Педагогические науки.

Стратегические направления реформирования системы образования

ст. викладач Пономаренко О.Г.

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна

Загальноєвропейські профорієнтаційні тенденції у системі середньої освіти Великої Британії

 

Розглядається питання необхідності втілення загальноєвропейських профорієнтаційних тенденцій в навчальних закладах освіти на всіх етапах розвитку особистості. Система підготовки кваліфікованих спеціалістів є головним завданням професійно-практичної освіти.

Ключові слова: профорієнтаційна робота, професія, педагогічні умови, структура, принципи, учень, особистість.

Key words: vocational guidance, profession, pedagogical conditions, structure, principles, pupil, person.

The questions of implementation of common European tendencies of vocational guidance at all stages of education and personal development are highlights. The system of qualified professionals is the main task of vocational and practical education.

    Постановка проблеми. Правильний вибір професії означає для фахівця моральне задоволення, високу самооцінку, проте водночас і високу продуктивність праці та якість продукції. Вибір професії – пункт, у якому співпадають інтереси особистості та суспільства, де можливе й необхідне поєднання особистих і загальних інтересів. Суспільство розширює можливості життєвого самовизначення молоді. Доклавши власних зусиль, молодь може працювати у найрізноманітніших сферах діяльності на користь суспільства. Таким чином, професійна трудова діяльність, якій передує правильний вибір, є одним із важливих факторів, що багато чого визначає в житті сучасної людини. Велика перевага людини криється у можливості вибору.

Європейські науковці визначають профорієнтацію як самостійну область знань, яка, однак, формується на рубежі педагогіки, психології, соціології, економіки, філософії, медицини та права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Освітня політика Ради Європи, за рекомендаціями Парламентської Асамблеї Ради Європи (22 вересня 1989 р.) та за іншими освітніми меморандумами Ради Європи, базується на принципах розбудови Великої Гуманістичної Європи як спільного європейського дому, де інтеграційний поступ співіснує з чітко визначеними тенденціями збереження історично зумовленої специфіки духовного потенціалу європейських етносів як спільної культурної спадщини (Б.Л.Вульфсон, Л.І.Глухарев, М.Андерсон, Ю.В.Шишков, Ф.Паде ла Парте, Л.П.Пуховська, П.Глотц, Е.Давіньйон, Ю.де Жувенель, Ю.Борко, F.Vaniscotte, T.Leclercq, P.Вебер та ін.).

Постановка завдання. Мета статті полягає в розкритті основних аспектів та тенденцій загальноєвропейської політики професійної орієнтації учнів.

Виклад основного матеріалу. З середини 60-х рр. XX ст. у багатьох країнах Західної Європи демократизація суспільного життя й імперативи економічного поступу зумовлюють значну невідповідність існуючої системи селективного структурування освітнього простору новим соціально-політичним реаліям прогресивного розвитку. Саме це й викликало необхідність орієнтації державної освітньої політики на створення принципово нової для Західної Європи моделі освіти – системи масової середньої освіти, основою якої є новий тип загальноосвітньої школи, власне, «такої школи, де між початковою і середньою не існує жодних перепон. Йдеться про розширення меж середньої обов'язкової освіти без поділу дітей на потоки за «здібностями». Відтак висувається вимога скоротити дисципліни за вибором... і розширити базову освіту, збільшити кількість годин на шкільні дисципліни, обов'язкові для всіх» [1]. Реорганізація шкільних систем у такому напрямі розбудови структури парадигми обов'язкової освіти відбувається з 60-70-х рр. XX ст. у всіх країнах Європейського Союзу.

Принципово новий за своєю педагогічною філософією, структурою і змістом тип школи утворився у багатьох країнах Західної Європи, зокрема, у країнах-членах Європейського Союзу (Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Італії, Швеції тощо) «шляхом зближення традиційно різних середніх шкіл практичного й академічного профілю й створення об'єднаних шкіл» [Ошибка! Источник ссылки не найден.], що переконливо свідчить не лише про «посилення уваги держави й суспільства до розвитку шкільної освіти» [Ошибка! Источник ссылки не найден.], але й про те, що сучасна освіта стає активним чинником гуманістичного поступу сучасної цивілізації до якісно нових духовних цінностей – до імперативу найвищого за своїм ідейним потенціалом виду, органічно спрямованого на послідовну розбудову нового суспільства – суспільства Культури і Миру, Гармонії і творчої Злагоди.

