитку тих, хто навчається), педагог відбирає певну систему різноманітних методів взаємодії з учнями, продумує логіку їх реалізації на уроці, тобто реалізує певну педагогічну технологію [2, с.118]. Тому, незважаючи на, суперечливість і дискусійність цього явища в особистісно-орієнтованому педагогічному процесі, технології як синтез досягнень психологічної й педагогічної науки й практики стають невід’ємним атрибутом педагогічної діяльності [7].

Люба педагогічна технологія має підґрунтя у вигляді теоретико-методологічної бази і психологічного пояснення можливостей її використання [2]; тому використання технологій особистісно-орієнтованого навчання, концептуальні ідеї якого розвивалися під впливом гуманістичної психології, є цілком логічним, продиктованим потребами сучасної освіти кроком. Адже метою і результатом практичної діяльності викладача вищої школи є не лише навчання, а й виховання людини, розвиток і вдосконалення її особистісних якостей; отже, представляють цінність такі технології, які базуються на принципах розвиваючого, проблемного навчання, інтерактивних, активно-пошукових методах організації навчальної діяльності, організації досвіду творчої діяльності, педагогічній підтримці, що сприяє отриманню високих результатів у навчально-виховному процесі і всебічному гармонійному розвитку особистості.

Література

1. Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: навч. пос. / М.Й. Варій, В.Л. Ортинський . – K.: Центр учбової літератури, 2009. – 376 с.

2. Кашлев С.С. Педагогика: теория и практика педагогического процесса: учеб. пособие. В 3 ч. Ч. 2 / С.С. Кашлев. – Минск: Зорны верасень, 2008. – 208 с.

3. Краевский В.В. Методология педагогики: пособие для педагогов исследователей / В.В. Краевский. – Чебоксары: Изд-во Чуваш, ун-та, 2001. – 244 с.

4. Новый энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедия, РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 1456с.: ил.

5. Основи психології і педагогіки: навч. посіб. / А. В. Семенова, Р. С. Гурін, Т. Ю. Осипова, А.М. Ващенко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 341 с.

6. Педагогика и психология высшей школы: учебное пособие. Издание второе, стереотипное / Под общ. ред. А.А. Деркача. – М.: Изд-во РАГС, 2010. – 258 с.

7. Щуркова Н.Е. Педагогическая технология / Н.Е. Щуркова. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 224 с.

8. Яблонко В.Я. Психолого-педагогічні основи формування особистості: навч.пос. / В.Я. Яблонко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 220 с.