К.е.н. Л.О. Удова

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України ”, м. Київ

Матеріальне забезпечення господарств населення

Господарства населення виступають однією з складових сектору сільських домогосподарств, що здійснюють сільськогосподарську діяльність з метою як самозабезпечення органічними продуктами харчування, так і виробництва товарної продукції, та не мають статусу юридичної особи. До складу господарств населення входять особисті селянські господарства, виробники сільгосппродукції на присадибних ділянках, на ділянках колективного й індивідуального садівництва і городництва та на дачних ділянках, а також фізичні особи – підприємці, які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Високого рівня ефективності виробництва сільгосппродукції не можливо досягти без достатнього забезпечення матеріальними ресурсами. До матеріальних ресурсів відносять основні та оборотні засоби виробництва, які використовуються (або можуть бути використані) у виробничому процесі та формують його матеріально-речову базу [1]. Їх поділяють на засоби праці, які характеризують ступінь оволодіння та підпорядкування сил природи виробництву матеріальних благ та предмети праці, які поділяють на два види: перший – речовини, що вперше відокремлюються працею від природи та перетворюються на продукт, другий – сирі матеріали або сировина, речовини, що пройшли обробку [2].

Своєчасна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами у достатній кількості відіграє важливу роль у процесі виробництва продукції, а також впливає на результативність, ефективність, екологобезпечність та конкурентоспроможність його функціонування.

Матеріальні ресурси господарств населення відрізняються від тих, які притаманні іншим галузям народного господарства, оскільки мають свої специфічні властивості, тобто сезонність виробництва (стосовно галузі рослинництва), використання живих організмів тощо. Особливістю матеріальних ресурсів дрібних господарств є й отримання продукції, яка виступає засобом виробництва для них самих, наприклад, продуктивна худоба, органічні добрива, корми, насіння та посадковий матеріал тощо.

До складу матеріально-технічних ресурсів господарств населення входять засоби і предмети праці, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто техніка – комбайни, трактори, культиватори, борони тощо. Ще однією з складових матеріальних ресурсів господарств населення виступають біологічні ресурси – живі організми, а саме: рослини (сільськогосподарські культури) та тварини (ВРХ, свині та інші). Наступною складовою є будівлі та споруди, які беруть безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції.

Важливою умовою успішного функціонування господарств населення є наявність відповідної матеріально-технічної бази, забезпеченість механізованими знаряддями і господарськими будівлями, особливо тракторами і комбайнами. Саме технічне забезпечення домогосподарств є основою для виконання робіт у задані агротехнічні строки та гарантією зниження затрат на вирощування урожаю. Слід зазначити, що лише близько 16% загальної чисельності сільських домогосподарств використовують техніку при обробці землі, в основному це ті, що мають у своєму користуванні більше 1 га сільськогосподарських угідь (табл. 1). Із загальної кількості сільських домогосподарств у 93,3% для обробітку земельних ділянок використовується переважно ручна праця. Третина сільських домогосподарств найкраще забезпечені плугами і боронами, з роками збільшується і кількість тих, які використовують для обробітку грунту декілька видів техніки одночасно – у 2012 р. майже 60% господарств. З усіх видів техніки сільські домогосподарства найгірше забезпечені комбайнами – лише 2,4%. Оцінюючи рівень забезпечення домогосподарств технікою у розрізі регіонів, слід зазначити, що найкраще забезпечена нею Донецька область – 74,1%, трохи менше

Таблиця 1

Рівень фондозабезпеченості сільських домогосподарствах України

(у відсотках)

