Педагогические науки/ 2. Проблемы подготовки специалистов.

К.пед. наук Кашпур Т.О.

студент Дідик В.С.

Стахановський навчально-науковий інститут гірничих та освітніх технологій

Сучасні вимоги до випускника професійно-технічних навчальних закладів

Ураховуючи технічний прогрес та еволюцію сучасних потреб, професія інженера-педагога набула попиту, а тому професійно-технічний навчальний заклад (ПТНЗ) бере на себе відповідальність щодо забезпечення змістовної основи підготовки компетентних технічних кадрів. Отже, професійно-технічні навчально-виховні заклади повинні забезпечувати належні умови для оволодіння учнями професійною кваліфікацією, включення їх до суспільно корисної, продуктивної праці відповідно до інтересів і можливості майбутніх робітників. За таких умов виникає питання про комплектування професійно-технічних училищ компетентними, професійно підготовленими сучасними педагогічними кадрами, які покликані забезпечити підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів [1].

Ще на початку XX ст. основними вимогами до випускника ПТНЗ були:

· знання принципів передової практики інженерного мистецтва, використання матеріалів, устаткування, техніки, уявлення про промислові відносини й принципи управління, беручи до уваги технічні, фінансові умови;

· розуміння сутності інженерної професії й відповідальність у ставленні до суспільства й навколишнього середовища;

· знання спеціалізованої технології й техніки тощо.

Усесвітній конгрес з інженерної освіти 1992 р. сформулював наступні вимоги до випускника ПТНЗ:

· професійна компетентність (поєднання теоретичних знань і практичної підготовленості, здатність до здійснення всіх видів професійної діяльності, які визначаються освітнім стандартом зі спеціальності);

· комунікаційна готовність (вільне володіння в усній і писемній формі рідним діловим та іноземним мовленням, уміння розуміти технічну документацію, застосовувати комп’ютерну техніку, знання психології та етики спілкування, володіння навичками управління колективом);

· розвинена здібність до творчих підходів щодо вирішення професійних завдань, уміння орієнтуватися в нестандартних умовах і ситуаціях, аналізувати проблему, розробляти план дій і готовність його реалізувати;

· стійке, свідоме, позитивне ставлення до своєї професії, прагнення до постійного особистого й професійного самовдосконалення;

· володіння методами техніко-економічного аналізу виробництва з метою його раціоналізації, оптимізації, а також засобами екологічного забезпечення виробництва й захисту навколишнього середовища;

Головною метою навчально-виховної роботи в ПТНЗ повинно стати позитивне ставлення особистості до обраної професії, до навчальної дисципліни, до вільного часу як важливого суспільно-культурного акту, який сприяє формуванню загальнолюдської моральної цінності; формування життєздатної, соціально стійкої особистості, здатної в нових соціально-економічних умовах робити значний внесок у зміцнення могутності України, перетворення українського суспільства, здатної самовдосконалюватися й реалізуватися в спілкуванні з іншими людьми [1].

Зауважимо, що при правильно організованому виховному процесі учень стає суб’єктом педагогічної діяльності, її активним учасником. Суб’єкт-суб’єктні взаємини дають учневі можливість самовдосконалюватися й самостверджуватися. Учень повинен берегти кожну хвилину спілкування в учнівському середовищі, постійно готувати себе до успішної життєвої самореалізації.

Сьогодні до молодого фахівця XXI століття висуваються такі вимоги:

· готовність в умовах розвитку науки й соціальної практики, що змінюється, до переоцінки накопиченого досвіду, аналізу своїх можливостей, уміння набувати нових знань, використовуючи сучасні інформаційні освітні технології;

· психолого-педагогічна готовність до зміни виду й характеру своєї професійної діяльності, роботи над міждисциплінарними проектами;

· здатність на науковій основі організувати свою працю, володіння комп’ютерними методами збору, зберігання й обробки (редагування) інформації, що застосовуються у сфері його професійної діяльності;

· уміння бути всебічно розвиненим професіоналом з нестандартним мисленням, який би мав широким кругозором; готовність бути суспільно активним, духовно, морально й професійно підготовленим до роботи за обраною спеціальністю;

· психологічна підготовленість до побудови міжособистісних взаємин, повага до думки інших, бути толерантним, здатним знаходити вихід із складної виробничої й побутової конфліктної ситуації;

· відповідальність перед суспільством, сім’єю, колективом і, звичайно, перед самим собою [2].

Отже, у світлі нових завдань зростають вимоги до рівня культури й організації педагогічної праці інженера-педагога, дотримання ним принципів і норм професійної етики, підвищення, свого теоретико-методичного рівня, спеціально-професійної кваліфікації та педагогічної майстерності [1].

Література:

1. Антонець Л. І. Професіограма інженерно-педагогічного працівника „викладач – майстер” / Л. І. Антонець, Т. Л. Жигайло, Г. О. Івдокимова. – К., 1996. – 6 с.

2. Васильев И. Б. Теоретико-методические основы профессионального воспитания / И. Б. Васильев // Професійна освіта: теорія і практика : наук.-метод. журн. – Х., 2001. – № 1(13). – С. 68 – 91.