Педагогические науки/ 2.Проблемы подготовки специалистов.

К.пед.н Листопад О.А.

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського», Україна

Історико-педагогічний аналіз проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища

Проблема формування творчої особистості в умовах освітнього середовища пов'язана з введеним ще в епоху Просвітництва терміну «середовище». Під середовищем на той час розуміли оточуючі людину суспільні, матеріальні та духовні умови її існування, діяльності. Ще в епоху Просвітництва буро встановлено, що середовище виступає одним з вирішальних чинників формування і розвитку особистості. При цьому під впливом творчої активної діяльності людини середовище змінюється, перетворюється, і в процесі цього перетворення змінює особистість, що взаємодіє з середовищем.

У педагогічних переконаннях французького філософа, письменника, композитора Жан-Жака Руссо, проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища займає особливе місце. Свою концепцію Ж.-Ж. Руссо викладав у педагогічному романі-трактаті про виховання людини «Еміль, або про виховання» [2]. Через теорію вільного виховання Ж.-Ж. Руссо червоною ниткою проходить ідея творчого розвитку, згідно з якою від природи людина отримує тільки можливості для розвитку, слабку фізичну конституцію і деякі задатки, які вдосконалюються за допомогою виховання. Саме в цьому полягає головний принцип ідеї розвиваючого навчання за глибоким переконанням Ж.-Ж. Руссо [2].

Одним з перших він став розглядати середовище як умову творчого розвитку особистості. У особистості, на думку Ж.-Ж. Руссо, спочатку закладені сприятливі тенденції саморозвитку, які пригнічуються авторитарним вихованням і перекручуються суспільством. Жодна з існуючих систем виховання не може вважатися ідеальною, оскільки вона базується на неприродному для людини соціальному середовищі, що ігнорує природу. На думку Ж.-Ж. Руссо, щоб виховання йшло ефективно, необхідно для кожної особистості створювати особливе творче розвивальне середовище, яке буде встановлювати рівновагу між його реальними можливостями і природними потребами. У такому середовищі особистість не отримує готові знання, а вчиться добувати їх сама, в процесі спостереження за живою природою, на основі власного досвіду. При цьому, відзначав Ж.-Ж. Руссо, основним джерелом розвитку особистості виступає не обширність знань, а уміння самостійно і з толком розпоряджатися ними. У такому спеціально створеному середовищі творчі властивості особистості розвиваються за допомогою «природовідповідного» виховання [2].

У контексті проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища викликають безперечний інтерес ідеї видатного французького педагога і філософа засновника Міжнародної федерації прихильників «нової школи» Селестена Френе [4]. В концепції творчого розвитку особистості, за твердженням С.Френе, вирішальне значення надається власному досвіду дитини, придбаному в сім'ї, школі, в процесі спілкуванні. На думку С.Френе, дитина повинна сама формувати свою особистість, творчо розвивати себе, розкривати свої потенційні можливості, самоактуалізуватися. Функція педагога полягає в тому, щоб допомогти дитині виявити і розвинути те, що для дитини є органічно властиво. У зв'язку з цим С.Френе приділяв особливу увагу конструюванню середовища, в якому відбувається навчання і саморозвиток особистості [4].

У ряді філософсько-педагогічних праць «Нова французька школа», «Природний метод навчання мови», «Педагогічні інваріанти» С.Френе описував модель «дитячого заповідника», де метою виховання виступає «максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке служитиме їй і якому вона сама служитиме» [4]. Потрібно відмітити, що С.Френе був передусім практиком і підтверджував кожну свою педагогічну ідею конкретним робочим інструментом, відчутною технікою. Кожен засіб був плодом тривалого пошуку в щоденній практиці і використовувався тільки тоді, коли він підтверджувався позитивним практичним результатом.

У ХХ столітті однією з перших до проблеми формування творчої особистості в умовах соціуму звернувся колектив трудової школи-комуни М.М. Пістрака, де ставилася мета «не лише познайомити вихованців з сучасністю, але й опанувати її» [5]. Педагоги школи вважали, що освоєння довкілля повинно здійснюватися творчо, оскільки «значення творчості для нашої сучасності навряд чи треба доводити» [5]. Виходячи з того, що «елементи творчості можуть бути розвинені в особистості лише в умовах достатньої свободи і ініціативи школа повинна передати до рук хлопців більшу кількість таких справ, які вимагають ініціативи, організації і творчості» [5]. Основною специфікою трудової школи-комуни М.М. Пістрака було розширення досвіду творчої життєдіяльності учнів.