Сучасні інтеграційні процеси в освіті, що здійснюють безпосередній вплив на профорієнтаційну роботу, представлено у двох концепціях Європейської освіти: концепція Європейського Союзу та концепція Ради Європи. За концепцією Європейського Союзу від 24 травня 1988 p. (Resolution of the Council and the Ministers of Education Meeting Within the Council on the European Dimension in Education) та за іншими освітньо-політичними маніфестами ЄС, формування єдиного європейського простору зорієнтовано на розробку освітньої системи у таких пріоритетних напрямах:

-                     полікультурна Європа,

-                     мобільна Європа,

-                     Європа якісної професійної підготовки всіх школярів,

-                     Європа якісної базової освіти,

-                     Європа в соціально-культурній та політико економічній інтеграції з усім сучасним світом.

Базові ідеологічні завдання основних концепцій європейської освіти спрямовані на формування парадигми континентальної і національної гармонізації суспільних відносин, на розв'язання фундаментального завдання інтеграції – духовне зближення народів Європи.

Для напрямів розвитку освіти у країнах Європейського Союзу характерна загальна спрямованість до інтеграції у цій важливій сфері суспільного життя. Основним вектором визнається послідовна орієнтація на духовне зближення європейських народів як стратегічна мета подальшого розвитку їхнього величезного культурного потенціалу. Важливе значення має реформістський поступ у сфері, зокрема, обов'язкової освіти країн-членів Європейського Союзу у напрямі створення якісно нових моделей її організації з урахуванням не лише вимог демократичного імперативу сучасної освіти, але й ідеології розширення параметрів гармонізації освіти і соціально-економічних можливостей держави.

Двадцяте століття нашої ери, його суспільні та воєнні катаклізми, що не раз поставали перед людством драматичним фантомом глобальної катастрофи, створило реальні передумови формування принципово нових моделей міждержавних відносин типу таких міжнародних організацій, як Ліга Націй і Організація Об'єднаних Націй. Їхні гуманітарні підрозділи – Міжнародне Бюро Освіти та ЮНЕСКО – визначили демократизацію й модернізацію освітніх систем одними зі своїх ключових пріоритетів.

Водночас ідеологія європейської інтеграції дедалі послідовніше інтерпретується у параметрах гармонізації глобальних і регіональних соціокультурних і освітянських тенденцій. Саме у зв'язку з цим Генеральний директор ЮНЕСКО Коїчіро Мацуура у своїй передмові до «Всесвітньої доповіді з освіти 2000. Право на освіту: на шляху до освіти для всіх протягом усього життя» відзначив, що настав час, коли міжнародне співтовариство має усвідомити гуманістичний пафос ідеології права на освіту як визначальної домінанти основних свобод людини у сучасному світі.

Характеризуючи стан і перспективи досліджень проблем інтернаціоналізації сучасного світу й проблеми демократизації освіти в контексті гуманітарної діяльності в цій сфері офіційних структур ЮНЕСКО і таких головних для Західної Європи наднаціональних міжурядових об'єднань, як Рада Європи та Європейський Союз, відомий педагог-компаративіст Вульфсон Б. Л. у своїй монографії «Стратегія розвитку освіти на Заході на порозі XXI ст.» підкреслює, що «однією з найважливіших умов подальшого зміцнення Європейського Союзу є освітня інтеграція, яка віддзеркалює процеси зближення західноєвропейських країн і сприяє їхньому розвитку. Для стимулювання інтеграції у царині освіти сформовано спеціальний наднаціональний механізм. Проводяться регулярні наради міністрів освіти і науки західноєвропейських країн» [2].

На першій зустрічі міністрів освіти країн Європейського Союзу вже у 1971 р. було визначено провідні напрями європейської освітньої політики. У 1976 р. сформовано постійний Комітет освіти, основним завданням якого є розробка стратегії співробітництва країн Європейського Союзу у сфері обов'язкової освіти, професійно спрямованої освіти й вищої освіти в напрямі інтеграції й гармонізації західноєвропейських освітніх систем.

