Політологія/6. Проблеми взаємодії влади і громадськості (вітчизняний і зарубіжний досвід)

к.с.н., доцент Сахань О.М., Чижик Г. В. Національний університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», м. Харків

ПРОБЛЕМА ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ЗМІ ЯК ПРОЯВ ДЕСТРУКЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

Є символ, який уособлює стан свободи слова в Україні. Чорні стрічки, які натягнуті в Кабінеті Міністрів у залі засідань уряду. Наталка Соколенко

Права та свободи людини в Україні гарантуються Конституцію країни. Особливе місце серед прав людини посідає право на свободу слова. Право вільно виражати погляди є не просто природною можливістю людини, воно виступає неодмінним атрибутом демократичного суспільства. І мова йде не лише про вільну та незалежну пресу, – хоча в переважній більшості саме засоби масової інформації (далі – ЗМІ) є виразником суспільних настроїв, – а й про право кожного громадянина держави критикувати владу. Саме через доступність інформації про діяльність публічної адміністрації, з одного боку, та можливість критикувати деструктивну діяльність політикуму, у разі виявленні такої, з іншого, визначається демократичність та легітимність державної влади. Очевидно, що в цьому контексті сучасну українську владу навряд чи можна назвати демократичною – якщо зважити на адміністративний тиск та політичну цензуру у ЗМІ, обмеження доступу до інформації про діяльність публічної влади та маніпуляції суспільною свідомістю. Будь-які утиски на ЗМІ з боку влади свідчить не на користь останньої та доводять її деструктивний характер.

Сутність деструкції, як негативного явища в політиці, можна визначити як намагання влади досягти свої цілі не правовими, антидемократичними засобами. Зокрема, під такими засобами розуміються ідеологічний, психологічний, моральний, фізичний вплив тощо. Фактично мова йде про політичне маніпулювання – комплекс психологічних, ідеологічних та організаційних дій, спрямованих на приховане корегування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпуляторові напрямі в боротьбі за політичну владу, її захоплення, використання, утримання [1, с. 9]. Політичне маніпулювання здійснюється через канали масової комунікації. Зрозуміло, що одним із найбільш використовуваних каналів є ЗМІ – за їх допомогою маніпулювати суспільною свідомістю досить зручно та ефективно.

Формування громадської думки поряд з інформуванням про події та явища суспільного життя є безпосереднім призначенням преси, і якщо в демократичних країнах ЗМІ беруть активну участь в управлінському процесі та прийнятті владних рішень, то в недемократичних (чи то пак авторитарних) преса виконує роль маніпулятора суспільною свідомістю. В нашій країні ЗМІ є важливим інститутом громадянського суспільства. Однак не можна заперечувати факт існування в них цензури – редакторської, економічної, політичної. Так, в липні 2012 року фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва було проведено експертне опитування журналістів, яким встановлено, що цензуру у своїй роботі відчувають більш ніж половина опитаних: 34 журналісти іноді відчувають незначний тиск і ситуативні прояви цензури, 12 осіб – відчувають досить значний тиск і часто стикаються з цензурою, а 1 медійник відчуває сильний тиск і постійну цензуру [2]. Відповідаючи на питання про те, з боку кого відбувається тиск і прояв цензури, респонденти назвали представників влади (29 згадувань), власників видань (16 згадувань), редакторів (11 згадувань), власні обмеження, самоцензуру (19 згадувань). Однак про критичний стан із свободою слова в Україні свідчить не лише це. У щорічному рейтингу свободи преси міжнародної правозахисної організації Freedom House Україна опустилася на 9 позицій – відповідно до опублікованої 1 травня 2012 року доповіді про стан свободи преси в 2011 році, Україна посідає 130 місце, ділячи його з Південним Суданом [3]. Нарешті, згідно зі щорічним звітом, опублікованим міжнародною неурядовою організацією «Репортери без кордонів» у січні 2013 року, за станом дотримання свободи слова Україна посідає 126 місце (з 176 країн, що оцінювалися) [4]. Можна резюмувати, що в сучасній Україні преса не виконує ролі, притаманної їй в громадянському суспільстві, а навпаки, вже тривалий час виступає засобом здійснення політичною владою деструктивного впливу на свідомість українського соціуму.

В сучасних демократичних країнах оцінювання уряду та посадових осіб, дискусія, критика та обговорення відіграють важливу роль у становленні влади [5, с. 46]. Політична тематика є центральною в журналістиці будь-якої країни. Інша справа – якого характеру набувають стосунки між журналістами й політиками: партнерського чи командного, коли журналісти можуть писати про політиків лише те, що їм дозволено та рекомендовано. Основними тенденціями, які визначають взаємовідносини між політикою та пресою в сучасній Україні, називають такі:

1) публічність політиків як складова їх успіху;

2) через ЗМІ політики спілкуються з громадськістю;

3) негативізм, персоналізація та театралізація політичного життя;

4) політизація медіа [6, с. 295].

