Базикіна Н.Ю., Кондратьєв В.О.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ У СФЕРІ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Основу торгівлі становлять відносини купівлі-продажу, здійснюється основний обіг готівкових коштів, що робить її надзвичайно привабливою для криміногенного середовища. Торговельна діяльність – це складне, різнопланове явище, яке охоплює великий спектр різних правовідносин. Тому питання щодо запобігання правопорушень і їх припинення у сфері торговельної діяльності завжди є актуальним і вимагає створення і функціонування надійної та ефективної системи контролю і нагляду.

Метою даної статті є здійснення загальної характеристики основних засад здійснення державного контролю й нагляду у сфері торговельної діяльності України.

Дослідження питань становлення, сутності, призначення державного контролю та нагляду в окремих сферах діяльності і в тому числі в сфері торгівельної діяльності здійснювались у роботах В. Авер'янова, О. Андрійко, Ю. Битяка, В. Гаращука, В. Горшеньова, С. Ківалова, А. Селіванова, М. Студенікіної, Ю. Шемшученка, К. Шоріної тощо. Але саме аналіз державного контролю та нагляду безпосередньо у сфері торгівлі досліджувався недостатньо.

Взагалі, у більшості літературних джерел, контроль розглядають як багатогранне й багатопланове явище, і залежно від того, на якому рівні і щодо чого він розглядається, контроль може бути визначений і як форма чи вид діяльності, і як принцип, і як функція, і як умова, і як засіб досягнення певної мети тощо. Такі різноманітні підходи до визначення цього поняття свідчить про те, що учені, які займались вивченням цієї категорії, не дійшли єдиної думки щодо сутності контролю і це підтверджує необхідність подальшого дослідження цього питання.

В ході здійснення аналізу державного контролю слід виходити з того, що контроль – це функція, яку здійснює держава в особі уповноважених органів з метою перевірки дотримання й виконання поставлених завдань, прийнятих рішень і їх правомірності [1, с 6]. Аналіз контрольних функцій органів виконавчої влади наводить на висновок, що тут контроль трансформується у функцію, яка може бути або основною діяльністю або лише елементом здійснення основної, більш широкої діяльності [2, с 294]. У такому випадку державний контроль дійсно можна розглядати як функцію виконавчої влади.

Виходячи з того, що правова природа державного контролю виражається в тому, що він здійснюється органами держави та їх посадовими особами у межах, визначених правовими нормами, на підставі норм права і відповідно до них [3, с 346], його також можна розглядати як правову форму діяльності держави. Такої думки дотримуються і В. Горшеньов та І. Шахов, вони також розглядають контроль у цілому як правову форму діяльності і зазначають, що контроль – це специфічна форма державної діяльності, якій притаманні власні функції [4, с 35].

Таким чином, сутність контролю полягає в тому, що державний орган управління як суб’єкт управління здійснює спостереження за об'єктом управління, яке полягає у перевірці того, як цей об'єкт виконує вимоги законодавства та контролюючого органу з метою забезпечення законності в державному управлінні.

У чинному законодавстві, а також у багатьох наукових працях терміни «контроль» і «нагляд» досить часто розглядаються як синоніми, проте слід визнати, що їх відмінності ще недостатньо досліджено. Наприклад, на думку С. Ківалова, поняття «нагляд» і «контроль» не стали науковими термінами, які вичерпно відображають їх сутність та відмінність» [2, с 177]. Є. Панова вважає, що «чітке розмежування понять «нагляд» і «контроль» поступово втрачає силу» [5, с 12]. Також вона вважає, що ці поняття дедалі частіше вживаються одне замість одного. Цю обставину підтверджує і М. Студенікіна, яка стверджує, що суто наглядових органів не існує, бо на практиці елементи нагляду й контролю завжди поєднуються, і намагатися в кожному випадку визначити, де саме закінчується контроль і починається нагляд, досить складно [6, с 42]. В. Гаращук переконаний, що «наглядові функції з боку держави залишаються тільки за прокуратурою, яка, як відомо, не має права втручатися в оперативну діяльність піднаглядних їй органів або посадових осіб цих органів та не може самостійно притягувати винних до правової відповідальності. Інші органи, незважаючи на їх назву, здійснюють контроль (повний або неповний), а не нагляд» [7, с 85].

Отже, самі поняття «державний контроль», «державний нагляд» і їх співвідношення в наукових колах є предметом дискусії, але в практичній діяльності для суб'єкта торговельної діяльності не існує розмежування контрольних та наглядових державних органів. Для підприємця контроль та нагляд – це одне і те саме, тому що вони мають єдину мету та однакові форми здійснення. На основі викладеного вище можна констатувати, що у сфері торгівельної діяльності значення термінів «контроль» і «нагляд» збігається, оскільки обидва поняття означають спостереження, перевірку, огляд та інші аналогічні дії.

Однак, необхідно зауважити, що в законодавстві не можна ототожнювати ці терміни. У нормативних актах доцільно розмежувати контрольні та наглядові органи залежно від їх повноважень, тому що за визначенням цих понять – нагляд – це переважно облік, дозвільні дії, спостереження та сигналізація компетентним органам про свої спостереження, а контроль – це огляд, перевірка, припинення порушень, затримання, тобто втручання в господарську діяльність підконтрольного суб'єкта та вживання заходів адміністративного впливу.

Також слід зазначити, що під час здійснення контролю за торговельною діяльністю контролюючі органи реалізують такі функції контролю як інформаційну, аналітичну, регулюючу, фіскальну, правоохоронну та відновлюючу [1, с 12]. При цьому різноплановий характер контролю можна класифікувати на певні види в залежності від: суб'єктів, які здійснюють контроль; характеру контролю; обсягу контрольних повноважень; сферами контролю; характеру відносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом [8, с 120].

