Экономические науки / 14. Экономическая теория

д.е.н., проф. Яковенко Л.І.,

к.е.н., доц. Шевченко Б.О.

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка, Україна

Проблема пріоритетів способів економічного моделювання

Прояв негативних тенденцій у викладанні економічних дисциплін, обумовлених недооцінкою значимості теоретико-економічного знання і його методологічної ролі, поширення за рамки вузької експертної спільноти і загострення полеміки про кризу сучасної економічної теорії [1], власний досвід викладання університетського курсу економічних дисциплін для студентів неекономічних спеціальностей дозволяє, на нашу думку, звернутися до проблем методів економічної теорії.

Сучасні підходи до викладання економічних дисциплін не створюють однозначних уявлень про основні методи економічної теорії і, зазвичай, зводять їх до вільновпорядкованого набору універсальних загальнонаукових методів, інколи розширюючи цей перелік методами математичного аналізу, статистики тощо. Спираючись на визначення Дж. М. Кейнсом змісту і логіки економічної теорії, як науки «мислити в термінах моделей у поєднанні з мистецтвом обирати моделі, релевантні в сучасному світі» [2, с. 146–147], ми припускаємо можливим визнання, що основним методом економічної теорії є моделювання, як спрощене і логічно впорядковане відображення господарської діяльності з метою визначення і розкриття економічних закономірностей ефективного використання обмежених ресурсів. Інші методи економічної теорії та інших наук є допоміжними, стандартними інструментами у побудові економічних моделей, розкритті характеру зв’язків між їх складовими. Економічна модель задається в такі способи: вербально, графічно, аналітично (математично), таблично.

На наш погляд, певні проблеми побудови економічних моделей виникають у виборі пріоритетів способів моделювання. Нерідко надмірне превалювання математичних засобів у побудові моделей, ґрунтованих на припущенні про раціональну поведінку індивідів як пояснення закономірностей їх ринкової поведінки, робить такі моделі нереалістичними. Вважаємо, це наслідком того, що розширення загальнопредметного знання як теоретичного змісту моделей, поступається домінуванню математичних засобів.

При цьому математичні засоби пізнання набувають тенденції до саморозвитку і іноді починають невиправдано переважати, перетворюючись із прикладного інструменту економічного аналізу в самоціль. У результаті економічна теорія перетворюється на прикладну область математики (економічну математику), а предмет її дослідження починає втрачати свою специфіку. Критерієм реалістичності моделей, строгості теорії стає не їх емпірична обґрунтованість, а логічна несуперечність. Тенденція наслідувати підходи і методи, прийняті в математиці (формулювання теорем, їх доведення, а також розробка методів побудови і верифікації аналітичних моделей), на нашу думку, є наслідком необґрунтованого намагання в будь-який спосіб отримати такі ж переконливі докази і аргументи, як, наприклад, у фізиці або інших точних науках. Зміст багатьох економічних досліджень замість пояснення економічної реальності, зводиться до математичного обґрунтування теоретичних висновків нової класичної макроекономіки. Набуває підтвердження теза професора Г.В. Задорожного про те, що «…насаджуються поверхнево-математизовані, застарілі і далекі від господарської практики постулати «економікс», як «єдино вірної» теоретичної основи вивчення економіки, формується збочене економічне мислення і свідомість, які потім намагаються спотворити і господарську практику, направити її проти людини» [3].

У деяких наукових публікаціях математичний апарат розрісся до таких розмірів, які роблять обговорення висунутих ідей просто неможливим для багатьох економістів. Припускаємо, що нерідко під складністю математичного моделювання просто прихована відсутність нових економічних ідей. Парадоксально, але фактом є те, що, починаючи із 60-х років ХХ ст. значна кількість Нобелеантів з економіки є фізиками або математиками. Ознаками часу стає те, що у прагненні до бездоганності математичних викладок макроекономісти розробили настільки складний аналітичний інструментарій, що втратили здатність впливати на економічну політику [4, с. 190].

Втім, якщо заздалегідь не виходити з упередження, що сучасні економісти більше схожі на фізиків-теоретиків, чия мова математичних абстракцій незрозуміла більшості людей і чия робота ‒ відірваний від реальності світ формул, теорем і доведень, то можна констатувати, що перспективи економічної освіти і економічної науки виглядають достатньо непогано. Більшість студентів не втратили бажання вивчати економіку і не вважають, що вона перетворилася на формалістську і математичну дисципліну. Неформальним критерієм потрібності математики, на наш погляд, має бути здатність наших економістів і студентів самостійно розбиратися в проблемах економіки, представлених в наукових працях і публікаціях. Це означає, що логіка викладання курсу мікро- або макроекономіки не повинна ґрунтуватися виключно на використанні математичного апарату. Обидва ці курси створюють умови продемонструвати можливості усіх різновидів моделювання економічних процесів. Так, наприклад, на семінарському занятті може і повинна виникати особлива розмова про співвідношення абстрактного і конкретного в економічних моделях. Студенти швидко засвоюють, що економічні моделі є абстрактними і, на жаль, розуміють це як щось відірване від господарської реальності. У математичному моделюванні вдаються до усвідомлених припущень. Саме завдяки ним спрощується економічна дійсність. Але, спрощуючи реальність, наукова абстракція не повинна її викривляти. Отже, буквально на кожній моделі необхідно пояснювати (вербально!), що абстрагування означає звільнення від несуттєвого, другорядного в реальному економічному процесі для пізнання його закономірностей. А знайдені закономірності знайдуть застосування у практиці.

Отже, сучасна економічна освіта озброює студентів дієвими математичними інструментами аналізу, проте не завжди забезпечує достатнє розуміння змісту економічних проблем і процесів, а також недостатньо вчить тому, як на практиці успішно застосовувати набуті навички і інструменти, встановлювати функціональні зв’язки між прикладними і теоретичними дослідженнями, їхнім економічним змістом і математичним апаратом. Викладене не є запереченням необхідності математичних методів внаслідок виняткової складності реальних економічних процесів, не доступних математичному моделюванню. Стверджуємо, що у процесі викладання курсу мікро- і макроекономіки слід не протиставляти математичні моделі іншим способам економічного моделювання, а шукати і знаходити оптимальний баланс між ними.

Література

1. Кругман Пол Почему экономическая наука бессильна? / Пол Кругман [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа : http://slon.ru/economics/pochemu_ekonomicheskaya_nauka_bessilna-130856.xhtml

2. Блауг М. Методология экономической науки или Как экономисты объясняют / Марк Блауг / Науч. ред. и вступ. ст. В.С. Автономова. ‒ М. : НП «Журнал Вопросы экономики», 2004. ‒ 416 с.

3. Задорожный Г. Современный мэйнстрим как основание кризиса экономической науки и хозяйственного мировоззрения / Г.В. Задорожный [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа : http://www.ukrcoop-journal.com.ua/2009-2/num/zadorozhny.htm

4. Рудакова И. Макроэкономическая теория: проблемы, версии, полеміка / И.Е. Рудакова, А.А. Никифоров. ‒ М. : Дело и Сервис, 2013. ‒ 208 с.