Базовий вектор суспільно-політичного і соціокультурного сучасного, переважно континентального, західноєвропейського поступу зорієнтований на формування у всіх європейських народів усвідомлення ідеології своєї наднаціональної європейськості.

Динаміка демократичних процесів розбудови освітянських систем країн Європейського Союзу зорієнтована, зокрема, «на збереження внутрішньої цілісності освіти, її функціональної спрямованості як на вищі духовні цінності, так і на принципи інтеграції особистості у світовий культурний контекст» [0].

Освітня політика не лише країн Європейського Союзу за своїм змістом та ідеологічним спрямуванням є однією з найвагоміших складових суспільного життя. Тут державницький контекст органічно пов'язується з глобальними тенденціями, реалізація яких локалізується у координатах демократизації й інтеграції.

Концепція європейської освіти як основа освітньої політики країн Європейського Союзу вибудовується у таких фундаментальних координатах, як полікультурна, поліетнічна та полілінгвальна Європа. Тут же у 1988 р. у Резолюції Ради міністрів освіти країн Європейського Союзу щодо політики формування загальноєвропейського освітнього простору визначено п'ять принципів як базові орієнтири розбудови Єдиного європейського освітнього простору: Багатокультурна Європа; Мобільна Європа; Європа професійної підготовки для всіх; Європа навичок як підвищення якості базової освіти; Європа, яка відкрита для світу [5].

         Саме ці ідеї поширення інтеграційних принципів на розвиток науки й освіти знайшли своє результативне продовження на всіх основних етапах Болонського процесу:  «На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес: добровільний; полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий [1, 4]».

         Тому вагомою ознакою розбудови нової моделі шкільної освіти є орієнтація на об’єднання з початковою школою старших груп дошкільних установ різних типів.

         Серед завдань і здобутків вибудови нових параметрів обов’язкової освіти для всіх країн Європейського Союзу характерними є три фактори:

-                     орієнтація державної політики на підвищення рівня якості професійно-технічної освіти;

-                     послідовна спрямованість на модернізацію змісту обов’язкової освіти;

-                     посилена увага до проблеми виховання учнівської молоді, її адаптації до соціальних, політичних, економічних трансформацій і нових цінностей сучасного полікультурного світу.

         Висновки та перспективи подальших досліджень. Реалізація європейських сучасних освітніх вимог до загальноосвітньої школи значно активізує розробку наукових і практичних проблем профорієнтації. Необхідно виокремити ряд напрямків, які допоможуть вирішити практичні питання професійного самовизначення підростаючого покоління: система профорієнтації, що надає школярам певні знання для їхнього орієнтування у світі професій, вміння об’єктивно оцінювати свої можливості, діагностичні методики вивчення особистості школярів з метою надання індивідуальної допомоги при виборі ними професій, теоретичні та методичні основи професійної консультації молоді, системний підхід до профорієнтації школярів.

Список використаної літератури:

1. Матвієнко О.В. Структура обов'язкової освіти в Євросоюзі: стратегії реформування в Об'єднаному Королівстві //Неперервна професійна освіта: теорія і практика. / Матвієнко О.В. –  Вип. III. –  2003. –  С. 249– 254.

2. Bartlett, W., Rees, T. and Watts, A.G. Adult Guidance Services and the Learning Society: Emerging Policies in the European Union, Bristol: Policy Press (2000).

3. Bossley, S., Bowes, L., Bysshe, S. and Hughes, D. The Economic Benefits of Guidance, Research Report, Derby: Centre for Guidance Studies, University of Derby (2002).

4. Brodhead, C. W. "Image 2000: A Vision for Vocational Education." VOCATIONAL EDUCATION JOURNAL 66, no. 1 (January 1991): 22-25.

5. Council of the European Union  Draft Resolution of the Council on the representatives of the Governments of the Member States meeting within the Council on Strengthening Policies, Systems and Practices in their field of Guidance throughout life in Europe, Brussels (2004).