К.ю.н., доцент Пильгун Н. В.

cтудентка Богацька Ю. В.

Національний авіаційний університет, Україна

Врахування гендерних аспектів у формуванні законодавства та проблеми становлення і дотримання гендерної рівності в Україні

Питання гендерної рівності постали в багатьох країнах, зокрема в Україні, темою різних досліджень у політичній сфері, сфері освіти, громадської думки, зайнятості та міграції, підготовці методичних матеріалів для розробки гендерно-врівноважених бюджетів.

Процес становлення в Україні демократичної держави та громадянського суспільства, формування відповідного нормативно-правового поля, виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань вимагає розроблення й здійснення гендерної політики як основи формування гендерної культури та розвитку гендерної активності чоловіків і жінок.

Саме поняття «гендер» означає соціальну стать, відповідно прикметник «гендерний» тлумачиться як «розглянутий з позицій особливостей соціального становища статей у суспільстві». Поняття «гендер», як відомо, введене у соціальні науки Енн Оклей у 70-х рр. ХІХ ст. Спочатку інтерес зарубіжних дослідників був зосереджений здебільшого на доведенні існування гендера, тобто у виявленні небіологічної зумовленості відмінностей між чоловічим і жіночим у культурі та в соціумі. З кінця 80-х рр. минулого століття дослідницький інтерес спрямовується на виявлення залежності гендерних відносин і гендерних ролей від культурного типу. Сьогодні «гендер» розуміється як розподіл ролей між статтями в суспільстві з усіма наслідками такого розподілу: економічними, політичними, соціальними, культурними і психологічними, що неминуче з цього випливають.

Тобто, під «гендером» розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками та чоловіками, яка не стільки характеризує їх спілкування і взаємодію у сім’ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства. Тому, щоб забезпечити гендерну рівність у суспільстві, слід враховувати гендерні аспекти у формуванні законодавства країни.

Законодавчо закріплено, що Україна є демократичною державою. Це зумовлює необхідність становлення та дотримання гендерної політики, оскільки саме гендерних підхід – це прояв демократії (ніхто не може бути дискримінований за ознакою статі). Суспільство складається з жінок та чоловіків, і не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов. Тому, для забезпечення розвитку суспільства необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямків політики. Гендерна рівність не повинна розглядатись як «окреме» питання, а має стати предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства.

Сьогодні дуже важливою є проблема законотворчого процесу щодо забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків, заснованого на тому, що права людини є невід’ємною частиною загальних прав людини.

Рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається та гарантується Конституцією України, Основним законом держави. Конституція встановила такі ж стандарти у сфері гендерної рівності, що закріплені у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, інших міжнародних документах. Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній на законодавчому рівні закріплюється рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом.

З прийняттям Основного закону України конституційний процес не завершився, він триває, конкретизується у законах, кодексах, концепціях, програмах та інших нормативних актах. Відповідно до основних принципів захисту прав людини, закріплених у Конституції, діють Цивільних кодекс України, який надає жінкам однакову з чоловіками громадську правоздатність і однакові можливості їх реалізації: забезпечує їм рівність при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах та Кримінальний – попереджає та ліквідує насильство над жінками, як перешкоди для досягнення рівності жінок та чоловіків; Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім‘ї та жінок, яка визначає принципи та головні напрями державної політики України щодо сім’ї та жінок; Концепція державної сімейної політики; Кодекс законів про працю України та Сімейний кодекс, закони про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, Основи законодавства України про охорону здоров’я тощо. Поширенню ідей гендерної рівності та справедливості приділяється велика увага з боку міжнародної спільноти, Організації Об’єднаних Націй та окремих агентств і регіональних груп.

Не зважаючи на те, що хоч і зроблено дуже багато на міжнародній арені та з боку різних держав у галузі законодавства постає серйозна проблема з дотримання гендерної рівності в Україні. Ця проблема стосується саме регулювання правового статусу жінки. Права жінок – це особлива категорія прав людини, яка потребує досконалої та юридично сильної правової бази. Права жінок потребують особливого захисту з боку держави. Здавалось би все є для того, щоб права жінок були непорушними та невідчужуваними. Але все ж таки існують факти, які свідчать про протилежне.

