Филологические науки/1. Методика преподавания языка и литературы

К.філ.н. Одинцова Г.С.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка,Україна

Використання елементів цікавого мовознавства в процесі ознайомлення школярів із лінгвістичною термінологією

Реформування системи освіти зумовило її переорієнтацію із традиційного інформаційно-пояснювального навчання на особистісно зорієнтоване, при якому враховуються особливості кожного учня зосібна. Це вимагає від учителя творчого підходу до викладання кожної дисципліни, у тому числі й мови. К. Ушинський свого часу писав: «Кожний предмет (математика, географія, історія тощо) осмислюється як частина рідної мови, стає частиною філософії рідного слова. Очевидно тому для … освіти стає характерним не стільки технічний розвиток навичок володіння мовою, скільки інтелектуальний і емоційно-моральний розвиток особистості через поглиблене вивчення рідного слова» [3,с.87]. Цій меті сприятиме використання на уроках мови елементів цікавого мовознавства, які пропонують у своїх дослідженнях А. Коваль, Є. Чак, І. Вихованець, Л. Мовчун, Г. Передрій, Г. Смолянінова, Ф. Непийвода, В. Федоренко та ін.

Вивчення кожної науки немислиме без знання її термінології. Не є винятком у цьому відношенні і шкільний курс української мови, який знайомить учнів із семантичними, структурними і функціональними особливостями мови як системи. Протягом навчання у школі кожен учень мусить опанувати термінологічний мінімум, засвоєння якого розпочинається уже в початковій школі. Однак у шкільній практиці дуже часто опрацювання мовознавчих понять зводиться до сухого, теоретико-лінгвістичного тлумачення термінів із заучуванням правил напам’ять. Тому варто дослухатись до слів В. Сухомлинського, який писав: «Безглуздо, потворно зводити, як ми це робимо, вивчення рідної мови до студіювання граматики» [2, с.340]. Опрацювання наукових дефініцій можна доповнити цікавою в науково-пізнавальному плані інформацією, яка не дублює матеріал шкільних підручників, але збагатить знання учнів [1].

Одним із прийомів роботи при ознайомленні з мовознавчими поняттями є розкриття їхньої етимології. Так, слово основа мало таке первісне значення: головні, подовжні нитки у тканині. Пізніше воно стало означати опору якоїсь будівлі, найважливіші положення певної науки, частину слова, що виражає основне значення тощо.

Ще грецькі вчені помітили, що іменники мають свою основну форму – пряму, а також непряму, відмінну від прямої. Ці «відмінні» від прямої форми й утворили категорію відмінка. У сучасних мовах світу існує приблизно 30 різних відмінків, хоча, на думку вчених, їх теоретично могло б існувати понад 200.

Слово буква в усі слов’янські мови прийшло від німців. У них воно означало букове дерево, а також дощечку з дерева, призначену для писання. У нас спочатку слово буки було назвою літери б, а потім і назвою будь-якої літери.

Серед мовознавчих термінів немало слів іншомовного походження. Наприклад, слово апостроф грецького походження і з’явилося в українській граматиці через посередництво французької мови. У грецькій мові воно мало значення «кривий, зігнутий, повернутий убік». В українській мові його вперше застосував Євген Жилехівський у «Малоруско-німецькому словарі» (1886).

Слово префікс латинського походження: praefixus, від prae — спереду та fixus — прикріплений, приросток. За підрахунками вчених, у сучасній українській мові понад 100 префіксів, серед яких близько 20 — запозичені.

Термін суфікс теж латинський: suffixus — прикріплений. Учені вважають, що в українській мові близько 400 суфіксів та їхніх варіантів, у тому числі понад 20 з них іншомовного походження. У старих граматиках суфікси називалися наростками.

Винахід терміна морфологія, який походить з коренів двох грецьких слів (morpho — вид, форма і logos — слово, вчення), належить великому німецькому поетові Гете, який багато років вивчав будову й форму рослин і тварин. Як мовознавчий термін слово «морфологія» стало широко вживатися в кінці XIX — на початку XX ст. в лінгвістичних працях таких відомих мовознавців, як Іван Олександрович Бодуен де Куртене, Пилип Федорович Фортунатов, Олексій Олександрович Шахматов та ін.

Слово дефіс у перекладі з латинської divisio буквально означає «поділ», «розчленування». У давнину він використовувався тільки як знак переносу. А в «Українському правописі» (1928) цей розділовий знак називався «розділкою».

Термін тире походить із французької мови, де це слово було утворене від дієслова із значенням «тягнути». Отже, тире — щось протягнуте, протягнута лінія.

