Історія / 1. Вітчизняна історія
К.і.н. Федоренко Я.А.
ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України
СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ ЯК ВИД ПРИХОВАНОГО БЕЗРОБІТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 
В КІНЦІ ХХ-НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
Кінець ХХ – початок ХХІ століття пов’язаний із багатьма проблемами соціально-економічного характеру. Однією із них, найбільш болючою для сільського населення, стало тотальне безробіття. Через неможливість працевлаштуватися на теренах рідного села, його мешканці почали займатися додатковою діяльністю, що поклала початок так званого прихованого безробіття. Категорія прихованого безробіття досить тісно пов’язана із «тіньовою» працею. Населення, що працювало виключно в особистих підсобних господарствах відносилося саме до групи прихованого безробіття. У більшості випадків, важкою працею люди займалися не для збагачення, а для можливості вижити в складних умовах ринку, тим більше, що за віковим критерієм це були здебільшого економічно активні пенсіонери, для яких такий вид доходу став додатком до пенсій, що виплачувала їм держава.

Ще однією, досить поширеною формою прихованого безробіття населення на селі став сільський зелений туризм [1]. У Європі, як відомо, він традиційно був досить популярним, оскільки дозволяв людині максимально наблизитись до природи. В Угорщині, Польщі, Італії, Франції така форма відпочинку підтримувалась на державному рівні. Тому в цих країнах частка екоподорожей складає більше 20% від усіх туристичних послуг.

В Україні ця галузь в кінці ХХ століття перебувала поза увагою держави. Проте після прийняття у1995 році закону «Про туризм» утворилось декілька організацій, які займались питаннями розвитку даної галузі. Зокрема, було створено Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Найактивнішими регіонами, жителі яких розвивали цей вид дозвілля на своїй території, стали Закарпатська, Івано-Франківська, Вінницька, Київська, Львівська, Полтавська області.

Основна послуга, якою забезпечували селяни туристів – це надання їм тимчасового проживання. В Україні поступово сформувались такі типи сільських будівель, призначених для прийому відвідувачів:

• Фермерська садиба – земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.

• Агрооселя – житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфер і обслуговування чи соціальній сфері села.

• Агроготель (агропансіонат) – житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості [2, с.12]

Вартість однієї доби зданого в оренду «приміщення» була різною залежно від регіону відпочинку та умов, які пропонувалися. Наприклад, у Карпатах доба орендованої кімнати у 2011 році обходилася туристам у 30–50 грн, а разом із харчуванням – у 50–100 грн. [3, с.195].

З кожним роком сільський туризм удосконалювався. Корінні мешканці села, з метою заробітку, пропонували туристам найрізноманітніші послуги спортивного, розважального, культурно-просвітницького характеру (піші та кінні прогулянки, автоподорожі, огляд пам’яток, відвідування старовинних сільських будинків, музеїв, історичних місць, спостереження дикої природи, релаксація та ін.). Зокрема, в Карпатах у власній затишній сільській оселі приймала туристів Оксана Довга, організовуючи екскурсії до краєзнавчого музею, де зібрані духовні й матеріальні скарби Гуцульщини, до церкви Святого Василія, до ярмарку, та можна придбати витвори майстрів-умільців:тарелі й шкатулки, топірці й прикраси, ліжники та вишиванки. Різьбяр Дмитро Петрів із гірського села Брустури Тячівського району Закарпатської області продавав, а комусь і дарував оздоблену камінням шкатулку чи інший сувенір [4, с.97]. Набуло поширення і залучення відпочиваючих до сільськогосподарських робіт – овочівництва, бджільництва, збирання винограду, фруктів, трав та грибів. Так, в селі Гута Богуславського району Київської області місцевий житель Л. Кип’яченко побудував котедж «Садиба отамана», де пропонував бажаючим уроки верхової їзди, полювання для чоловіків та сільськогосподарські роботи (у тому числі і доїння корів) для їхніх дружин [5, с.5].

Таким чином, нашій державі потрібно більше уваги приділяти таким галузям ринку праці як сільський зелений туризм. Потрібно реформувати його за прикладом Європейських країн, не обкладати занадто великими податками. Тільки тоді ця галузь зможе вийти з сектору «тіньової» економіки та принести державі прибутки.

Література

1. Сільський туризм невикористана можливість українського села [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. civicua. org/ view.html

2. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму:теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія / Ткаченко Т.І. –К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2006. –537 с.

3. Ангелко В.І. Тіньова діяльність домогосподарств України в умовах трансформаційної економіки // Вісник Хмельницького національного університету, 2011. – № 3. – T. 3. – С. 194 – 200

4. Балановська Т.І., Гудзинський С. О., Завадський Й. С.,. Залевський В.І, Косенко В.М., Максимюк О.П., Плонський В.Я., Прокопа І. В. Сільський сектор України на рубежі тисячоліть /Т.І. Балановська, С. О. Гудзинський, Й. С. Завадський, В. І. Залевський, В. М. Косенко, О. П. Максимюк, В. Я. Плонський, І. В. Прокопа; НАН України. Ін-т економіки. – К., 2000. – Т.1. – 396 c.

5. Гоцуєнко Н. Зелений пояс Київщини // Дзеркало тижня. – 2008. – 7 червня. – С. 5