Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Мокряк Е.В.

Криворізький національний університет, Україна

Інтегрований вплив консервативних етнокультурних та динамічних соціокультурних чинників на особливості управління підприємницькими організаціями

Організаційна культура є основою функціонування будь-якого підприємства. Відображаючи основні риси, пріоритети та цінності персоналу організації на всіх її рівнях, характеризуючи особливості та напрямки розвитку, виконуючи виховні функції, організаційна культура поєднує різних за своїм складом характеру, спрямуванням потреб, особистими цілями людей в єдину трудову сім‘ю. Саме організаційна культура стимулює, або ж, навпаки, стримує розвиток особистості, забезпечує віру у власні сили чи повне розчарування у власній діяльності і відчуття безвихідної ситуації.

Лише правильно організована і достатньо розвинена культура організації здатна забезпечити високий рівень трудових відносин, повагу до споживача, прагнення до розвитку та правильне розуміння та повну погодженість з цілями підприємства.

Проблеми дослідження організаційної культури займають значне місце в працях вітчизняних та зарубіжних вчених.

Так, ще в першій половині ХХ століття це питання було предметом розгляду таких видатних науковців, як М.Вебер, В. Зомбарт, Д. Гелрбрейт, Й. Шумпетер.

Особливої актуальності проблеми організаційної культури набули у кінці ХХ століття. В цей час вони стають предметом досліджень провідних фахівців в галузі економічної і індустріальної соціології, а також «поведінкової школи» в менеджменті. Серед представників цього напрямку слід відзначити Б. Гаврилишина, Ю. Ольсевича, В. Радаєва.

В 1980-1990-х роках з’явилися праці аналітиків та управлінських консультантів з узагальненням досвіду свідомого впливу менеджменту на формування, підтримання та доцільні зміни в організаційній культурі (праці Д. Мерсера, А. Моріти, Т. Пітерса та Р. Уотермена , В. Проннікова та І. Ладанова та інші). Також з’явилися перші праці, в яких аналізуються специфічні особливості формування пострадянської організаційної культури (Т. Заславська Г. Колодко, Ю. Пахомов, Р. Ривкіна, К. Франкич).

Але незважаючи на велику кількість досліджень у цьому напрямку, проблематика організаційної культури є складною і багатогранною та потребує подальшого вивчення.

Метою роботи є дослідження впливу консервативних етнокультурних та динамічних соціокультурних чинників на особливості управління підприємницькими організаціями.

Культура організації формується, підтримується та трансформується під впливом як внутріорганізаційних (історія розвитку підприємства, специфічні завдання, техніко-технологічна та відповідна професійно-кваліфікаційна структура працівників, свідомий вплив органів управління тощо), так і зовнішніх чинників (вплив певних етнокультурних та соціокультурних чинників, соціально-економічної та культурної політики, правових та громадських інституцій тощо). Тому в культурі кожної організації поєднуються, взаємодіючи і взаємно «накладаючись», «переплітаючись» принаймні три складових компонента [1].

1) певні загальні риси, притаманні в більшій чи меншій мірі усім підприємницьким організаціям, як специфічним соціально-економічним інститутам сучасного суспільства, незалежно від їх географічної та етносоціальної локалізації;

2) специфічні риси, пов’язані з особливостями підприємницько-менеджерської субкультури, як важливої частини загальної культури певного цивілізаційного регіону (євроатлантичного, конфуціатсько-буддістського, східно-азійського, євроазійського, ісламійського та інших та окремих країн;

3) індивідуальні риси організаційної культури, пов’язані з особливостями певної підприємницької організації.

Навряд чи хто може заперечувати, що підприємницько-менеджерська культура , а значить і реальний характер управлінської взаємодії навіть при формально подібних організаційно-управлінських структурах суттєво відрізняється в різних країнах [2]. І не тільки в тих, які відносяться до різних світових культурних цивілізацій (наприклад, в США та Японії, Великобританії та Росії, Індії та Німеччині тощо), а і в країнах, яких об’єднує спільність багатьох цивілізаційних культурних цінностей (наприклад, в таких великих країнах Європи, як Великобританія, Німеччина, Франція, Італія).

Дослідження етнопсихологів та етносоціологів свідчать, що в процесах формування певної національної підприємницько-менеджерської культури особливу роль відіграють три групи чинників: етнопсихологічні характеристики народу, історія його духовного розвитку та особливості соціально-економічного генезису (розвитку) країни і досягнутий вже його рівень, особливості сучасної соціально-економічної політики (рис.1).

