Психология
и соціологія /5.Психолого-воспитательные проблемы развития личности в
современных условиях
К.пс.н., доц. Ніколенко О.С.
Чернівецький національний університет імені Юрія
Федьковича
Взаємини в системі «батьки-діти» в оцінці підлітків
Сімейна психологія –
відносно молода галузь науки й практики. До середини ХХ ст. вивченням сім’ї, за
деяким виключенням, займалась переважно соціологія. А той науковий і практичний
інтерес, який виник з кінця 1950-х років до проблем шлюбного-сімейних відносин,
на даний час відзначається новою хвилею
теоретико-практичного зацікавлення цими проблемами з боку різних спеціалістів:
практикуючих психологів, психіатрів, соціальних працівників, педагогів, лікарів тощо. Це зумовлюється розумінням
надзвичайної важливості системи сімейної взаємодії в житті людини. За даними
досліджень сім’я продовжує займати одне з
найважливіших місць в ієрархії життєво важливих цінностей людини.
Проте, як також
свідчать психологічні дослідження, помітні тенденції кризи самого інституту
сім’ї. При цьому відмічається пропорційна залежність кризи від рівня
матеріального статку людей: чим він, в середньому, вищий, тим яскравіше
проявляється криза. Серед показників неблагополуччя сім’ї (розлучення,
альтернативні шлюби тощо) значне місце посідають дитячо-батьківські взаємини, з
проявами від жорстоких, відверто негативних до «сліпого» обожнювання,
гіперопіки. Тобто, батьківське ставлення реалізується через різноманітні
почуття до дитини, поведінкові стереотипи, які реально застосовуються на практиці
у процесі спілкування з дитиною, в особливостях виховання та розуміння
характеру й особистісних рис дитини, її вчинків. Проблемними в даному аспекті
окремо можна визнати взаємини батьків з дітьми підліткового віку, який сам
собою є проблемним, критичним для процесу особистісного становлення дитини.
Вплив сім'ї на дитину
опосередковується так званим «третім»
чинником або внутрішніми змінними: а) негативна оцінка дитиною того, що
відбувається в сім'ї (як несправедливого, поганого); б) тривалість і сила психотравмуючого
чинника (хронічна, тривала дія або одноразова, але така, що перевищує захисні
можливості дитини, з великою вірогідністю матимуть негативні наслідки);в)
можливості знижувати або компенсувати негативний сімейний вплив істотно знижує
вірогідність формування небажаної поведінки (люблячий сім’янин, дбайливий,
підтримка друзів тощо)[1; 4].
Досліджуючи психологічні особливості взаємодії в
системі «підліток-батьки» та вплив на формування особистості в підлітковому
віці та його поведінку, ми застосували тест «Підлітки про батьків», який вивчає установки, поведінку і методи
виховання, що застосовують батькиз точки зору їх дітей-підлітків[2]. Положення
методики полягає в тому, що виховну дію батьків (за описом дітей), можна
характеризувати за допомогою трьох факторних змінних: схвалення – емоційне
відкидання; психологічний контроль – психологічна автономія; прихований
контроль – відкритий контроль. При цьому під схваленням тут розуміється
безумовно позитивне ставлення до дитини, незалежно від початкових очікувань
батьків. Емоційне ж відкидання розглядається як негативне ставлення до дитини,
відсутність до неї любові і пошани, а часом і просто ворожість. Поняття
психологічного контролю позначають як певний тиск і навмисне керівництво
дітьми, так і ступінь послідовності в здійсненні виховних принципів.
Результати тесту
розподіляються за наступними шкалами щодо кожного з батьків: 1) позитивний
інтерес; 2) директивність; 3) ворожість; 4)автономність; 5) непослідовність .
У дослідженні взяли участь 60 підлітків, які умовно
були поділені на 2 групи за гендерним показником.
Дівчата-підлітки переважно
(близько 85%) характеризували своїх матерів
як директивних, автономних і непослідовних. Показники ворожості були невисокими
і не перевищували 3-х балів при максимальному показнику в 5 балів. Інша частина
досліджуваних дівчат-підлітків оцінювали своїх матерівбільше як позитивно
налаштованих і непослідовних. Невисокі оцінки спостерігалися також щодо всіх
інших шкал.
Отже, результати тесту
дають підстави говорити, що директивність
матері по відношенню до дочок свідчить про суворий контроль, тенденції
застосування влади, заснованої на амбіціях.
Такі матері не схвалюють висловлювань власних думок дочками, вони більше
покладаються на суворі заборони та покарання. Автономність матерів також підтверджує її незалежність від стану і
вимог дитини. Такі матері оцінюються підлітками як поблажливі, невимогливі.
Вони практично не заохочують дітей, відносно рідко і мляво роблять зауваження,
не звертають особливо увагу на виховання. Непослідовність
з боку матері по відношенню до дочки передбачає різку зміну виховного стилю:
від дуже суворого до ліберального. Підлітки відзначають, що інтерес матері
проявляється у ставленні до них як до маленької дитини, яка постійно вимагає
уваги, турботи, допомоги, яка сама по собі мало що може. Такі матері,з одного
боку, часто схвалюють звертання дочок по допомогу у випадках яких-небудь
утруднень, а з іншого - обмежують
самостійність.
Оцінки підліткамибатька за шкалами директивність,
автономія, непослідовність, виявилисьбільш високими.Максимально високі
показники за шкалою ворожістьщодо
батька показав лише 1 % дівчат-підлітків ЕГ. А в основному високі значення за
цією шкалою були відсутні. Одержані показники не перевищували 1-2 балів.