ЗМІ сприяють створенню іміджу у політиків. Стверджується, що саме від спрямованості громадської думки значною мірою залежить успіх зусиль правлячої політичної групи щодо досягнення поставлених цілей [7, с. 284]. Однак такі цілі не завжди легітимні, а отже політики вдаються до маніпуляцій громадською думкою, використовуючи пресу. За допомогою ЗМІ фінансово-промислова та політична еліта використовує лобістські та фінансові механізми у своїх вузько корпоративних інтересах. [8, с. 146,148]. Ось чому важливо, щоб журналістика була незалежною. Власне, про незалежну журналістику досить складно говорити в країні, яка майже століття була складовою величезної тоталітарної імперії, в якій свободи слова не існувало в принципі і яка до сьогодні має дуже невеликий досвід життя в умовах демократії. Хоча після проголошення незалежності нашої держави у ст. 34 Конституції України було закріплене положення, про те, що «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань», однак це більше намагання відповідати сучасним вимогам демократичного устрою, ніж реальність.

Свобода слова в Україні стала політичним симулякром, себто симуляцією того, чого насправді не існує. Фактично свобода слова в Україні з’явилась із Помаранчевою революцією, коли до журналістів прийшло усвідомлення того, наскільки важливо повідомляти суспільству правду. Відбулася своєрідна журналістська революція. Сергій Квіт з-поміж інших виділяє такі її ознаки:

· активізація діяльності Незалежної медіа профспілки, особливо її Київського регіонального відділення;

· відмова журналістів від розміщення в етері інформаційних матеріалів, які зазнали політичної цензури з боку менеджменту ЗМК чи їхніх власників;

· зміни у реакційній політиці провідних телеканалів: масова відмова від «темників» (Темник – щоденна в 2001-2004 роках закрита директива керівництву українських ЗМІ, яка містила детальні інструкції щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Назва «темник» походить від початкової назви цього документу: «Темы недели»), поява матеріалів, що представляють різні думки, а не лише думку, вигідну чинній на той час владі;

· публічні акції незгоди з цензурою та солідарності з журналістами опозиційних видань [9, с. 88].

Однак згодом, і переважно внаслідок систематичних цензурних утисків з боку владного істеблішменту, українська журналістика почала втрачати ці здобутки. У своєму виступі «Ми ще живі, але журналістика вмирає» для культурологічного часопису «Ї» редакторка видання «Дзеркало тижня» Юлія Мостова ствердила таке: «Ми, журналісти, створюємо умови, за яких достукатися до суспільства може тільки той, хто розікрав країну. 1000 доларів – секунда реклами. Про білборди я не кажу. В Інтернеті є пакети, платиш – і про твого конкурента певний час не згадують взагалі ніде. Платиш – і маєш на провідних ресурсах по чотири новини на тиждень, гарантовано. Або, ще немає передвиборчої кампанії, але ігноруються інформаційні приводи. А штучні тиражуються за гроші… Ми ще живі, але професія вмирає. Не треба мати ілюзій в тому, що влада в усьому винна. Я вважаю, що суспільство не менше винне, ніж влада. Я переконана в тому, що вже запізно говорити, що риба гниє з голови, вона вже майже вся згнила» [10, с. 10-11].

В ситуації, яка склалася із пресою в Україні, винні не лише політики, а й журналісти, навіть суспільство. Журналіст повинен нести відповідальність перед своєю аудиторією за правдивість сказаного чи написаного ним. Сьогодні в Україні видання, які об’єктивно висвітлюють суспільно-політичне життя країни, можна перелічити на пальцях однієї руки – «Українська правда», «Тиждень», «Дзеркало тижня», «Кореспондент». Канали телебачення повністю перебувають у власності політиків та великого бізнесу. Стає зрозумілим, чому на українському телебаченні сьогодні є сотні (!!!) заборонених тем, – очевидно, є те, про що власникам каналів не хотілося б говорити. За останні кілька місяців почастішали повідомлення про політичну цензуру в ЗМІ. Так, журнал «Фокус» від 21 лютого 2013 № 8, в якому містилася детальна інфографіка витрат Президента України В. Януковича, було знято з продажу. Про це повідомив на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook журналіст «Української правди» Мустафа Найєм. Нещодавно журнал «Український тиждень» оприлюднив офіційну заяву із твердженням, що на видання чинять тиск через критичні публікації, які стосуються чинної влади [11]. З іншого боку, спостерігаємо порушення владою вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Практика свідчить, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування фактично безпідставно відмовляють у наданні інформації, відносячи її до інформації з обмеженим доступом, неправомірно застосовуючи грифи «опублікуванню не підлягає», «не для друку», «для службового користування» [12, с. 125]. Незалежна журналістика в Україні представлена кількома гучними іменами журналістів, чиї розслідування про відмивання грошей та махінації з бюджетними коштами представників владного істеблішменту, концентрацію всієї української економіки в руках правлячої партії, що публікуються в переважній більшості в Інтернеті, викликають значний суспільний резонанс. І все ж, українське населення довіряє засобам масової інформації. Про це свідчать результати опитування щодо рівня довіри українців до політиків, інститутів влади та суспільства, оприлюдненого компанією TNS в Україні [13]. А отже журналісти мусять цю довіру не втратити.