Показники	Усі домогосподарства			у т.ч. домогосподарства з площею землі
				0,5 га і менше			0,51-1,00 га			1,01 га і більше
	2005	2010	2013	2005	2010	2013	2005	2010	2013	2005	2010	2013
Домогосподарства, що мають техніку	11,9 100	13,0 100	15,8 100	5,9 100	7,2 100	9,5 100	12,4 100	12,2 100	15,2 100	27,6 100	27,7 100	32,2 100
у тому числі
плуг	51,6	41,3	37,7	18,4	13,9	16,2	56,9	42,2	35,2	66,8	57,4	54,7
сівалку	8,8	11,0	11,2	3,1	4,0	2,9	7,8	9,4	9,8	12,7	16,1	17,9
борону	48,0	37,3	34,7	17,8	11,0	13,1	53,8	37,8	34,9	61,1	53,0	50,3
культиватор	14,2	12,9	15,2	3,0	2,7	3,6	9,3	10,7	12,9	24,2	20,3	25,0
трактор	19,5	16,0	20,3	7,6	5,1	8,3	12,2	11,9	15,0	31,6	24,9	31,9
комбайн	1,5	1,8	2,4	0,2	0,5	0,2	0,5	0,9	0,6	2,9	3,0	4,9
автомобіль вантажний	5,8	3,3	3,0	7,1	3,2	1,3	4,1	1,7	2,9	6,3	4,3	4,3
декілька з перелічених видів техніки одночасно	57,7	61,5	59,5	29,9	44,2	46,5	58,3	58,6	55,2	73,2	73,5	71,2

Джерело: Основні сільськогосподарські характеристики домогосподарств у сільській місцевості за ряд років. Стат. бюлетень.

Рівненська – 64,8%, майже половина – у Волинській (46,8%), і тільки третина господарств Миколаївської (32,8%) та Луганської (27,2%) областей. Найгірше ж забезпечені механізованими знаряддями праці домогосподарства Черкаської (2,7%), Івано-Франківської та Київської (по 5,6%) областей, АР Крим (4,0%).

На жаль, доступність інформації про наявність в господарствах населення сільськогосподарської техніки обмежена. Починаючи з 2000 р. у згаданих господарствах чисельність тракторів, зернозбиральних комбайнів та міні-тракторів і мотоблоків поступово збільшується. За даними Держстату України у 2012 р. у господарствах населення нараховувалося 184 тис. тракторів, 23 тис. зернозбиральних комбайнів, 88 тис. моно-тракторів і мотоблоків. При цьому господарства населення мали у власності 26,4% усієї кількості тракторів в Україні, 7,2% плугів, 4,9% культиваторів, 3,2% зернозбиральних комбайнів.

Порівняно з 2005 р. у 2012 р. кількість тракторів зросла майже у 1,4 рази, зернозбиральних комбайнів – у 1,8 раз, а міні-тракторів і мотоблоків – у 4 рази. Зростання кількості технічних засобів свідчить про збільшення можливостей механізації робіт і однак рівень їхнього оснащення даними засобами залишається мізерним. Технічні засоби використовуються загалом на таких роботах як оранка і культивація землі, обмолот зернових культур і то на засадах платного обслуговування.

Для визначення ступеня оснащеності господарств населення тракторами і комбайнами обчислюють такі показники як кількість тракторів у розрахунку на 100 га ріллі; кількість комбайнів на 100 га посівів зернових. У 2012 р. у господарствах населення на 100 га ріллі припадало у середньому по Україні 1,6 трактора (довідково: у Німеччині – 7,9, Італії – 24,2 [3]), а на 100 га посівів зернових культур – 0,6 зернозбирального комбайна, що не забезпечує збирання урожаю у відведені для цього терміни (табл. 2).

У регіональному розрізі господарства населення лише Волинської та Рівненської областей мають по 1,6 зернозбиральних комбайни на 100 га посівів зернових культур, Тернопільської – 1,5, Львівської – 1,3 од. Найменше їх у господарствах населення Дніпропетровської та Донецької областей – по 0,2, АР Крим, Миколаївській, Полтавській, Харківській та Херсонській – по 0,3 од.

Таблиця 2

Наявність сільськогосподарської техніки в господарствах населення по регіонах у 2012 р.

