Філологічні науки

Походження та причини виникнення емансипації жінок у російській літературі початку XIX століття

Л.В. Власенко

Національний університет харчових технологій

Кінець XVIII та початок XIX століття характеризується розвитком не тільки політичного та соціального становища, а й розквітом цілої плеяди жінок-письменниць.

Зародження жіночої писемності сприяло виникненню у Росії емансипації. Але що ж являє собою це слово «емансипація»?

“Толковый словарь живого великорусского языка” В. Даля дає наступне визначення цього терміну. “Эмансипация – освобождение от зависимости, подчиненности, полная свобода” [1].

Автори “Современного словаря иностранных слов” дають ширшу характеристику визначення і трактують термін як звільнення “от угнетения, от предрассудков; отмена ограничений, уравнение в правах” [2]. Слово “емансипація” з’являється в епоху Романтизму у Франції, і пов’язане із такими відомими жінками, як Ж. де Сталь і Жорж Санд, які власними творами показали роль жінки у суспільстві, вказали на її призначення як особистості, яка може самостійно справитися з усіма перипетіями життя.

Ж. де Сталь у романі в віршах “Дельфіна” стверджує ідею свободи людських почуттів, незалежність від моральних забобонів. Жінка повинна бути вільна у виборі свого життєвого шляху, відстоювати свою думку, свої права. Роман “Корінна” – життєвий опис жінки, яка не боячись розмов про себе, кидає виклик суспільству. Однак суспільство ще не готове до таких діянь жінок: Корінна їде за кордон одна, без супроводу; від неї відмовляється сім’я, не бажаючи мати з нею нічого спільного; коханий її кидає, так як він сам не готовий сприйняти її як особистість.

Отже, поява романів Ж. де Сталь на російське суспільство було вагомим. Можливо, саме в цей момент про жінку почали говорити як про особистість, про її потреби, надії та сподівання.

Таким чином, “идеалом раскрепощенной женщины во Франции были вымышленные героини г-жи де Сталь, в России – княгиня Зинаида Волконская, которая стала одной из первых эмансипированных русских женщин XIX века” [3]. Княгиня З.О. Волконська – відома письменниця пушкінської доби. Вона одна із перших заявила про себе своїми творами та зібраннями культурної плеяди тогочасної Росії.

Перші спроби жінок заявити про себе як про особистість, а тим паче, письменницею чи поетесою, сприймалися критикою дещо з підозрою та неприязню. Але жінки, які повірили Дельфіні та Корінні не бачили перед собою завіси, яка могла б їм зашкодити виразити власне “я”, звільнитися від законів та повчань, які глибоко засіли у їхніх головах.

Після мадам де Сталь, “оказавшей столь сильное, но еще явно недостаточное влияние и впервые поставившей вопрос о раскрепощении женщины” [3, с. 166] приходить Аврора Дюпен, відома під чоловічим псевдонімом як Жорж Санд.

Своїми творами Ж. Санд захопила читачів роздумами про емансипацію жінок, про те, що жінка може бути незалежною, може вплинути на суспільство. Ж. Санд закликала до свободи особистості та внутрішньої свободи жінки. Адже у жінок змінилося сприйняття світу, зросли інтелектуальні потреби, розширився кругозір. І жінки почали вірити в себе, у свої сили, вони почали по-іншому сприймати себе.

В.Г. Бєлінський називав Ж. Санд “гениальной женщиной”, стверджуючи, що “каковы бы ни были ее начала, с ними можно не соглашаться, их можно не разделять, их можно находить ложными; но ее самой нельзя не уважать, как человека, для которого убеждение есть верование души и сердца. Оттого многие из ее произведений глубоко западают в душу и никогда не изглаживаются из ума и памяти” [4]. Захоплення висловлюваннями Ж.Санд затонуло і російське суспільство.

Серед причин виникнення емансипації у Росії можна вважати більшу начитаність жінок, усвідомлення своєї участі у сім’ї та суспільстві., вони не думали самостійно, а лише зачитувалися романами, де “женщины учились только воображать и чувствовать и не учились мыслить и знать. Мысль безмолвствовала, говорили одни инстинкты” [3, с. 167].

Але ж чому жінки так довго терпіли на собі ношу непорозумінь та небажання змінити своє життя? Можливий вплив і сім’ї на своїх дочок, у яких вони вбачали лише можливість знайти їй відповідну пару та якнайвигідніше віддати заміж. В.Г. Бєлінський звинувачує у цьому не жінок, а суспільство та власні сім’ї. “Разве не вы сами сделали из женщины только невесту и жену, и ничего не сделали более? Разве когда-нибудь подходили вы к ней бескорыстно, просто, без всяких видов…” [5].

Таким чином, можна зробити висновок, що від читання буденних романів жінки перейшли до творів Ж. де Сталь та Ж. Санд, де вони вперше побачили жінку в іншому світі: у світі любові та почуттів, але ті почуття жінка може проявити самостійно, без наказів з боку родичів. Вони побачили жінок, що можуть самі творили свою долю, своє майбутнє.

Література

1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1995. Т. 4. С. 664.

2. Современный словарь иностранных слов. СПб., 1994. С. 714.

3. Моисеева Л.П. Проблема женской эмансипации в русской литературе 30-40-х годов XIX века. //Общественные науки и современность. 2000. № 4. – С. 166-171.

4. Белинский В.Г. Речь о критике // Белинский В.Г. Собр. соч. в 3 т. М., 1948. Т.2. С. 356.

5. Белинский В.Г. Сочинения Александра Пушкина. Статья девятая // Белинский В.Г. Собр. соч. в 3 т. М., 1948. Т. 3.