Гуменюк О.М., Міщанчук О. О.

студенти 4 курсу інституту економіки та менеджменту Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Науковий керівник: Карлін М. І.

к. е. н., проф. кафедри фінансів та оподаткування

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Україна

Досвід розвинутих країн у фінансуванні освіти і науки та можливості його застосування в Україні

Недостатній обсяг джерел фінансового забезпечення діяльності освітніх установ можна вважати основною причиною розпаду вищої школи і науки. Тому, пошук традиційних та нетрадиційних джерел фінансування навчальної та науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах є надзвичайно актуальним питанням.

Сьогодні в багатьох країнах відбувається поступовий перехід від фінансування навчальних закладів до безпосередньої підтримки студентів. Разом з тим, ВНЗ не втрачають можливість отримувати кошти від держави: така підтримка здійснюється або прямим, або непрямим методом. Цей спосіб державного фінансування дозволяє більшою мірою оптимізувати державне фінансування освіти та розвивати конкуренцію між навчальними закладами за залучення студентів.

Механізм прямого фінансування може відбуватись за одним з трьох критеріїв: оплата за результатами, пряме фінансування по «видатках», або на основі оцінок видатків на вході освітньої системи.

Оплата за результатами передбачає виділення коштів за результатами роботи системи вищої освіти. В більшості випадків, фінансування виділяється університетам в залежності від плану випуску студентів і аспірантів. Воно повинне базуватися на ефективності та якості підготовки випускників [1, с. 81-96].

У державах, в яких освітня інфраструктура недостатньо розвинута, здійснюється пряме фінансування «по видатках». В більшості промислово розвинутих країнах, які розвиваються фінансування виділяється на основі видатків на вході освітньої системи.

При цьому методологія, яка використовується для розрахунку вартості робить важливий вплив на стимули навчального закладу.

Виділяють три підходи до використання методу, які можна спрощено зіставити з трьома механізмами фінансування:

1. Розробка кошторису по типах ‒ зарплата, обладнання, обслуговування студентів (лінійний бюджет).

2. Поділ бюджету по центрах вартості (під «центром вартості» розглядається як окремий факультет, так і окремий викладач, що відповідає за фінансування програм (програмний бюджет)).

3. Поділ кошторису по видах діяльності: на витрати на навчання і на дослідницьку роботу.

Вивчаючи досвід фінансування освіти США, варто відмітити, що видатки на вищу освіту покриваються одночасно з чотирьох джерел надходжень: батьків, студентів, платників податків і вищих навчальних закладів. Враховуючи високу вартість навчання, студентам надається можливість отримати гранти, стипендії, часткове чи повне звільнення від сплати вартості навчання. Однак, форма такої допомоги залежатиме від багатьох факторів, основним з яких є переддипломний чи дипломний рівень навчання студента.

Більшість університетів та коледжів США пропонують своїм студентам позики, як форму фінансової підтримки. Кошти на позики можуть надходити від приватних, контрольованих коледжами чи університетами, фондів або від фінансових установ. Деякі схеми позик вимагають, щоб громадянин чи постійний мешканець США був спів гарантом повернення позики [2, с. 59-66].

Джерелами фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів США є кошти, що виділяються з бюджетів федерального штату та місцевого, плата студентів за навчання та послуги, доходи від власної діяльності, пожертвування організацій і окремих осіб, відсотки від накопичень із спеціальних фондів, створених приватними організаціями й особами [2, с. 59-66].

У Данії плата за навчання стягується тільки в комерційних ВНЗ. Кожен студент має право на одержання державного гранта або позики на навчання. У країні діє ваучерна система, відповідно до якої кожна людина у віці старше від 18 років має право на 70 ваучерів. Кожен ваучер надає право на один місяць навчання у ВНЗ. Що стосується кредитів, то вони видаються під низький відсоток. Студент починає повертати кредит з моменту початку трудової діяльності [5].

У Великобританії державне фінансування навчальних закладів складає близько 80%. При цьому, розмір субсидій визначають за тим, наскільки університет виконує приписи Міністерства освіти і науки. Ще одним джерелом фінансування ВНЗ виступають дослідницькі ради, які фінансують навчання та дослідження в межах конкретних тем, що розробляються на конкурентних засадах. Заохочуються, також, і спільні з промисловими фірмами наукові дослідження та розробки, забезпечують університетам дохід.