Регіони	Зернозбиральні комбайни		Трактори, шт.	Міні-трактори і мотоблоки, шт.
	шт.	на 100 га посівів зернових культур
АР Крим	498	0,3	2996	2312
Вінницька	924	0,7	10677	6411
Волинська	2433	1,6	14368	2895
Дніпропетровська	884	0,2	6530	1835
Донецька	619	0,2	4076	1271
Житомирська	921	1,5	6906	4518
Закарпатська	287	0,4	4837	4106
Запорізька	803	0,4	5268	2379
Івано-Франківська	521	0,8	6507	2984
Київська	674	0,8	7205	3946
Кіровоградська	806	0,5	5279	746
Луганська	423	0,5	4537	2877
Львівська	1553	1,3	11322	2708
Миколаївська	938	0,3	4934	765
Одеська	1439	0,5	7814	5862
Полтавська	679	0,3	7506	1038
Рівненська	1807	1,6	11420	3230
Сумська	413	0,7	6360	4331
Тернопільська	1920	1,5	12409	5802
Харківська	656	0,3	7131	1236
Херсонська	932	0,3	6047	2386
Хмельницька	992	1,1	8321	8215
Черкаська	678	0,7	6877	3682
Чернівецька	361	0,5	6237	7599
Чернігівська	503	0,8	8651	5179
Україна	22654	0,6	184251	88357

Джерело: розраховано і складено за даними Держстату України.

Обмежена і слабка матеріально-технічна база з примітивними, часто власноруч виготовленими знаряддями праці й устаткування є суттєвою перешкодою функціонуванню та розвитку сільських домогосподарств. Неінтенсивне, епізодичне використання виробничих основних засобів знижує їх віддачу, призводить до передчасного морального старіння і незначного фізичного зносу. Понад 80% тракторів знаходяться в експлуатації 10 років і більше, аналогічна ситуація й щодо комбайнів та іншої техніки.

Одним із стратегічних напрямів розвитку сільського господарства України на період до 2020 р. є відтворення та розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства, зокрема, необхідним є доведення навантаження ріллі на один універсальний трактор тягового класу 0,6-0,9 т/с для господарств населення до 10 га шляхом створення спільних підприємств з виготовлення технічних засобів для села з поступовою локалізацією частки вітчизняних вузлів та агрегатів від 20 до 80% і більше; сприяння розширенню ринку технічних послуг та спільного використання сільськогосподарської техніки, у т.ч. на умовах кооперації та оренди [4].

Слід зазначити, що вартість закордонного зернозбирального комбайна ДжД9660STS – 300 тис. доларів США, LEXION 450 – 260 тис. доларів США, найдешевший AGROS-530 коштує 120 тис. доларів США [5], що унеможливлює купівлю господарствами населення високопродуктивної й надійної імпортної сільгосптехніки.

Заслуговує на увагу досвід Франції, де функціонують кооперативи зі спільного використання сільськогосподарської техніки (Coopérative d’Utilisation de Matériel Agricole or “cooperative for the use of farm implements – CUMA), тобто об’єднання фермерів щодо спільного використання засобів праці, для розширення агробізнесу, поліпшення якості та результатів господарської діяльності. Даний кооператив є неприбутковою організацією, діяльність якої спрямована на стимулювання розвитку фермерського господарства Франції. Основною ідеєю функціонування даного кооперативу є створення умов для ефективного ведення фермерами господарської діяльності спільними засобами виробництва. Членство у даному кооперативі дає змогу фермерам використовувати дорогу високоякісну техніку і розподілити інноваційні ризики між своїми членами. Існує чотири джерела створення машинно-технічної бази CUMA: техніка членів кооперативу при вступі до кооперативу, техніка куплена за внески членів кооперативу, банківські і інші кредитні ресурси, різноманітні гранти у вигляді субсидій [6].

Кооперативи зі спільного використання сільськогосподарської техніки користуються у Франції широкою популярністю серед фермерів і, як засвідчує статистика, їх чисельність постійно зростає. Нині, за даними організації об’єднаних кооперативів зі спільного використання сільськогосподарської техніки, 224,6 тис. фермерів об’єднані у 13,4 тис. кооперативів, які об’єднані у 87 відомчих федерацій [7]. У них зосереджена третина парку зерно- і кормозбиральних комбайнів, п’ята частина розкидачів добрив, трактори підвищеної потужності, обприскувачі, спеціалізоване обладнання для ремонтних робіт, меліоративна й інша спеціалізована техніка. Зокрема, якщо фермери – члени CUMA закупляють машини і обладнання колективно, то держава компенсує 20% їх вартості. Подібний досвід існування кооперативів зі спільного використання сільськогосподарської техніки існує і в Польщі.

