Невербальні засоби спілкування

Волинець Алла, студентка Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т.Г. Шевченка, науковий керівник: І.І. Любченко

Сучасна освітня система ставить перед педагогами завдання виховати гармонійно та всебічно розвинених особистостей. Для досягнення відповідного результату необхідно вміти виявляти позитиві сторони в учнів та допомогти розвинути їх як найкраще, направити вихованців на вірний шлях та сприяти їхньому інтелектуальному розвитку.

На даний момент світ збагатився інноваційними технологіями, вчителям легше зацікавити учнів до розумової діяльності за допомогою мультимедійних дошок, різноманітних презентацій, розвиваючих фільмів. Вчитель початкових класів відіграє у дитячому розвитку вагоме значення, він має бути не лише носієм знань а й знавцем психології та педагогіки виховання. Сучасна психологія має досить велику різноманітність підходів та виявлення тих чи інших характеристик як людини так і дитини. Одним із найзагадковіших є такий розділ психології як невербальна комунікація. Наші жести та міміка ніколи не скажуть неправди. У навчальній діяльності виявлення правди є дуже важливим, як в ставленні до певного предмету що вивчається так і у міжособистісних стосунках. У багатьох ситуація спілкування ми можемо стверджувати одне, а от наші руки, чи то просто вираз лиця перечитиме правдивості та достовірності наших слів. Звісно, із еволюцією наші жести стали досконалішими та не такими відвертими та дещо замаскованими, та все ж вони нікуди не зникли. Якщо розглядати різноманітнісь жестів дитини то багато чого ми побачимо як неадекватне та не характерне для дорослого. Більшість з цих емоцій ми, дорослі люди, намагаємося подавляти в собі. Люди звикли що у соціумі потрібно вести себе благородно та вихованно. Наприклад, коли для дитини щось зробити приємне, чи то подарувати подарунок, чи то сповістити про похід у зоопарк, цирк який він так довго чекав то від радості буде стрибати, танцювати. Ця та інші звички закладені у нас ще з прадавніх часів від наших предків. Вони таким самим чином вели себе щоб відсвяткувати вдалу охоту.

Наші ноги можуть сказати про нас набагато більше аніж ми самі собі цього дозволимо. Якщо ж порівнювати жестикуляцію рук та ніг, то слід зазначити що мову жестів рук ще можна “підточити”, вдосконалити, а от ноги ніколи не піддаватимуться розумовому контролю, вони невимушено будуть говорити про всі переживання нашого тіла в даний момент. Як дорослі так і діти не зможуть контролювати поведінку ніг. Якщо розглядати на прикладі, чого ж такого можуть сказати про учня його ніжки (як і інші конкретні жести тіла), то мотання ногами може означати що дитина засиділась і хоче вивільнити свою енергію, вона б із радістю пострибала, побігала в даний момент і аж ніяк не сиділа би. В такі моменти увага звичайно буде розсіяною і не буде довгий час затримуватись на чомусь одному. Або це ще може свідчити про те що той хто мотає ногами сидячи кудись поспішає, його могли потурбувати важливим дзвінком і він розуміє що потрібно поспішати, в такі моменти хочеться щоб час плинув якомога швидше. Якщо ноги співбесідника чи то учня(дитини) направлені до виходу із кімнати, це говорить про те що людина залюбки вийшла б на вулицю, тобто покинула це приміщення.

Якщо потрібно з’ясувати міжособистісні стосунки в колективі, в класі то слід звертати увагу на реакцію дітей одне до одного, яка дистанція між ними найчастіше, чи приємні дотики певних осіб, наскільки близькі обійми та контакти. Просторові умови спілкування, розташування співрозмовників в момент їх контакту досліджує наука, яка дістала назву проксеміка.

Проксеміка походить від англійського Proximity, тобто близькість. Антрополог Едвард Холл у 1950-х роках, досліджуюючи особистісний простір людини в його особистісній поведінці, позначає цим терміном “аналіз того як людина здійснює спонтанне структурування мікромростору — міжсуб’єктний простір, організація простору в своєму житлі, планування міського середовища”. Кожна людина має певну територію, яку вважає за їх особисту. Відстань при спілкуванні залежить від багатьох факторів (походження, культура, особисті вподобання). При дуже малій чи великій дистанції люди можуть відчувати дискомфорт або незручність.

Холл виділяє виділяє чотири міжособистісні зони:

· інтимна (0-0,5м)

· персональна (особистісна) (0,5м-1,2м)

· соціальна (1,2м-3,65м)

· громадянська (3,65м і більше) [2].

Обійми також мають велике значення у з’ясуванні стосунків у колективі, слід звертати увагу на дистанцію на яку людина дозволяє себе обійняти. Обійми як правило відносять до інтимних жестів, які говорять про взаємну симпатію між людьми які багато спілкуються. При щирих обіймах верхня частина тіла і нижня будуть соприкасаться. Це прояв справжньої близькості та радості, в такому випадку ніхто не приховує власних почуттів. Незацікавлені обійми можна оприділити по далеко розміщени одне від однго ніг, співрозмовники перебувають на відстані, лише верхня частина їх направлена вперед. Та обіймаються люди які в дійсності не блязькі [1].

Важливо зауважити, те що не слід недооцінювати, правдивіть наших поз та жестів, і розглядати їх окремо. Якщо потрібно зрозуміти людину, то слід враховувати безліч факторів, які впливають на особу, та поєднувати жести і міміку, розглядаючи їх як одне ціле.

Література:

1. Я знаю, что ты чувствуешь. Как понять своего собеседника по движениям тела, мимике и эмоциям / Татьяна Штробель; пер. с нем. В. Степанова. - Харьков: Книжшый клуб «Клуб Семейного Досуга»; Белгород: ООО «Кижный ''Kлуб семейного досуга''», 2013. - 320с.: ил.

2. Проксеміка. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Проксеміка (дата звернення 09.01.2014 р.)