Таким чином, свобода преси та легітимність політичної влади перебувають у діалектичному взаємозв’язку – очевидно, що влада, яка систематично обмежує доступ до інформації про свою діяльність та маніпулює суспільною свідомістю, навряд чи може бути визнана народом. Незалежна журналістика є необхідною умовою існування громадянського суспільства та демократії взагалі, адже демократичність тієї чи іншої держави визначається не лише виборними органами влади та колегіальним прийняттям рішень, а й наявністю плюралізму. Існування в Україні цензури – пряме свідчення деструкції політичної влади, яка намагається вплинути на суспільну свідомість шляхом маніпуляцій та перекручувань інформації, приховування правди. Намагаючись розширити сферу свого впливу та контролю, представники влади найперше дбають про власні інтереси, а не про інтереси своїх виборців. Як наслідок – руйнування демократичних підвалин української державності. Така ситуація може бути змінена лише шляхом забезпечення реальної, а не декларативної свободи преси. Політики мають бути відкритими для суспільної критики, влада не повинна цензурувати ЗМІ та приховувати невигідну для неї інформацію. Лише шляхом забезпечення плюралізму та вільного доступу до інформації можна подолати деструкцію політичної влади та зберегти демократію.

Література:

1. Бойко, О. Д. Політичне маніпулювання: навч. посіб. [Текст] / О. Д. Бойко. – К.: Академвидав, 2010. – 432 с.

2. Журналісти оцінили свободу слова в Україні на 4,5 з 10 балів [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/mass_media/zhurnalisti-ocinili-svobodu-slova-v-ukraini-na-4_5-z-10-baliv.htm

3. Свобода слова в Україні «досягла» рівня Південного Судану, Перу та Камбоджі [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http: //tyzhden.ua/News/52199

4. Ситуація зі свободою слова в Україні – найгірша з часів Помаранчевої революції [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2013/01/130130_reporters_freedom_it.shtml

5. Pember, Don R. Mass media law / Don R. Pember. – Madison; Dubuque; Guilford etc.: Brown & Benchmark, 1996. – 592 с.

6. Кочубей, Л. О. Виборчі технології: Навч. посіб. [Текст] / Л.О. Кочубей. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. – 332 с.

7. Філософія політики: Підручник [Текст] / Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – 400 с.

8. Сахань, О. М. Незалежні засоби масової інформації як протидія деструктивному впливу влади на розвиток сучасного українського суспільства [Текст] / О.М. Сахань // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2010. – Вип. 5. – 286 с. – С.142-153.

9. Квіт, Сергій. Масові комунікації: Підручник [Текст] / С. Квіт. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с.

10. Мостова, Ю. Ми ще живі, але журналістика вмирає [Текст] / Ю.Мостова // Культурологічний часопис «Ї». – 2009. – № 59. – С. 8-12.

11. Влада блокує розповсюдження журналу «Український тиждень» [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http://ipress.ua/news/vlada_blokuie_rozpovsyudzhennya_zhurnalu_ukrainskyy_tyzhden_8665.html

12. Слінько, Т. М. Роль засобів масової інформації у висвітленні діяльності органів публічної влади [Текст] / Т.М. Слинько // Інформаційне суспільство і держава: проблеми взаємодії на сучасному етапі: Зб. наук. ст. та тез повідомл. за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 26 жовт. 2012 р. / Нац. акад. прав. наук України, Наук.-дослід. ін-т держ. буд. та місц. самовряд., Наук.-дослід. ін-т інформатики і права; редкол.: С. Г. Серьогіна, В. Г. Пилипчук, І. В. Яковюк. – Х.: НДІ держ. буд-ва та місцевого самоврядування, 2012. – С. 122-125.

13. За рік рівень довіри українців до ЗМІ зріс на 5 % [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http://vybory.mediasapiens.ua/2012/09/07/za-rik-riven-doviry-ukrajintsiv-do-zmi-zris-na-5-2/