Кириленко Л.П., слухач магістерської програми «Соціально-економічний розвиток сільських територій та самоврядування територіальних громад», д.е.н. Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Нормативно-правові ЗАСАДи державного управління в РИБогосподарській галузі

Концептуальним підґрунтям процесу управління як соціального явища, є вольовий вплив одних суб’єктів управлінської діяльності на свідомість і волю інших. При цьому, виділяють державне, громадське, церковне, сімейне управління. Державне управління - це управління об’єднаннями громадян в межах державних інститутів. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень щодо впливу управління на функціонування рибної галузі, вони не дають відповіді на сучасні виклики внутрішнього і зовнішнього ринків. Зокрема, в теоретико-методологічному аспекті залишається все ще невирішеним питання поєднання заходів державного втручання у розвиток галузі та ліберальних підходів щодо функціонування ринку риби. Очевидним є суперечність у наукових поглядах на ліберальний розвиток галузі з необхідністю посилення державних заходів впливу і, у першу чергу, нормативно-правових, фінансово-кредитних і податкових інструментів у виробництві риби та інших водних біологічних ресурсів. Іншою важливою стороною, яка недостатньо вивчена у контексті розвитку аквакультури, є співвідношення між штучно вирощеною продукцією і продукцією, отриманою з дикої природи та формування в цьому контексті політики імпортозаміщення морської риби продукцією, вирощеною у контрольованих людиною умовах. Існують також практичні проблеми, пов’язані з організацією власного кормовиробництва, забезпеченістю рибницькою технікою, побудовою системи масового виробництва молоді риб, невизначеністю діяльності в умовах оренди гідротехнічних споруд та неврегульованості взаємовідносин у цій сфері.

Встановлено, що пропозиція риби та морепродуктів на глобальному ринку формується за рахунок трьох основних рибопромислових ресурсів: внутрішнього рибальства (озера, ріки, моря), рибальства у світовому океані та аквакультури, вирощуванням продукції якої займаються як у внутрішніх водоймах, так і в спеціально облаштованих територіях уздовж морського узбережжя. На глобальному рівні нарощування вилову риби в морях практично досягло критичної точки, за якою надалі рибне господарство має повернутися на внутрішні водойми для його інноваційного провадження і перейти на рівень динамічно зростаючого виробництва риби та рибопосадкового матеріалу, що значною мірою зумовлено відповідним удосконаленням галузевого регулювання. Рибогосподарська галузь і її складова – аквакультура, мають сприйматися як рівноправний партнер аграрного сектора, а не як другорядна і підпорядкована їй структура, ставлення до якої здійснюється за залишковим принципом.

На наш погляд, базовим нормативним актом, що регулює розвиток рибогосподарської галузі, як перспективного виду економічної діяльності, має стати Закон України “Про аквакультуру”, який має врахувати досвід країн ЄС. Структурно він має включати в себе наступні блоки питань: 1) основні принципи та напрями державної політики у сфері аквакультури; 2) оновлену класифікацію напрямів і видів аквакультури; 3) сприяння розвитку галузі, захист інтересів вітчизняних суб’єктів аквакультури та національного ринку її продукції; 4) умови й нагляд за імпортом живої риби, заплідненої ікри та інших гідробіонтів, призначених для розведення і вирощування в умовах аквакультури; 5) стимулювання збуту, сприяння підвищення якості товарної риби та рибопосадкового матеріалу, державний контроль за її якістю та кількістю, здійснення державної підтримки через бюджетні програми. Такий закон стане правовою засадою подальшого керованого розвитку рибної галузі й ринку риби та рибної продукції. Без нього перспективи рибної галузі України залишаться невизначеними, а наслідки її інерційного розвитку будуть найімовірніше негативними.

Доцільно зазначити, що недостатня ефективність державного управління в рибогосподарській галузі негативно позначилась на дії механізму отримання об’єктивної інформації про обсяги вирощування і вилову риби, рибопосадкового матеріалу. Тому, для покращення державного нагляду (контролю) у сфері виробництва та використання рибної продукції розроблено форму звітності № 1А-риба “Виробництво продукції аквакультури за 20_ рік” (річна), Інструкцію та первинну документацію щодо її заповнення, що дасть змогу на основі чинних методичних засад розробляти прогнози та плани розвитку аквакультури, забезпечити формування системи адміністративної інформації (даних) про виробництво продукції аквакультури, вести реєстр суб’єктів рибного господарства у галузі аквакультури

Вартo у цьoму кoнтeкстi звeрнути увагу на те, що розв’язання проблеми розвитку рибної галузі в Україні слід здійснювати комплексно, а розроблені та запропоновані додаткові функції Державного агентства рибного господарства України дозволять забезпечити визначення пріоритетних напрямів і стратегії розвитку; розроблення програм розвитку рибної галузі; здійснення методологічного керівництва збиранням, опрацюванням і контролем за поданням суб’єктами рибного господарства в галузі аквакультури звітної інформації щодо обсягів виробництва товарної риби та рибопосадкового матеріалу; координацію державного управління галуззю за рівнями “центр – регіон – район”; підготовку пропозицій щодо адаптації до інвестиційно-інноваційної моделі та процесів стандартизації. Такий підхід дасть змогу реалізувати потенційні можливості системної методології, на основі якої будуть узгоджуватися стратегії соціально-економічного розвитку України та її регіонів і перспективних галузей економіки, а також відповідні програми з урахуванням вимог інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки загалом та її окремих підрозділів зокрема. До того ж, лише на цих засадах стане можливим забезпечення тісних прямих і зворотних зв’язків між суб’єктами господарювання рибогоподарської галузі та системою державного галузевого управління.