Экономические науки/5. Управление
трудовыми ресурсами
к.е.н.
Пухальська А.П., Січкарь О.О.
Запорізький
національний університет, Україна
ПРОБЛЕМИ МОЛОДІЖНОГО БЕЗРОБІТТЯ ТА
ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Останнього часу ситуація з молодіжною зайнятістю в Україні
постійно загострюється, оскільки питома вага молоді у загальній кількості
безробітних досягла 30%.
Молодь становить окрему частину ринку праці і
розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій
мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді
не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможною на ринку праці.
В Україні, стверджує Держстат [1] , на 1 вересня 2013 року кількість зареєстрованих
безробітних становила 435,4 тис осіб, з них молоді - 183,3 тис осіб або 42,1%.
За законодавством молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. Найменший
рівень зайнятості - серед 15-24-річних. У 2012 році він становив лише 33,7%
порівняно з 73,8% серед 25-29-річних - вищий, ніж в середньому в Україні.
Низький рівень зайнятості серед таких
осіб обумовлений тим, що молодь у такому віці навчається і не має стійких
конкурентних переваг на ринку праці.
Водночас росте рівень безробіття серед молоді віком 24-29
років порівняно з 2011 роком - до 9,5% проти 9,2%.
У 2012 році на обліку в Державній службі зайнятості
перебувало 887,9 тис незайнятих громадян віком до 35 років або 48,6% від
загальної чисельності осіб, які перебували на обліку. З них 52,9 тис були
випускниками вузів, 33,5 тис закінчили професійно-технічні заклади і 6,3 тис -
середні загальноосвітні школи. Серед незайнятих громадян віком до 35 років, які
перебували на обліку і мали досвід роботи, кожний четвертий раніше працював у
сільському господарстві, кожний п'ятий - у торгівлі та ремонті, 19% - у переробній
промисловості. При цьому майже кожен третій із загальної чисельності незайнятих
молодих українців перебував на біржі праці уже більше року з моменту
звільнення.
На думку експертів, участь держави на законодавчому рівні
щодо працевлаштування молоді поступово зростає. Так, у січні 2013 року набрав
чинності закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним студентам, які здобули
професії «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр»,
«спеціаліст» і продовжують навчатися на наступному кваліфікаційному рівні,
надано право проходити стажування за спеціальністю. Інший закон, «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні», 1993 рік, підтримує тих, хто вирішив працювати в селі. Щоб
залучити молодого працівника на роботу в провінції, йому надають житло на
термін його роботи та одноразову допомогу в десятикратному розмірі зарплати за
рахунок бюджету. Умова – укладання працівником договору з роботодавцем, який
розташований у сільській місцевості, не менш ніж на три роки. Також працівнику
надається право отримати це житло у власність, якщо він відпрацює у даному
населеному пункті не менше десяти років [2].
Таким чином,
необхідно виділити екзогенні та ендогенні причини молодіжного безробіття в
Україні:
-
світова фінансово-економічна криза, яка справила
негативний вплив на ринок праці України,
наслідком якої стало збільшення кількості безробітних серед молоді;
-
недосконалість та невідповідність норм закону з проблем
молодіжної зайнятості сучасним
економічним, політичним і соціальним
реаліям сприяє безробіттю молоді. Тому необхідно внесення змін і доповнень до
чинного законодавства з проблем молодіжної зайнятості;
-
трудова міграція;
-
диспропорція між
попитом та пропозицією фахівців на ринку праці;
-
розрив між вимогами роботодавців і рівнем підготовки
молодих випускників вищих навчальних закладів;
-
недосконалість територіальної структури розвитку
економіки України.
Основними шляхами
подолання безробіття молоді в Україні є наступні: реалізація державної та
регіональної програм зайнятості; встановлення рівноваги між гнучкістю ринку
праці і захищеності працівників; створення економічних умов, які б заохочували
роботодавців брати на роботу молодих і недосвідчених працівників шляхом
заохочення у вигляді дотацій, податкових пільг, особливо тим підприємствам, що
забезпечують перше робоче місце та запровадження практики бронювання робочих
місць для майбутніх випускників; сприяння створенню умов молодіжного
підприємництва; збільшення обсягів перепідготовки фахівців [3].
Література