Довгий час жінка не мала рівних з чоловіком політичних прав і не була допущена до участі в управлінні державою. Сучасне розуміння державної політики в цій сфері повинно включати забезпечення прав жінки брати участь у виборах та референдумах і обиратися до всіх виборних органів; формулювати і здійснювати державну політику та займати державні пости всіх рівнів; брати участь у діяльності неурядових організацій та асоціацій на рівні з чоловіками. Однак, відсоток жінок у Верховній Раді України невисокий. Хоча жінки мають значно менше можливостей, ніж чоловіки впливати на процес прийняття державних рішень, але вони водночас можуть більше працювати з людьми, допомагати у вирішення конкретних та щоденних проблем громадян.

Визнаючи право на працю як невід’ємне право кожної людини, держава повинна створювати однакові можливості при прийнятті на роботу чоловіка та жінки. У трудових відносинах жінка має право на рівну винагороду за працю, включаючи отримання пільг. Жінка має право на соціальне забезпечення, у тому числі у випадку виходу на пенсію, безробіття, хвороби, інвалідності та право на оплачувану відпустку. Але, нажаль, бідність – це не просто актуальна, а наболіла проблема для України. Звідси й випливає те, що рівень заробітної плати жінок та їхній дохід значно нижчий, ніж у чоловіків. За офіційними статистичними даними рівень заробітної плати жінок становить близько 73 % заробітної плати чоловіків. Звідси й набагато нижчий рівень пенсій. Проблеми фемінізації бідності загострилися в результаті фінансово-економічної кризи, наслідки якої в повній мірі відчутні в Україні. Зменшення і без того низького рівня оплати праці, нагромадження заборгованості з виплати зарплат в більшій мірі вплинули на становище жінок як представниць мало захищених верств населення.

Порушення прав жінок здійснюється не тільки державою чи її представниками, а також і приватними особами в сфері приватних відносин. Тут мова не може йти про міжнародну відповідальність держави, а лише про відповідальність окремих осіб за порушення національного права.

Загалом однією з найсерйозніших проблем і світі залишається проблема насильства проти жінок. Поняття «жорстокість» або «насильство проти жінок» включає в себе будь-який вияв насильства, заснований на ознаках статі, або загрозу такого насильства, агресію, фізичне, психологічне страждання, заподіяне по відношенню до жінки, свавільне позбавлення чи обмеження свободи в суспільному та приватному житті. Сьогодні насильство може мати різні форми: фізичне насильство над дітьми в сім’ї, насильство при одруженні та подружнє насильство, експлуатація жінок, примусова проституція, порушення або позбавлення прав людини під час збройних конфліктів.

Зараз правозахисні рухи та міжнародні урядові організації мають достатньо інформації та статистичних даних, які знову і знову доводять наявність цієї проблеми. Так скажімо, сьогодні близько 60 мільйонів жінок зникли з різних причин, але в основі цього знаходиться дискримінація на підставі статі; близько 1 мільйона дівчат щорічно насильно заганяють в проституцію; в США кожних 9 секунд жінка підпадає під акт насильства з боку свого інтимного партнера; в Індії щорічно вбивають більше п’яти тисяч жінок через те, що родичі їх чоловіків вважають її посаг недостатнім. В країнах Близького Сходу та Латинської Америки чоловіки часто звільняються від покарання за вбивство невірної, неслухняної чи свавільної дружини, оскільки це вважається питанням «честі» і може бути виправдано «психологічним збудженням» чоловіка чи станом афекту. Останнім часом є свідчення того, що насильство та зґвалтування жінок є засобом військової стратегії.

Немає сумніву, що захист прав жінок на сьогодні є об’єктивною необхідністю, оскільки немає жодної держави, де б не існувало хоча б одного з виявів порушення прав жінок. А саме тому це питання стосується кожної країни, яка прагне наблизитись до статуту правової держави. Зараз – це є проблемою не лише правового, законодавчого, економічного, політичного та соціального характеру. Тепер проблема прав жінок є в більшій мірі культурною проблемою застарілих стереотипів, невиправданих соціальних переваг та стандартних ролей, що перекошені в сторону чоловіків.

Отже, наш час дуже важливо, щоб держава не лише ратифікувала необхідні міжнародні документи і створила ідеальне законодавство. Перщ за все необхідно, щоб було створено таке соціально-економічне середовище, в якому дотримання та реалізація прав жінки, як і взагалі прав людини, стали б реальністю. Саме такі зміни будуть поступово створювати й нову систему суспільних відносин, яка буде носити не статеву, а соціальну і правову основу. Ця система суспільних стосунків і має назву «гендер».