Левченко І.В.

Національний Університет України «Київський Політехнічний Інститут»

Понятійна база парафрази як художнього засобу

Феномен парафрази викликає інтерес з часів античності, коли увага риториків була залучена до видозміни одного й того ж змісту, який був співвіднесений зі сферами інтерпретації, наслідування, вторинного відображення смислів, форм, образів. Поняття почало використовуватися як універсальне позначення широкого діапазону перетворень, від перекладу змісту літературних творів до твору інструментальних концертних п'єс.

У лінгвістиці під поняттям «парафраза» мають на увазі здатність до зміни мовної форми при збереженні змісту; вторинну назву, яка є засобом образно-описової характеристики і виступає синонімом до слова чи вислову, що є основною назвою предмета. Парафраза трактується як повторення, при якому висловлювання повністю не копіюється, у його зміст привносяться зміни, які доповнюють або уточнюють характер дискурсу.

Вивчення наявних досліджень з проблем лінгвістичної парафрази показує, що в даний час відсутнє однозначне розуміння цього явища. У лінгвістиці має місце контамінація термінів «парафраза» (парафраз) і «перифраза» (перифраз). Невивчені семантико-стилістичні та комунікативно-прагматичні функції парафрази недостатньо досліджена специфіка парафрастичних оформлень змісту висловлення в перекладі, нерозкриті механізми парафразування як динамічного процесу структурування мовленнєво-тлумачного змісту.

Парафрази широко використовуються у текстах періодичних видань. Вони увиразнюють думку, стають не лише додатковим найменуванням предметів, а й виділяють їх певні характерні риси, необхідність у яких викликається тематичним спрямуванням того чи іншого тексту. І тут їх художньо-естетична функція визнана і виправдана. Іншими словами, парафрази, тотально тиражовані, значною мірою сприяють створенню стереотипів, виконують негативну роль у жорстокій стереотипізації соціальної інформації у процесі навіювання.

Парафраза – стилістична фігура заміщення, що полягає у заміні назви предмета або опису суттєвих ознак, рис. Парафраза посилює виразність мовлення, оскільки він не тільки називає предмет, але й описує його, тому виділяють логічні та образні парафрази [2].

Логічна парафраза ґрунтується на логічному зв’зку опису з будь-якими іншим денотатом. Більш широке поняття використовується для позначення предмету або особи. Образна парафраза базується на розгорнутій метафорі або метонімії. Оскільки парафраза, як і метонімія, вказує на суміжні з означуваним поняттям ознаки, її найчастіше розглядають як один із різновидів метонімії, а саме —розгорнутої метонімії, в якій найменування предмета не обмежується вказівкою на одну ознаку й передбачає виділення цілого ряду ознак, що виступають прикметами означуваного предмета. І метонімія, і особливо парафраза зустрічаються майже завжди, але типові вони лише для певних періодів та літературних шкіл [1].

Парафраза виконує номінативну функцію, дана функція ставить парафразу в ряд номінативних одиниць мови. Поняття «номінація» конкретизується за рахунок ознаки описовості – «описова номінація», а також за рахунок ознаки вторинності, тобто парафраза постає як вторинна номінативна одиниця (перша леді (дружина президента), червона планета (Марс).

Парафрастичне перейменування або словосполучення – це значення, що утворюються в результаті лексико-семантичної взаємодії двох компонентів: слова-номінанта та опорного слова парафрастичного поєднання. В основі цієї лексико-семантичної взаємодії лежить комунікативно зумовлена модифікація сенсу слова-номінанта.

Кваліфікативна сутність експресивних одиниць мови підтверджується на матеріалі парафраз. Відомо, що в значеннях експресивних слів об'єктом кваліфікації виступає денотативний компонент значення, підстави кваліфікації можуть бути різними і носити параметричний, ціннісний, а також естетичний характер.

Переносні експресивні значення слів, нейтральні у своєму основному значенні, часто мотивуються не тільки реальними, «суттєвими» семами предметно-логічного типу, складовими вихідного значення, але й потенційними, асоціативними, не «суттєвими» для прямого значення, але усвідомлюється носіями мови як його емпірична база. Ця емпірична база може включати в себе ознаки форми, властивості, функції позначається і т.п. – все те, що здатне викликати суб'єктивне ставлення і відповідно оцінку (конотацію), емоційну або прагматичну. Ця схильність слів конкретної семантики до реалізації експресивно-перспективних сем дуже широко використовується в явищі парафрази.

Парафраза – це мовна та мовленнєва одиниця, яка співвідноситься зі словом, словосполученням і реченням, вона є вторинною назвою відомого суб’єкта чи об’єкта, часто оцінною, має тотожну денотативну частину значення та використовується в тексті зі стилістичною метою, а також має форму метафоричного словосполучення, що виділяє одну або декілька характерних рис предмета чи явища, є засобом їх образно-описової характеристики та контекстуальним синонімом до слова або неоднослівного позначення предмета чи явища.

Література:

1. Виноградов, В.В. О языке художественной прозы / В.В. Виноградов. –М.: Наука, 1980. – 359 с.

2. Новиков, А.Б. Словарь перифраз русского языка (на материале газетной публицистики) / А.Б. Новиков. М.: Рус. яз., 2004. – 352 с.