За результатами тесту хлопці-підлітки(до 90%) оцінили своїх матерів як директивних і непослідовних,
а також (біля 55 %) як позитивно
налаштованих.
Автономність матері у відносинах з
сином сприймається ним як диктат. Мати при цьому не сприймає дитину як особу,
якій властиві свої відчуття, думки і мотиви. При цьому адаптивна форма
авторитету матері, яка заснована на довірі і пошані, а також прийнятні форми
різкості і жорсткості (коли цього вимагає ситуація), виявляються не
характерними для автономності матерів у відносинах з синами-підлітками. Також з
матір’ю не пов’язуються ні емоційна
прихильність, ні дружній стиль спілкування
через її відмежованість, незацікавленістьщодо справ сина.
Непослідовність материнської лінії
вихованняоцінюється підлітками як панування сили і амбіцій та покірність (у
адаптивних формах), делікатність і надальтруїзм та недовірливість,
підозрілість. Причому всі вони мають тенденцію до екстремальних форм
прояву.
Позитивна зацікавленість у відносинах з сином
розглядається як відсутність грубої сили, прагнення до влади в спілкуванні з
ним. Підлітки говорять про позитивний інтерес у випадках, коли батьки прагнуть
досягти їхньої прихильності. Психологічне схвалення сина батьком засноване перш
за все на довірі. При подібних відносинах характерно, щопошук істини
відбувається в суперечці, а не внаслідок конформізму.
У ході дослідження ми
виявили, що переважна більшість підлітків, незалежно від статі, в колі сім’ї
почувається самотньо, «предметом, з якого час від часу стирають пилюку, бо так
годиться». І оцінюючи висунуту тезу як можливу дію «Впевнено сам (сама) роблю
крок назустріч батькам…», майже всі досліджувані підлітки швидше виразили
здивування у можливостях здійснення такого кроку, аніж готовність до нього. А
на запитання щодо бажань поділитися з батьками своїми проблемами, таємницями, -
в межах 27% хотіли б це зробити, але не вірять у те, що їх зрозуміють, або і
взагалі будуть слухати, а не робитимуть вигляд, що случають. Лише близько 5%
підлітків (проте не особливо впевнено зазначили) можуть поговорити з кимось із
батьків, переважно з матір’ю, однак не особливо вдаючись у подробиці справи. Це
тому, як вказують опитані, що «в кінці таких розмов усе завершиться приблизно
фразою: «не переймайся дурницями…,краще б уроки зробив,по господарству допоміг
..»
Отже, на підставі аналізу теоретичних та емпіричних
матеріалів, можна зазначити, що батьки користуються безліччю прийомів виховання
залежно від ситуації, від самої дитини, від її поведінки в даний момент і від
культури, до якої вони належать. Оптимально, якщо батьки, обмежуючи певною
мірою автономію дитини, поступово та наполегливо культивують певні цінності і
виробляють «внутрішні гальма» у дитини, прагнучи при цьому не підірвати дитячу
цікавість, ініціативу, відчуття впевненості у собі та власну цінність. Щоб
оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансовувати ступінь власного
контролю і душевної теплоти по відношенню до дітей, зокрема враховуючи не лише
їх виражені особистісні риса, а й вікові особливості розвитку.
Батьківський контроль проявляється через ступінь
вираження заборонних тенденцій. З яскраво вираженими заборонними тенденціями
батьки обмежують право дитини діяти за власними спонуками, активно вимагають
від неї чітко дотримуватись визначених ними правил і стежать за тим, щоб
обов'язки свої вона повністю виконувала. Протилежність цьому - батьки, для яких заборонні тенденції
не характерні. Вони менше контролюють дітей, ставлять до них менше вимог і
накладають менше обмежень на їх поведінку та емоційні реакції.
Прояв батьківської теплоти, доброзичливості вказує на міру прояву батьками
любові й схвалення щодо дитини. Душевність батьків знаходить свій вираз в тому,
наскільки часто вони посміхаються своїм дітям, хвалять і підтримують їх,
прагнуть якомога менше критикувати, карати їх та дозволяють проявляти свою
незадоволеність [1; 3].
За наслідками нашого
дослідження можна констатувати, що для обох батьків притаманні директивність,
автономність і непослідовність у процесі взаємодії зі своїми дітьми.По
відношенню до хлопців вони полягають у більш вираженому формальному ставленні
до виховання, непотрібній зверхності у спілкуванні. Відгородженість батька
поєднується з авторитарністю матері, а тому не дивно, що підлітки не відчувають
психологічного комфорту в сім’їі ладні шукати його де завгодно на стороні (на
вулиці, чи в мережах інтернету), аби не залишатись наодинці зі своїми
проблемами, які дорослим не здаються вартими уваги.
1. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия /
Р. Бэрон, Д. Ричардсон – СПб.: Питер, 2000. – 352 с.
2. Долинська, Л.В., Пенькова О.І. Методи дослідження особистості. – Методичний
посібник / Л.В. Долинська, О.І. Пенькова – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2003.
– 45 с.
3. Марковская, И.М. Тренингвзаимодействияродителей с детьми / И.М. Марковская.
– СПб: Речь, 2000. – 149 с.
4. Олифирович, Н.И., Велента. Т.Ф., Зинкевич-Куземкина, Т.А. Ткерапиясемейных
систем / Н.И. Олофирович, Т.Ф. Велента, Т.А. Зинкевич-Куземкина.-СПб: Речь,
2012.- 570 с.