Світова практика також свідчить про поширення і наступної найбільш простої організаційної форми по спільному використанню техніки як сусідська взаємодопомога, тобто на основі усної домовленості про спільне використання техніки між декількома фермерами. У Німеччині та Австрії досить поширені машинні ринги, тобто об’єднання фермерів для спільного використання сільгосптехніки та надання механізованих послуг стороннім організаціям. Машинний ринг власних машин не має, а лише виступає посередником в організації використання машин, що належать окремим членам, його учасниками. Послугами рингів користуються фермери у випадках, коли виникає потреба нетривалого періоду використання дорогих, високопродуктивних або спеціальних машин. У Німеччині ринги об’єднують від 100 до 1000 осіб, при наданні послуг усі розрахунки за виконані роботи проводяться через управління рингом [8].

Наведений досвід є можливим для адаптації до умов нашої держави, оскільки переважна кількість дрібних товаровиробників не в змозі придбати високопродуктивну та якісну сільськогосподарську техніку самотужки і обробляти земельні ділянки вручну, а спільними зусиллями шляхом кооперації дану проблему можна було б розв’язати.

Основними цілями інноваційного оновлення матеріально-технічної бази господарств населення слід вважати: забезпечення комплексної заміни застарілих засобів виробництва новими, більш продуктивними, заснованими на принципово нових підходах з метою створення конкурентоспроможної інноваційної продукції. Подальший розвиток матеріально-технічного забезпечення потребує створення кооперативів, МТС з метою налагодження забезпечення, підвищення ефективності використання матеріальних, технічних засобів, на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації тощо. Також найближчим часом необхідно розширити доступ дрібним товаровиробникам до механізму придбання міні-техніки та технологічного обладання на умовах фінансового лізингу.

Важливою складовою матеріальних ресурсів господарств населення є живі організми. Нині типове господарство населення виробляє біля 50 видів рослинницької та 8 видів тваринницької продукції. Такого величезного асортименту сільськогосподарської продукції не вирощує жоден фермер в країнах з розвинутою ринковою економікою. Причина в тому, що господарства населення в Україні розраховують головним чином на самозабезпечення продуктами харчування, та меншою мірою – на товарне виробництво [9].

Починаючи з 90-х років минулого століття посівні площі усіх суб’єктів господарювання поступово зменшуються – у 2012 р. порівняно з 1990 р. – на 14,2%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – на 35,9%, а у господарствах населення – навпаки – зросли у 4 раза. Починаючи з 1990 р., виробництво трудомістких культур, зокрема, картоплі, овочів відкритого грунту, баштанних та плодоягідних культур поступово перемістились до господарств населення. Великі сільськогосподарські підприємства не займаються вирощуванням зазначених культур тому, що вони дають малий чистий прибуток, а господарства населення із задоволенням їх вирощують розширюючи при цьому обсяги власної праці і скорочуючи безробіття. Господарства населення, які вирощують зернові культури, отримують невисокі врожаї, а зерно яке використовують переважно на відгодівлю ВРХ, свиней, птиці.

Набагато продуктивніше використання землі господарствами населення за часів колгоспно-радгоспної системи було зумовлено двома факторами: 1) потенційно продуктивнішою структурою сільськогосподарських угідь (низькою часткою природних кормових угідь і високою – багаторічних насаджень і ріллі) та структурою використання кожного їх виду; 2) вищою урожайністю практично всіх сільськогосподарських культур. Під час кризи 90-х років зниження урожайності сільськогосподарських культур в господарствах населення відбувалося меншими темпами, ніж у сільськогосподарських підприємствах. Головною ж причиною зниження в них питомої продуктивності рослинництва стало погіршення структури сільськогосподарських угідь і структури вирощуваних видів культур – збільшення частки природних кормових угідь і зменшення частки багаторічних насаджень та ріллі, розширення посівів малопродуктивних зернових культур і соняшнику [10].

