Україна у просторі толерантності

Не все те неправильне, то тобі незрозуміле.

(Григорій Савович Сковорода)

Терпимість – це намагання зрозуміти інших.

(Карл Чапек)

Кожен вільний вірити в те, що він хоче. Я лише проти, щоб змушували всіх вірити в щось одне.

(А. Азимов)

Існує багато точок зору про роль і місце Україні в світі, я розгляну одну з точок зору Україна в просторі толерантності. (Слайд № 3)

Що таке толерантність? Толератність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших.

Ефективна толерантність неминуче повинна бути абсолютною, і, щоб дієво виконувати свої функції – бути примусом, бути не толерантною до нетолерантності.

Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Слайд № 4).

Серед ознак толерантної людини можна виділити:

· добре співпрацює з іншими людьми та засадах партнерства;

· готова сприймати думки інших;

· поважає права інших;

· поважає людську гідність;

· сприймає іншого таким, який він є;

· здатна поставити себе на місце іншого;

· поважає право кожного бути інакшим;

· визнає різноманітність;

· визнає рівність інших;

· терпима до чужих думок, вірувань і поведінки;

· відмовляється від домінування і насильства.

Україна є досить толерантною державою. Вона ніколи не була імперською країною і інколи не страждала на месіанських комплекс. Українці завжди дуже добре уживаються із представниками інших етносів, які проживають на її території. (Слайд № 5)

Згідно результатів опитування, проведених Київським міжнародним інститутом соціології, ступінь толерантності до інших груп є досить високим, нажаль найнижчим ступенем толерантності є терпимість до представників негроїдної раси, але це не є тенденцією. Можна зустріти студентів у ВНЗ країни, які є афроамериканцями. Одна з причин їх навчання в Україні є толерантність до них. Багато з тих, хто закінчує навчання у ВНЗ залишаються працювати в Україні, тут одружуються і створюють сім’ї.

За даними дослідження інституту соціології НАН України графік (Слайд № 6) показує, що більше 50 % українців вважають, що іноземцям варто працювати в Україні, і всього 6 % – виступають проти цього. Це опитування говорить про те, що українці толерантні до іноземних громадян.

Згідно результатів опитування, проведеного донецькою компанією Research & Branding Group: “Чи вважаєте, Ви себе толерантними?” (Слайд № 7) було з’ясовано, що 58 % вважають себе толерантними, і в 4 рази менше не вважають себе толерантними. Це сприятливий показник, враховуючи те, що Україна є полі етнічною державою.

Найбільшою національною меншиною в Україні є росіяни. Для росіян великим випробуванням стало те, що вони з національної більшості в колишньому СРСР в один момент перетворилися в національну меншість. І багато хто з них цієї зміни так і не сприйняв. Натомість росіяни підмінюють національне самозаглиблення і самоствердження експансивністю, нетолерантність до кожного інакшого.

Якщо проаналізувати інші національні меншини, які проживають на території України, то є дуже згуртовані національні громади, зокрема:

· угорці на Закарпатті. Там дуже сильна угорська ідентичність, і 95 % угорців вважають угорську мову рідною;

· польська національна меншина, має міцні позиції на Поділлі і Житомирщині. І серед українських поляків близько 80 % вважають рідною мовою українську і ідентифікують себе насамперед з українською спільнотою;

· єврейська меншина таких менше 10 %, рідною мовою зараз є переважно російська.

За майже 22 – річну незалежність Україна не знала жодних депортацій інших народностей. Можна привести приклад, коли Франція депортувала 1000 ромів в Румунію і Болгарію. Це говорить про те, що можливо, так звані європейські цінності, порою носять декларативний характер.

Рівень негативного ставлення до України європейців “підігріває” Росія. Прикладом може слугувати повідомлення російського телеканалу про те, що українська влада не дозволяє знешкодити вибухонебезпечні звалища боєприпасів. репортери з Росії шукають “розважально - сенсаційні” сюжети з України, що формують у російського телеглядача стереотипи про Україну як недружню державу скандалів, аварій та катастроф. Все це гальмує пошук порозуміння та завдає тиску як на російське так і на українське керівництво. Але насправді це не так.

Великим прикладом толерантності було проведення ЄВРО – 2012, де українці ставилися толерантно до гостей, вболівальників. Англійці були дуже здивовані гостинністю України. Треба відмітити, що імідж України в Європі негативний. Час від часу європейські ЗМІ негативно відгукуються про Україну. Україна у європейців асоціюється з аграрною і релігійною країною; вони також вважають, що Україна не є європейською країною, хоч географічний центр Європи знаходить саме в Україні.

Згідно результатів опитування проведеного Київським міжнародним інститутом соціології: “Чи всі народи світу мають рівні права і можливості?”. ( Слайд № 8 ) Більше 70 % респондентів відповіли “ТАК”, що свыдчить про те, що вони толерантні до інших народів, які проживають поряд з ними.

Донецька компанія Research & Branding Group провела в 2012 році опитування серед молоді: “Де можна зустріти прояви нетолерантності?” (Слайд № 9) Більшість вважає, що в політиці, а втранспорті, трохи менше за місцем навчання і роботи.

Сенс поняття толерантність міститься поряд із просто терпимим ставленням через принципи загальнолюдської моралі, що проявляються:

· у пошані й обов’язковому дотриманні прав усіх народів світу;

· в усвідомленні єдності і загального взаємозв’язку різних етнокультур;

· в широких знаннях мови, культури і походження різних народів, особливо тих, з якими відбувається безпосередній контакт;

· у неприйнятті воєн, анексії та інших форм насильства у відносинах між національностями;

· у вирішенні міжнаціональних проблем на основі балансу інтересів.

Визнання самоцінності інших культур полегшується, якщо увага спрямована не тільки на розділяючи основу, але й на об’єднуючий фактор, на загальнолюдські позиції: готовність допомагати нести цивілізованість і чесність, словом те, що не лише на християнському Заході, різних суспільствах в різних епохах завжди визнавалося як етичні цінності.

Толерантність як процедура вироблення спільного рішення лежить в основі громадянського суспільства, сприяючи виникненню і зміцненню горизонтальних зв’язків між різними громадянськими об’єднаннями і соціальними силами.

Як основа громадянського суспільства толерантність проявляється через діяльність і спілкування індивідів і соціальних гру і являє собою широку дискусію з соціально значущих проблем, вироблення на основі останньої більш – менш консолідованої громадської думки. Однак жодне з об’єднань як правило не має стільки ресурсів, щоб придушити всі інші. У тих випадках, коли це трапляється, толерантність може поступитися місцем іншим процедурам прийняття рішень. Таким чином, як основа громадянського суспільства толерантність не є ні установкою, ні соціальною нормою, це процедура прийняття рішень, обумовлена раціональним осмисленням ситуації, що склалася.

На індивідуальному рівні толерантність є доброчинністю, тобто нормою поведінки відповідальної особистості. Толерантність стосовно людей, які відрізняються від нас своїми поглядами і звичками, вимагає розуміння того, що істина не може бути простою, вона багатогранна і що існують інші погляди.

Саме цей рівень існування толерантності виступає фундаментом будь – якої терпимості в суспільстві.

Таким чином, толерантність є базовою цінністю відкритого суспільства, тому толерантність, критичне мислення, свобода і відповідальність особистості у відкритому суспільстві становлять фундамент демократії і створюють умови розвитку, руху суспільства вперед.

Отже, можна зробити висновок про те, що Україна може виконувати місію у світі толерантної держави, в якій люди будуть благополучними і щасливими, бо зможуть проявити свої кращі якості, здібності в досягненні мети.