Гопак І.М., Яковлєва В. А.

кандидат педагогічних наук, доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Проблема загальнолюдських цінностей у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

Живучи в сучасному інформаційному XXI столітті ми часто задаєм собі питання, що важливіше знання чи висока духовність? Звичайно, не може бути однозначної відповіді, але ось так відповів би Василь Сухомлинський: “Утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність надати допомогу, чутливість до всього живого і красивого – елементарна азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа”.
В цих словах є доля істини, адже значною проблемою сучасності є духовне спустошення, байдужість, брак любові, відсутності мрій і планів на майбутнє, марнування часу, безсоромне споживацтво. А людина, котра зруйнована зсередини, руйнує і світ. Криза особистості зумовлює політичну, екологічну, економічну й інші кризи суспільства, робить її тотальною. Ці факти безберечно і зумовлюють актуальність даної теми.

В. О. Сухомлинський чи не єдиний з колишніх радянських педагогів наполягав на тому, щоб не зводити духовний світ маленької дитини лише до навчання. Учень, на його думку, повинен бути не тільки школярем, але насамперед людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями. Навчання, стверджував він, – це лише одна з пелюсток тієї квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні цього поняття. Особливу увагу В. О. Сухомлинський приділяв проблемі морального виховання особистості. В арсеналі його педагогічної теорії з’явилися такі нестандартні для науки поняття, як душа, душевність, духовність, духовна діяльність, сердечність, співпереживання, людяність тощо.

В основу морального виховання особистості видатний педагог поклав не класову ідеологію (це вважалось тоді педагогічною аксіомою), а загальнолюдські цінності, що знайшли своє відображення, на перший погляд, у його простих, але глибоких за філософським змістом заповідях. Дехто із відомих дипломованих “корифеїв” педагогічної науки поспішив піддати критиці моральні заповіді, покладені В. О. Сухомлинським в основу загальнолюдських цінностей, а самого автора звинуватити у “богопроповідництві”.

Виховний процес, як зазначав педагог, повинен базуватися на органічному поєднанні різноманітних форм, методів і засобів впливу на дитину. Так, будучи сам людиною праці, В. О. Сухомлинський дбав про те, щоб його вихованці були не пасивними спостерігачами чиєїсь праці чи її споживачами, а самі постійно створювали і примножували багатство свого народу. Це педагогічне кредо базувалось на глибокій переконаності в тому, що чим більше зробить підліток, чим більше фізичних і духовних сил вкладе він у те, щоб рідна земля стала багатшою, тим чутливішим стане патріотичне бачення світу [1,с. 471]. Одночасно В. О. Сухомлинський виступав за органічне поєднання дії мозку, рук і душі. У моральному вихованні, як зазначав він, має вирішальне значення не те, скільки дерев посадила особистість, а чим стало для неї хоч би єдине деревце, як воно ввійшло в її серце [1,с. 524]. За таких умов і суть виховання, на його думку, перш за все, повинна полягати в тому, щоб виробити, відточити в людині здатність бути вихованою.

Специфіка виховання загальнолюдських цінностей у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського полягала в постійній орієнтації на розвиток емоційної сфери особистості. “Багаторічний досвід дає підставу твердити, що виховання емоцій – це не окреме вузьке завдання, а сама суть усього процесу становлення морального обличчя людини” [2, с. 192].

Особливу роль у формуванні загальнолюдських цінностей В. О. Сухомлинський відводив сімейному вихованню. Адже саме тут забезпечується найтісніший емоційний контакт, виникають найсприятливіші умови для передачі ціннісно-емоційного досвіду старшого покоління молодшому. Однак такий контакт поколінь забезпечується за наявності певних умов. І В. О. Сухомлинський це розумів. Через те стільки уваги він приділяв тому, щоб батько і матір, бабуся і дідусь були зразком, ідеалом для дитини (і це в той час, коли ідеальними подавались “видатні діячі”, полководці та інші).

Значну увагу В. О. Сухомлинський приділяв формуванню в учнів почуття власної гідності. В умовах тоталітарної системи, яка пронизувала всі форми людського життя, зробити це було нелегко. На його думку, шлях до вирішення проблеми пролягає через організацію багатогранної духовної діяльності підлітка. Без неї немає прагнення до ідеалу, немає живої людської особистості. Духовна діяльність – це та діяльність, яка здійснюється за велінням серця, це відбиття суспільних відносин, включаючи працю, у внутрішньому світі людини, в її пристрастях і прагненнях, в її бажаннях” [1, с. 459].

У процесі духовної діяльності виникає духовна боротьба, яка сприяє утвердженню в особистості найважливіших життєвих принципів, якими не можна поступатись ні за яких умов. В. О. Сухомлинський, пропагуючи загальнолюдські цінності, наполягав на тому, щоб кожен підліток своєю працею, стосунками в колективі щось доводив, відстоював, щоб разом з істиною відчувалась і власна гідність, честь. “Коли людина, – писав він, – утверджує себе в переконаннях працею, подоланням труднощів, то світ думок стає для неї теж сферою гострої боротьби й самоутвердження” [1, с. 464].

Проблема виховання у молоді загальнолюдських цінностей залишається актуальною і в наш час. Творче осмислення педагогічної спадщини видатного педагога може значно посприяти її успішному вирішенню.

Література

1. Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. / редкол. : О. Г. Дзеверін (голова) та ін. – К. : Рад. шк., 1976 – . – Т. 3. – 1977. – С. 283 –582.

2. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. / редкол. : О. Г. Дзеверін (голова) та ін. – К. : Рад. шк., 1976 – . – Т. 4. – 1977. – С. 7 – 390.