Доповнити відомості про лінгвістичні терміни можна й словами–синонімами, які вживалися у старих граматиках: голосні звуки – голосівки, приголосні – шелестівки, іменник – речівник, дієслово – часівник, знак питання – питайник, кома – запинка, лапки – наводові знаки, фонетика – звучня, синтаксис – складня тощо.

Збагатить знання учнів про термінологію відповідна інформація порівняльного мовознавства. Так, познайомившись з китайською мовою, європейці були вражені тим, що слова не мають ні префіксів, ні суфіксів. Односкладові китайські слова нагадували оголені корені. А граматичні відношення між ними тут будуються за допомогою порядку слів у реченні і службових слів.

Категорія числа іменника зараз об’єднує два значення: однину і множину. А колись (приблизно до кінця XII — початку ХІІІ ст.) існувала ще форма двоїни, тому можна було сказати «дві руці», «дві рибі», «дві голові». У деяких мовах (серболужицькій, словенській) двоїна існує ще й зараз. А є мови, у яких існує форма для позначення не лише двох, а й трьох предметів (троїна). Це деякі мови Австралії, Нової Гвінеї, індіанців Америки та ін.

Кличний відмінок вживається у латинській, українській та румунській мовах. Кількість відмінків у різних мовах неоднакова — від 2 (мова маратхі в Індії) до 48 (в табасаранській мові Дагестану, у тому числі близько 40 місцевих).

А болгари уже з давніх-давен не вживають відмінкових закінчень. У них один відмінок, а роль розрізнювачів відмінкових форм виконують прийменники. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які є в її розпорядженні, але всі вони придатні для висловлення думки.

Англійці, коли «видумували» свою мову, були значно «розумнішими» за інші народи. У них жіночий або чоловічий рід мають лише живі істоти, а всі інші іменники належать до середнього роду.

Середній рід у різних мовах називається по-різному: у латинській і французькій — нейтральний, у польській — ніякий, у грецькій — ні той ні сей, а в литовській, французькій та деяких інших мовах він взагалі відсутній.

У різних народів питальна інтонація позначається по-різному. Так, вірмени в кінці питального речення ставлять двокрапку; греки — крапку з комою; іспанці знак питання і знак оклику ставлять і на початку, і в кінці речення. Тамтешні педагоги вважають, що це допоможе учням відразу зорієнтуватися, з якою інтонацією читати речення. Причому на початку розділовий знак ставиться сторчма, догори ногами, а в кінці — нормально.

Знання про виучувані терміни можна підкріпити й цифровим матеріалом, який служить базою для порівняння й узагальнення. Наприклад, підраховано, що в українській мові близько 15 000 коренів. Більшість із них об’єднує від двох до кількох десятків або й сотень слів. Понад 5000 коренів засвідчено одним словом (здебільшого запозичені слова).

Родовий відмінок – чемпіон за кількістю вживаних з ним прийменників. Він може поєднуватись аж із 150 прийменниками (а в мові всього прийменників близько двохсот). Давальний відмінок довго утримувався без прийменників, а сьогодні вживається в поєднанні з 7 прийменниками. Із знахідним відмінком вживається 28 прийменників. Орудний відмінок поєднується з 23 прийменниками.

Кожне друге слово в нашій мові – іменник. Друге місце за частотою вживання займає дієслово, третє – займенник, четверте – прикметник, числівник – на восьмому місці.

Неабиякий емоційний вплив на учнів матиме використання в процесі вивчення лінгвістичних термінів крилатих висловлювань відомих письменників й учених. Їхні афоризми можуть слугувати своєрідним епіграфом до уроку: «Правопис — це одяг писемної форми вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним» (Віталій Русанівський); «Без кореня, як риба без води, слово не може існувати» (Іван Вихованець); «Слово — одяг усіх фактів, усіх думок» (Максим Рильський); «Синтаксис — душа мови» (Максим Рильський); «Розділові знаки — це як нотний знак. Вони твердо тримають текст і не дають йому розсипатись» (Костянтин Паустовський).

Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення лінгвістичної термінології органічно доповнюватиме виучуваний матеріал підручників, а різноманітні прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів сприятимуть правильному, міцному, науковому засвоєнню змісту мовознавчих понять, глибшому виявленню їхніх суттєвих ознак, що зробить уроки цікавими й емоційними.

Література:

1. Одинцова Г. Цікаве мовознавство в початковій школі / Г. Одинцова, Я. Кодлюк. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2013. – 208с.

2. Сухомлинський В. На трьох китах/ В. Сухомлинський // Вибр. пед. твори: У 5т. – К., 1977. – Т. 5. – С. 339 – 343.

3. Ушинский К. Д. Родное слово/ К. Ушинский // Избр. пед. соч.: В 2т. – М.: Педагогика,1974. – Т.1. – 584с.