Залежно від часу проведення, контроль у сфері торговельної діяльності може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним [9, с 87].

Попередній контроль має на меті як фіксацію існування необхідних умов, так і обґрунтованість підстав для прийняття рішень контролюючими органами. Попередній контроль виконує попереджувальну функцію. Його зміст полягає у виявленні та попередженні можливих негативних дій з боку суб'єктів господарювання під час здійснення ним торговельної діяльності.

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі здійснення торговельної діяльності й полягає у визначенні контролюючим органом або спеціально уповноваженим органом дотримання умов щодо конкретного виду торговельної діяльності при проведенні, як правило, планових перевірок.

Наступний контроль може бути проведений у разі виявлення порушень умов провадження певних видів торговельної діяльності й має на меті перевірку ступеня виконання рішення, яке було винесене за результатами поточного контролю. Але при цьому слід зазначити: якщо у діях суб'єкта господарювання порушень не виявлено, то проводити наступний контроль недоцільно [10, с 9].

Залежно від обсягу контролю та характеру контрольних повноважень органів державної влади виділяють загальний і спеціальний контроль. За умови, коли контроль не виділяють як основну діяльність, можна стверджувати, що певні органи здійснюють загальний контроль у межах своєї основної діяльності. Наприклад, органи ліцензування у більшості випадків є органами загального контролю, оскільки поряд із функціями ліцензування здійснюють певні контролюючи повноваження відповідно до законодавства України.

Спеціальний контроль має предметне спрямування і проводиться за конкретною сферою або функцією управління. На відміну від загального, під час здійснення спеціального контролю проводиться більш глибокий аналіз реального стану, детальніше проводяться спостереження й перевірки виконання поставлених завдань, застосовуються заходи попередження та припинення неправомірних дій.

Порядок здійснення контролю у сфері торгівлі органами, які держава наділила такими повноваженнями, закріплений у відповідних нормативно-правових актах.

Так, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу» [11] закріплено структуру, права, обов'язки й відповідальність органів та службових осіб державної контрольно-ревізійної служби. Законом України «Про захист економічної конкуренції» [12] контроль за дотриманням антимонопольного законодавства покладений на Антимонопольний комітет України. Його повноваження з питань контрольної діяльності містить Закон України «Про Антимонопольний комітет України» [13]. Спеціальні органи контролю та їх повноваження щодо його здійснення передбачені Господарським кодексом України та законом України «Про охорону праці» [14] тощо.

Контрольні функції в торгівлі забезпечують і органи державної податкової служби. Дані функції стосуються порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах і контролю за її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги [15, с 98]. Також контроль у торгівлі здійснюють і органи внутрішніх справ, органи й установи, що здійснюють державний санітарний нагляд, органи державного контролю за цінами та ін.

Важлива роль у системі державного контролю за додержанням правил торгівлі й захисту прав споживачів належить Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) [10, с 102], який є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. № 1775-III [16] контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та Держпідприємництво України у межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Список використаної літератури

1. Чистяков П. М. Контроль органів державної податкової служби України за підприємницькою діяль-ністю, яка підлягає ліцензуванню: теорія та практика реалізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Тео–ія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / П. М. Чистяков. Ірпінь, 2004. – 22 с

2. Адміністративне право України: [підручник] / [за заг. ред. С. В. Ківалова]. – О. : Юрид. літ., 2003. – 896 с.

3. Державне управління проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В. Б. Авер'янова]. – К. : Факт, 2003. – 384 с – (Серія «Адміністративно-правова реформа в Україні»).

4. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности./ В. М. Горшенев, И. Б. Шахов. - М. : Юрид. лит., 1987. - 176 с.

5. Панова Е. А. Юридическая ответственность за нарушения водного законодательства в России : ав-тореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 – «Природоресурсное право; Аграрное право; Экологическое право» / Е. А. Панова. –М, 2009. – 28 с.

6. Студеникина М. С. Государственный контроль и применение административной ответственности как формы государственного регулирования экономическими процесами / М. С. Студеникина // Админи-стративно-правовое регулирование экономических отношений. – М. : Юрист, 2001. – С. 41-44.

7. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: дис. д-ра юрид. наук. : 12.00.07 / Гаращук Володимир Миколайович. – X., 2003. – 409 с.

8. Виконавча влада і адміністративне право / [за заг. ред. В. Б. Авер'янова ; О.Ф.Андрійко, Ю. П. Битяк, В. М. Шаповал та ін.]. – К. : Ін Юре, 2002. – 668 с. – (Серія «Адміністративно-правова ре-форма в Україні»).

9. Андрійко О. Ф. Деcжавний контроль в Україні: організаційно-правові засади / О. Ф. Андрійко. – К. : Наук. думка, 2004. – 300 с.

10. Кравцова Т. М. Адміністративно-правові засади здійснення державної регуляторної політики в сфері господарювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Т. М. Кравцова. – X., 2004. – 24 с.

11. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні зі змінами і доповненнями : закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 9. Ст. 67.

12. Про захист економічної конкуренції: закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

13. Про Антимонопольно комітет України : закон України від 26 листоп. 1993 р. // Відомості Вер-ховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.

14. Про охорону праці : закон України від 14 жовт. 1992 р. № 2694-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.

15. Предпринимательское право Украины : [учебник] / [P. Б. Шишка, А. М. Сыгаик, В. Н. Левкови др.] ; под ред. Р. Б. Шишки. – X. : Эспада, 2001. – 624 с.

16. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : закон України від 1 черв. 2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.