Проблема проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища, в якому оптимальним чином взаємодіють школа, природне і соціальне середовище, займала особливе місце в педагогічній теорії і практиці С.Т. Шацького. Його педагогічна діяльність була широкоплановою й надзвичайно змістовною: відкриття у травні 1905 р. дитячої літньої трудової колонії у Щелково поблизу Москви, продовження педагогічної роботи в дитячих клубах у місті взимку. За ініціативи О.У. Зеленка і С.Т. Шацького було організовано культурно-просвітницьке товариство «Сетлмент» у Сущевсько-Мар’їнському районі Москви для дітей робітничої та ремісничої бідноти. В 1909 р. товариство отримало нову назву «Дитяча праця і відпочинок». 1911 р. засновано колонію «Бадьоре життя» (перший експериментальний освітній заклад). Розробка і втілення проекту діяльності Першої дослідної станції з народної освіти (1919 – 1932). Після закриття станції (1932 – 1934 рр.) С.Т.Шацький – директор Московської консерваторії та керівник Центральної педагогічної лабораторії.

Для дослідження проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища важливий також педагогічний досвід А.С.Макаренка [1] і В.О.Сухомлинского [3]. А.С.Макаренко в теорії і на практиці прийшов до думки про те, що рішення унікальних педагогічних проблем традиційними засобами неможливе. Перед суспільством з усією гостротою встало масштабне соціально-педагогічне завдання: необхідно було одночасно створювати адекватні форми соціального життя дитячо-дорослого співтовариства і розробляти принципово нову практику освіти (виховання і навчання безпритульних). Вирішуючи цю задачу, А.С.Макаренко створив прецедент соціально-педагогічного проектування освітнього середовища [1].

В.О.Сухомлинский розробив унікальну педагогічну систему становлення творчої, моральної особистості в умовах спеціального соціуму, що здобув всесвітню популярність як Павлишська середня школа. Її завдання полягало в тому, щоб «відкрити буквально перед кожним, навіть перед самим рядовим, найважчим в інтелектуальному розвитку вихованцем ті сфери розвитку духу, де він зможе досягти вершини, виявити себе, заявити про своє «Я», черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим» [3]. За переконанням В.О.Сухомлинського, колектив тільки тоді може стати сприятливим середовищем, коли він створюється у спільній творчій діяльності, що приносить кожному задоволення та дозволяє розкрити здібності та інтереси. Саме за таких умов та під керівництвом досвідченого, люблячого, турботливого педагога можливо формування колективу як частини творчого освітнього середовища.

Джерелом становлення особистості в освітньому середовищі Павлишської середньої школи служила система принципів, прийомів і засобів, реалізація яких зажадала нових концептуальних підходів до усього процесу організації життєдіяльності дітей і дорослих: активна творча взаємодія педагогів і вихованців, що створює «колективне духовне життя школи»; установка на «єдність думки і почуття» як мету процесу виховання особистості, що не завершується; розвиток здібностей, виховання розуму і творчих здібностей кожної особистості, оскільки «всяка дитина по-своєму унікальна»; уміння педагога «побачити обдарованість дитини, визначити сферу додатка його інтелектуальних і творчих сил»; надання особистості величезного вибору можливостей для індивідуального розвитку і самоудосконалення, створення «атмосфери різноманітної творчої праці»; максимальне використання специфічних можливостей соціокультурного середовища для вирішення завдань становлення особистості («Школа просто неба», «Свято матері», «Свято першого хліба» та ін.) [3].

Історико-педагогічний аналіз проблеми формування творчої особистості в умовах освітнього середовища аналіз засвідчив, що генеза поняття «творче освітнє середовище» пройшла довгий шлях розвитку в педагогіці, в історичній ретроспективі творче освітнє середовище є одним з основних способів непрямого, ненасильницького впливу на особистість. Також встановлено, що середовищний вплив є однією з детермінант процесу розвитку творчого потенціалу особистості.

Література:

1. Макаренко А.С. Избранные произведения: В 3 т. Т.1: Педагогическая поэма / А.С. Макаренко; Редкол.: пред., вступ. ст. Н.Д. Ярмаченко . – К: Радянська школа, 1983 . – 517 с.

2. Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или О воспитании / Ж.-Ж. Руссо // Руссо Ж.-Ж. Пед. соч: в 2-х т./Ж.-Ж. Руссо / под ред. Г.Н. Джибладзе. – М. : Педагогика, 1981. - Т. 1. - 815 с.

3. Сухомлинский В.А. Избр. пед. соч. в 3-х т. / В.А. Сухомлинський – Т. 3. М.: Педагогика, 1978. – 212 с.

4. Френе С. Избранные педагогические сочинения / С. Френе. – М. : Прогресс, 1990. - 301с.

5. Школа-коммуна Наркомпроса // Под ред. М.М. Пистрака. – М.: Педагогика, 1990.-288 с.