Проте провідну роль у джерелах фінансування вищих навчальних закладів відіграє плата за навчання, сплата за користування лабораторіями, бібліотеками тощо [4, с. 377].

У Німеччині фінансування в основному здійснюється з бюджету земель, однак покриття таких витрат як капітальне будівництво, розвиток та розширення діяльності вищих навчальних закладів здійснюється з федерального бюджету. Позабюджетне асигнування німецького дослідницького товариства, різних фондів та приватних підприємств, а також, колективні кошти вищого навчального закладу витрачаються в основному на наукові дослідження.

Плата за навчання у ВНЗ Нідерландів (1445 євро на рік) не залежить від типу навчального закладу й спеціальності. Студенти можуть внести всю суму одразу, або платити щомісяця. Також, вони одержують фінансову підтримку від держави у вигляді права на базовий та додатковий кредити в розмірах від 65 до 221 євро на місяць, які в разі високої успішності студента можуть бути перетворені в безповоротні гранти. Крім того, студент може одержати кредит розміром 245 євро на місяць, який він повинен буде почати сплачувати через два роки після завершення навчання. Студенти, дохід родини яких становить менше ніж 13 тис. євро на рік, мають право на додаткові студентські гранти [3, с. 38].

Для того, щоб покращити фінансування освіти та науки в Україні пропонуємо здійснювати пряме фінансування «за результатами», що дозволить істотно підвищити якість наданих освітніх послуг, зацікавленість викладачів та студентів та сприятиме конкуренції між навчальними закладами, яка базуватиметься не просто на отриманні фінансування, а на розвитку освіти.

Конкретним заходом підвищення ефективності використання державних коштів при фінансуванні ВУЗів може стати повна або часткова зміна «традиційних» державних місць, що звільняють студентів від сплати вартості за навчання та дають можливість отримувати стипендію. На нашу думку, остання ознака держзамовлення повинна бути переоцінена. Зокрема, варто провести масштабний аналіз, який дасть відповідь на запитання, чи доцільна вона при нинішньому стані економіки країни. Гроші, які держава витрачає на підтримку студентів у вигляді стипендій, безперечно, можна використати значно ефективніше – для підтримки кафедр та інших складових ВУЗів, покращення матеріального забезпечення ВУЗів тощо. Адже, сама можливість не платити за навчання уже є значно матеріальною підтримкою для студентів. В сумі зі стипендією утворюється необґрунтовано велика різниця між підтримкою студентів на державній та платній формах навчання.

Для прикладу, візьмемо кафедру фінансів та кредиту СНУ ім. Лесі Українки. На перших чотирьох курсах (бакалаврат) навчається 51 студент на державній формі навчання. При стандартній стипендії за 4 роки навчання вони отримають від держави 1,68 млн. грн. Навіть половина цієї суми може, без сумніву, вважатись серйозною фінансовою підтримкою окремої кафедри.

На нашу думку, рівноцінною заміною стипендій може стати надання грантів на навчання найкращим студентам. Як свідчить досвід зарубіжних країн, це є дієвим інструментом як підтримки обдарованих студентів, так і зменшення державних видатків.

Ще одним способом покращення стану фінансування освіти є створення при ВНЗ науково-дослідних лабораторій, які зможуть виконувати не тільки державні та приватні замовлення, а й брати участь у тендерах на іноземні контракти. Це стане не тільки джерелом додаткового прибутку для ВНЗ, а й дозволить зменшити рівень еміграції талановитих вчених.

Отже, для того, щоб отимізумати та підвищити ефективність державного фінансування вищих навчальних закладів, необхідно перейти на змішане фінансування сфери освіти.

Література:

1. Гретлер А. Исследования в области образования в Европе / А. Гретлерę // Перспективы. – 2000.-№3.-С. 81-96.

2. Майбуров І. Фінансування вищої освіти «національні особливості» / І. Майбуров // Вища школа. 2005. - №3. – С. 59-66.

3. Огаренко В.М. Стратегічне управління вищим навчальним закладом : монографія / В. М. Огаренко, С. Я. Салига, В. М. Гельман, В. О. Желябін, О. В. Яришко. – Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2009. – 416 с.

4. Павлова Т. В. Досвід фінансування системи освіти у зарубіжних країнах / Т. В. Павлова // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2010. - № 40

5. Тютюнник В. Зарубіжний досвід фінансового забезпечення професійно-технічної освіти / В. Тютюнник [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/9_NND_2013/Economics/3_131793.doc.htm