За даними Державної служби статистики України станом на 1 січня 2013 р., порівняно з аналогічною датою 2000 р., в усіх категоріях господарств поголів’я корів зменшилося на 48,5% і становило 2554,3 тис. голів, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – на 68,9% (575,2 тис. гол.), у господарствах населення – на 36,3% (1979,1 тис. гол.). Поголів’я свиней у сільськогосподарських підприємствах зросло на 47,3% (3556,9 тис. голів), а у господарствах населення зменшилось на 23,3% (4019,8 тис. голів). Поголів’я птиці у сільськогосподарських підприємствах зросло у 4,6 рази (117888,6 тис. голів), а у господарствах населення зменшилось на 2,2% (96482 тис. голів).

За відсутності статистичних даних щодо наявності будівель і споруд у господарствах населення як складовій сектору домогосподарств, розглянемо наявність господарських споруд і приміщень у сільських домогосподарствах. Переважаюча кількість сільських домогосподарств володіють і користуються господарськими спорудами і приміщеннями для зберігання урожаю, які різняться за середньою площею – найбільша площа – 17 м² у домогосподарствах із земельною площею понад 1 га. Лише третина сільських домогосподарств використовують приміщення для зберігання кормів. Споруди і приміщення для утримання худоби та птиці має майже половина сільських домогосподарств, а трішки більше половини – використовують будівлі комплексного користування. Незначна кількість (8,6%) господарств мають будівлі для утримання техніки та реманенту, переважно це ті, що користуються земельними наділами більше 1 га, де середня площа споруд становить 24 м². Лише 0,5% сільських домогосподарств не володіють ніякими господарськими будівлями. Отже, господарськими спорудами і приміщеннями володіють в основному сільські домогосподарства, які мають земельну площу більше 1 га.

Висновки. Протягом останніх років відбувається певне нарощування технічних засобів виробництва у господарствах населення, однак рівень оснащення цими засобами залишається незначним. До того ж матеріально-технічні ресурси господарств населення потребують докорінної модернізації. Покращення параметрів сільськогосподарської техніки і механізмів дозволить підвищити народногосподарське значення і економічну ефективність, що обумовить збільшення виробництва валової продукції з одиниці земельної площі і сприятиме зниженню її собівартості.

Основними цілями інноваційного оновлення матеріально-технічної бази слід вважати: забезпечення комплексної заміни застарілих засобів виробництва новими, більш продуктивними, які засновані на принципово нових підходах з метою створення конкурентоспроможної інноваційної продукції. Подальший розвиток матеріально-технічного забезпечення і ефективного їх використання потребує створення кооперативів, МТС з метою спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками: налагодження забезпечення, підвищення ефективності використання матеріальних, технічних засобів, на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації тощо.

Можливою є адаптація до умов України досвіду Франції та Польщі, де успішно функціонують кооперативи зі спільного використання сільськогосподарської техніки, а також Німеччини та Австрії – де досить поширені та діють машинні ринги.

Література

1. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т.1/ За ред. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – С. 463.

2. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Гл. ред. А.М. Румянцев. – М.: «Советская Энциклопедия». Т. 3. 1979. – С. 495.

3. Могилова М.М. Матеріально-технічне забезпечення аграрної галузі / М.М. Могилова, Я.К. Білоусько, Г.М. Підлісецький // Економіка АПК. – 2013. – № 13. – С. 62.

4. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2012. – С. 55.

5. Огляд комбайнового ринку // [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://tochmash.com.ua/files/review.pdf

6. Пивоваров П.В. Функціонування кооперативів зі спільного використання сільськогосподарської техніки: досвід Франції / П.В. Пивоваров // Економіка АПК. – 2012. – № 8. – С. 130-134.

7. Сайт організації об’єднаних кооперативів по спільному використанню сільськогосподарської техніки // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.cuma.fr.

8. Сатир Л.М. Організаційно-економічне забезпечення відтворення матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарських підприємств: монографія / Л.М. Cатир. – Біла Церква: БНАУ, 2012. – С. 172.

9. Онищенко О.М. Ефективність господарств населення / О.М. Онищенко // Економіка України. – 2003. – № 1. – С. 60-69.

10. Онищенко О.М. Господарства населення: продуктивність, ефективність, перспективи / О.М Онищенко. – К.: ІЕ НАНУ, 2003. – С. 44-45.

Дослідження виконано при підтримці НАН України у рамках відомчої теми “Агропродовольчий розвиток України в контексті забезпечення продовольчої безпеки” (№0111U001318).