ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ. / Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Керівник: Ст. вик. Ставицький О.В., студентка Орлик Ю.Ю.

Київський коледж Вищого навчального закладу “Університет сучасних знань”

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ДРУКАРСТВА В УКРАЇНІ

Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками.

Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната.

Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості.

Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем [1].

Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу і науково-літературному гуртку книг. І хоча зв’язок Острозької друкарні із школою не став настільки безпосереднім, як планувалося спершу, ця друкарня вирізнялася з-поміж інших українських видавничих закладів різноманітністю жанрів.

Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України.

Серед видань першого періоду діяльності лаврської друкарні були монументальний Анфологіон (Мінея загальна і святкова) 1619 р., "Слово на латинов" Максима Грека 1620 р., ряд літературних творів, переважно панегіричних, українською книжною мовою — вірші Олександра Митури "Візерунок цнот ... Елисея Плетенецького" (1618) [2].

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні почали засновувати і латинсько-польські: першою була діюча в 1592 — 1602 р. невелика друкарня у Львові, що змінила кількох власників, в 1608 — 1611 рр. працювала друкарня магната-кальвініста Яна Потоцького в Панівцях на Поділлі, в 1611 — 1617 рр. — друкарня Яна Щасного Гербурта в його містечку Добромилі.

Пізніше в його друкарні, що переїхала до Львова, побачили світ тези філософських диспутів латинською мовою (І. Саковича "Про всесвіт і його частини", Івана Могильницького про основи логіки). Першою в Україні стаціонарною польсько-латинською друкарнею стала друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, що діяла з 1642 до 1773 р. Себастьян Новоґурський, який керував цією друкарнею 1649 р., не тільки виконував замовлення колегіуму, але й сам виступив як видавець. Серед книг друкарні колегіуму переважали релігійно-моралізаторські повчання, а світська за тематикою література репрезентована. В Україні збереження архаїчних форм книжкової мови розглядалися як засіб опори натискові оточення. Цим пояснюється прагнення редакторів українських церковнослов’янських текстів очистити їх від специфічно української лексики.

З числа взятих на облік книг, виданих в Україні до 1648 р. включно, 18,6 % надруковані церковнослов’янською мовою, 13,9% — церковнослов’янською і українською, 11,2 % — українською. Оскільки церковнослов’янською мовою видавалися переважно найбільші за обсягом видання (літургічні книги, пам’ятки патристики), в загальному обсязі друкованої продукції частка церковнослов’янських текстів значно вища: понад 75 %. При цьому треба мати на увазі, що в Україні церковнослов’янська мова сприймалася в той час як найвищий стиль рідної літературної мови [3].

Протягом 1586 — 1615 рр. тексти українською книжною мовою становили 8,5 % загального обсягу книжкової продукції друкарень України, а в 1616 — 1645 рр. — 9,1 %. Друкування цією мовою спричинило деяку модифікацію кириличного шрифту, щоб врахувати особливості української вимови [4].

Отже, роль друкарень, насамперед Острозької, Львівської братської, Києво-Печерської, у той час не обмежувалася розповсюдженням літературної і наукової продукції. Навколо них об'єднувалися гуртки вчених та інших високоосвічених людей. Друкарні були важливими осередками освіти й культури.

Література:

1. Я. Д. Ісаєвич «Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні». 2-ге вид. – Львів, 1983

2. Я. Д. Ісаєвич / Новые материалы об украинских и белорусских книгопечатниках первой половины XVII в. // Книга: Исслед. и материалы. Сб. 34. — С. 150

3. Факсимільне відтворення видання 1637 р. вийшло як один з томів Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства: The Jevanhelije ućytelnoje of Meletij Smotryc’kyj. With an Introduction by David A.Frick. — Cambridge Mass., 1987 (HLEUL. — Texts. — Vol. 2).

4.Дашкевич Я. Вірменське друкарство на Україні // Укр. Істю журн.. — 1966. — № 12.