Право/12. Предпринимательское и банковское право

Бондар А.О., Пілігрим А.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М. Туган-Барановського

Проблеми правового захисту комерційної таємниці в Україні

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Комерційна таємниця виконує важливу функцію в забезпеченні конкурентоздатної діяльності. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але не зважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об’єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона.

Метою статті є висвітлення деяких теоретичних та практичних аспектів щодо визначення комерційної таємниці та захисту права на неї.

Проблеми інформаційних ресурсів комерційної таємниці не є новими для української юридичної науки. Цими проблемами займалися та інші.

Питання захисту інформаційних ресурсів комерційної таємниці є досить важливими як для комерційних підприємств, так і для самої держави, оскільки розвиток в Україні підприємницької діяльності є запорукою поліпшення ситуації в економіці країни й, відповідно, забезпечує надходження коштів до державної скарбниці.

Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці.

З правової точки зору комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції в рамках реалізації права на інтелектуальну власність. Це загальновизнане у світі положення випливає також із змісту пункту VIII статті 2 Конвенції 1967 року, що утверджувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності [4].

Стаття 32 Конституції України [1] встановлює заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, за виключеннями прямо передбачених законом. Зазначену норму конкретизовано в ряді інших нормативно-правових актів.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України [2] особа має право звернутися до суду для захисту права на комерційну таємницю. У цьому випадку підставою для позову буде ст. 432 Цивільного кодексу України [2].

Законодавством України передбачена кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та інша відповідальність не лише за розголошення, а й за незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

На сьогодні проблемними питаннями нормативно-правового регулювання захисту комерційної таємниці є:

– неоднозначне трактування поняття “комерційна таємниця” у різних законодавчих актах України;

– неможливість офіційної реєстрації комерційної таємниці;

– відсутність в нормативно-правових актах України визначення універсальних об’єктів, які належать до комерційної таємниці;

– відсутність законодавчого акту, який в повній мірі регулював би питання використання, можливість зарахування на баланс підприємства як нематеріального активу комерційної таємниці, її збереження та передачу;

– недосконалість нормативної бази щодо порядку використання комерційної таємниці.

Чинне законодавство не передбачає спеціальних засобів захисту комерційної таємниці, не визначає конкретного механізму реалізації прав володарів комерційної таємниці. Недоліки чинного законодавства створюють труднощі та проблеми для суб’єктів господарювання, що володіють комерційною таємницею, обмежують можливості реалізації та захисту їх права на таку інформацію.

Неналежний рівень правового регулювання відносин, пов’язаних з комерційною таємницею суб’єктів господарювання, сприяє поширенню комерційного шпигунства, безперешкодному використанню окремим особами незаконно отриманих наукоємних технологій, програмних продуктів та іншої інформації, що належить до комерційної таємниці. Нерозвинутість законодавства, що регулює комерційну таємницю суб’єктів господарювання, стає серйозним стримувальним фактором для розвитку господарської діяльності.

Сьогодні, при вирішенні спорів в суді щодо порушення права на комерційну таємницю найскладнішим є доведення двох фундаментальних моментів:

− чи була відома особі інформація, що становить комерційну таємницю?

− чи розголошувала (використовувала в інший спосіб) особа відому їй комерційну таємницю без дозволу власника? При цьому, довести позитивну відповідь на друге питання зазвичай складно, тоді як на перше питання позитивну відповідь можна отримати вчасно вживши запобіжних заходів.

Специфічність інституту комерційної таємниці полягає у тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який містить її сутність, має конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із серйозним застереженням, що зумовлює потребу в захисті нерозкритої інформації.

Правовий захист комерційної таємниці може бути забезпечений за умови, якщо її власник вживатиме відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це є необхідною передумовою правового захисту комерційної таємниці, адже при розкритті сутності таємниці втрачається будь-яке значення її захисту. Комерційна таємниця за своїм характером може бути найрізноманітнішою, відповідно, й заходи та документи, що закріплюють статус комерційної таємниця певного суб’єкта, також можуть бути найрізноманітнішими (наприклад, у складних технологіях потрібен письмовий опис нерозкритої інформації, яку можна зберегти у таємниці шляхом недопуску інших осіб до цього опису; у простих технологіях можна зберігати інформацію шляхом її нерозголошення, мовчання).

Нині склад та обсяг інформації, що становить комерційну таємницю та порядок її захисту, визначається керівництвом підприємства, тобто ця інформація належить підприємству з повним правом власності. Порядок та ступінь відповідальності за порушення права володіння та розпорядження комерційною таємницею встановлюється Кримінальним Кодексом України.

Отже, на підприємстві доцільно розробити спеціальний договір про збереження комерційної таємниці. Підписання документів про нерозголошення комерційної таємниці забороняє співробітникам використовувати отриману інформацію у своїй діяльності без згоди керівництва.

Так само, сьогодні існує потреба в удосконаленні чинного законодавства про комерційну таємницю, захисті права суб’єктів господарювання на комерційну таємницю та у приведенні його у відповідність з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища.

Література:

1. Конституція України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30 / www.rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44 / www.rada.gov.ua

3. Закон України «Про інформацію». - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 48 (зі змінами і доповненнями) / www.rada.gov.ua

4. Шевелева Т. Правові аспекти регулювання відносин, пов’язаних з комерційною таємницею, в проекті Закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю»  // Інтелектуальна власність. – 2008, № 7. – с. 9–15.