Рис. 1. Схема взаємодії основних чинників, які впливають на формування національної культури та підприємницько-менеджерської культури

Всі люди, незалежно від раси та національності мають між собою значно більше спільного, того, що робить їх людьми, ніж специфічних відмінних особливостей. Але загальнолюдські потреби та інтереси реалізуються переломлюючись через специфічні особливості національної культури. Найбільш консервативними є сформовані ще в специфічних умовах далекого «дитинства» окремих народів етнопсихологічні складові національної культури. Більш динамічними є особливості національної духовної культури (зокрема, особливості певних релігійних систем, які на протязі багатьох століть мали дуже великий вплив на усі сфери життєдіяльності більшої частини населення нашої планети. А найбільш динамічно змінюється соціально-економічна сфера. Усі три чинники так тісно взаємопов’язані як в своєму історичному розвитку, так і в механізмах інтегрального впливу на особливості підприємницько-менеджерської культури, що дуже важко визначити реальну значущість та сутність «первинності» чи «залежності» в цьому процесі окремих з них. Про це свідчить, наприклад, майже столітня (з моменту публікації в 1905р. відомої праці Макса Вебера «Протестантська етика та дух капіталізму») [3] дискусія про витоки формування євроамериканської системи капіталістичного господарювання, яка докорінно змінила обличчя планети, умови та спосіб життя людей. Ця дискусія хоч і не змогла дати задовольняючої відповіді на питання про те, що з’явилося раніше – «курка чи яйце», тобто сприятлива для розвитку капіталізму духовна атмосфера чи, навпаки, тип господарської життєдіяльності породжує відповідну йому духовну атмосферу, все ж зробила вагомий внесок в розуміння значущості духовних чинників (зокрема, певного типу духовно-релігійного життя) в розвитку економіки. Що стосується етнічних традицій, то, як на це звертає увагу російський аналітик, доктор економічних наук Ю. Ольсевич, «вони в довгостроковому плані впливають на структуру господарського механізму, заставляючи його в більшій мірі спиратися на одні природні основи психіки, і в меншій мірі на інші, відкривати більший простір діям одних інстинктів та сильніше стимулювати інші, використовувати одні методи регулювання і утримуватися від інших. Крім того, етнічні традиції різних країн надають в розпорядження господарської системи різний арсенал напрацьованих господарською системою, вихованих навичок поведінки» [4, c.14].

В умовах сучасної глобалізації економіки, інтенсифікації господарських взаємозв’язків між окремими країнами відбувається значне взаємопроникнення окремих елементів різних національних підприємницько-менеджерських культур. Але при цьому, в більшості випадків, національний колорит не втрачається, а запозичені компоненти певним чином інтегруються, адаптуються і при цьому суттєво змістовно трансформуючись до цілісної національної системи. Тому сьогодні і, мабуть, в тривалій перспективі збережуться суттєві відмінності між «західною» (індуїстсько-християнською) та східною («конфуціансько-буддістьською») парадигмами підприємницько-менеджерської культури. В той же час в межах кожної з цих регіональних культур є специфічні відмінності в окремих країнах (наприклад, на «Заході» – між культурами «Старої Європи» та «Нового світу» (Північної Америки), а в межах континентальної Європи – між Німеччиною, Францією та Італією, на Сході – між культурами Японії та Китаю, а також більш близької до «західної» культури Індії). Слід звернути увагу також на те, що в межах кожної національної підприємницько-менеджерської культури існують специфічні її сегменти, пов’язані з наявністю окремих груп підприємств різних техніко-економічних укладів та різних організаційно-правових форм господарської діяльності, що суттєво впливає на специфіку організаційної культури. Поява в процесі історичного розвитку підприємницьких організацій, які виконують нові завдання з використанням нових структур, методів та стилю управління при збереженні більшості з тих форм господарської діяльності, які одержані в спадок від минулого, обумовлює постійне зростання «поліфонічності» (багатоманітності) організаційних культур. А в країнах з перехідною економікою (в тому числі і в Україні) будуть формуватися специфічні «гібридні» моделі з використанням окремих елементів підприємницько-менеджерського досвіду як «Заходу» так і «Сходу», інтегрованих з попереднім власним досвідом соціально-економічного розвитку та національних культурних традицій.

Література:

1. Мокряк Е.В. Організаційна культура в структурі організаційного менеджменту: механізм реалізації / Мокряк Е.В., Славіна О.С. // Ефективна економіка [електронний журнал] – 2013 – № 4. Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1926

2. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту.: Підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. 2-ге видання, виправлене, доповнене. К: «Академвидав», 2007, с. 359-400

3. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. // Вебер М. Избранные произведения: пер. с нем./Сост., общ. редакция и послесловие Ю.Н. Давыдова. – М.: Прогресс, 1990. – С. 3-248.

4. Ольсевич Ю. Хозяйственная система и этнос. // Вопросы экономики. – 1993. - №8. – С. 11-16.