ДЗ “Луганський національний
університет імені Тараса Шевченка”, Україна
Проблеми та перспективи розвитку сучасного соціуму України:
соціально-філософський аналіз
Слід зазначити, що в
основі розвитку сучасного суспільства та економічного зростання суттєву вагу
мають базові інновації, які реалізують наукові відкриття та винаходи, зокрема
детермінують зміни цивілізаційних циклів від нового технологічного чи енергоекологічного
способу виробництва до концептуально нових маркерів економічного чи
соціокультурного укладу, зокрема піддають трансформаціям геополітичне
світовлаштування.
З кінця ХХ століття
глобальний простір охопили технологічна, демографічна, енергоекологічна,
фінансово-економічна, соціокультурна та геополітична кризи, що змінюють облік
світу та загрожують всьому людству.
Ці кризи можуть бути подолані в кінці
ХХІ століття, адже сучасна методологія
інтегрального прогнозування дозволяє вченим з високою мірою вірогідності
аналізувати кризи сучасного світу, проникати в інновації та прогнозувати й
визначати стратегічні пріоритети трансформаціїї економіки й суспільства. Таким
чином, діалог культур і партнерство цивілізацій здатні суттєво впливати на побудову нової моделі
глобалізації, яка б характеризувалася в перспективі оформленням
гуманістично-ноосферної постіндустріальної цивілізації під впливом зростаючого науково-технічного
потенціалу та успішного соціоекономічного розвитку країн сучасних світу.
В руслі соціально-філософської
проблематики, слід підкреслити, що в довгостроковому інноваційному прогнозі
виділяють два можливі сценарії розвитку держави: інерційний (тенденції до
деградації та експлуатації країни) та стратегія інноваційного прориву (розробка
антикризової програми та інновацій, освоєння високоефективних технологій).
У сучасних умовах
суттєво зростає актуальність проблеми підвищення ефективності державного
управління, яка не може бути вирішена без впровадження в роботу органів
державної влади й ефективних сучасних методів управління націлених на вирішення
національних політичних і соціоекономічних завдань, забезпечення
конкурентоспроможності регіонів України в умовах глобалізації.
У
соціально-філософському аналізі, регіони ми розглядаємо як соціально-просторові
одиниці, яким властива регіональна самобутність та самосвідомість, соціальні
потреби та інтереси. Зауважимо,
що здебільшого, вони прагнуть виступати в якості суб’єктів економічного та
соціально-політичного процесу, що призводить до відповідних змін
територіального простору. Таким чином, набуває неабиякої соціально-філософської
значущості та актуальності проблема вибору оптимальної моделі територіального
розвитку України, спрямованої на формування консолідації соціуму, державне
будівництво через міжрегіональну інтеграцію з урахуванням інтересів всіх регіонів
сучасної України. Варто підкреслити, що при схожих
економічних інтересах областей їх соціокультурні та політичні інтереси суттєво
відрізняються, адже пов’язані із суспільними, зокрема регіональними проектами
[2]. В умовах соціокультурних трансформацій проблема особистісної та соціальної
ідентичності надзвичайно актуалізується і виявляє себе в формі кризи
ідентичності. Особливо гостро проблема ідентичності постає для нашої держави,
адже, проблемності набуває збереження цілісного “Я” в мінливому, мозаїчному
світі, соціокультурні контури та інтерпретації якого, так само, як і
інтерпретації самої людини, постійно зростають. Україна знаходиться в силовому
полі суперечливих суспільно-цивілізаційних тенденцій – глобалізації і
національно-етнічного, державного уособлення, модернізації і постмодернізації,
орієнтації на Захід чи на Схід. Все це створює ситуацію “системної кризи
суспільства”, частиною якого є проблематичність визначення державної,
соціальної і ідеологічної ідентичності.
Вважаємо, що пріоритетами України в період регіональних
трансформацій на сучасному етапі є:
-
підвищення якості життя людини як реального критерію дієвої
регіональної політики;
-
суспільно-політична та соціально-економічна консолідація регіонів
з метою забезпечення єдності політичного простору і досягнення на цій основі
цілісності гуманітарного та економічного простору;
-
підвищення конкурентоспроможності регіонів;
-
забезпечення збалансованості децентралізації управління і
“єдиновладдя”;
-
реформування міжбюджетних відносин відповідно до потреб
Таким чином,
необхідно створити нові сприятливі умови в окремих локальних зонах (регіони,
міста) для успішного творення соціокультурних практик, що відповідають вимогам
інформаційного суспільства, зокрема встановити такі соціальні зв’язки, які
сприяють регіональному розвитку на основі міжрегіональної взаємодії.
Як слушно наголошує
Л. К. Семів, такі міста є перспективними для створення в них вільних
економічних зон з відповідною системою пільг і стимулів, котра служить
інструментом реалізації переваг певної території [1, с. 282]. Вони мають стати
ключовими структурами у використанні та розповсюдженні знань та технологій для
прискорення економічного зростання, накопичення капіталу та створення нових робочих
місць.
Література
1.
Семів
Л.К. Перспективи регіональної політики у сфері розвитку людського потенціалу //
Регіональна політика та механізм реалізації / За ред. М.І. Долішного. – К.:
Наукова думка, 2003. (Проект “Наукова книга). – с. 278 - 287.
2.
Регіонально-адміністративний
менеджмент: Навчальнии посібник під ред. Д. філос.. н., проф.. В. Г. Воронкової.
– К.: Видавничий дім “Професіонал”, центр учбової літератури, 2010. – 352 с.