Право/2.Административное и финансовое право

Долгова Анна

студентка Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

ПРАКТИКА Європейського суду з прав людини ЗА УЧАСТЮ УКРАЇНИ ЯК НЕГАТИВНИЙ ЧИННИК ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ НОВОГО ПРЕТЕНДЕНТА

Інтеграція України до цивілізованої європейської та світової спільноти є актуальним й воднораз достатньо складним процесом.

При цьому одним з показників готовності тієї чи іншої держави приєднатися до європейського співтовариства є кількість та предмет звернення її громадян до Європейського Суду за відновленням своїх прав і свобод, що не знайшло адекватної реалізації у вітчизняній судовій системі.

Аналіз судової практики вказує, що предмет відповідних звернень переважно складають такі соціальні питання, як невиплата зарплат, пенсій, страхових виплат тощо.

Необхідно зауважити, що за даними голови Європейського суду з прав людини Діна Шпільмана Україна входить до п'ятірки лідерів серед країн, з яких надходить найбільша кількість скарг до Європейського суду з прав людини, а за уточненням українського урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ М. Кульчицького Україна є найбільшою європейською країною з великою кількістю населення, що пояснює значну кількість звернень українських громадян до Європейського суду.

Внаслідок узагальнення таких заяв виділяється декілька основних їх груп. Зокрема, це такі: а) порушення умов утримання засуджених до виняткової міри покарання ‒ порушення статті 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини; б) невиконання судових рішень ‒ порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; в) несправедливий судовий розгляд (порушення статті 6 Конвенції) і порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, яка захищає права власності; г) несправедливий арешт та несправедливе засудження - порушення статей 5, 6 Конвенції.

Кількість справ за вказаними категоріями, на жаль, можна навести багато. Їх аналіз показує, що в ситуації, яка склалася на сьогоднішній день, можна зробити такі висновки. Очевидною є тенденція зростання кількості заяв з позовами проти України, але не настільки, як у інших країнах (наприклад, у Великій Британії). До головних причин зростання кількості звернень громадян України до Європейського суду з прав людини виділяють такі: поширення інформації про діяльність Європейського суду з прав людини серед громадян України; активізація роботи Європейського суду з прав людини за заявами щодо України; непередбачення у Державному бюджеті України коштів на погашення бюджетної заборгованості перед працівниками вугільної промисловості, вчителями, суддями та іншими категоріями працівників бюджетної сфери, яка утворилась у попередні роки, що призводить до неможливості виконання судових рішень щодо стягнення такої заборгованості; невідповідність окремих положень українського законодавства праву Конвенції про захист прав і основних свобод людини; окремі проблеми правозастосовчої практики та ін.

Враховуючи той факт, що рішення Європейського Суду впливатимуть на його подальшу практику при розгляді справ проти нашої держави, що, в свою чергу, впливатиме на авторитет України як демократичної та правової держави, виключно актуальним є питання встановлення чіткої процедури виконання рішень Європейського Суду з прав людини в Україні. При цьому необхідно мати на увазі, що для виконання рішення Європейського Суду державі - відповідачу надається обмежений термін, а у разі, якщо рішення не виконано в цей термін, на борг держави - відповідача нараховуються відсотки, а інформація про невиконання рішення Європейського Суду передається до Комітету Міністрів Ради Європи.

Як відомо, право на звернення до Європейського Суду з прав людини можливо реалізувати лише шляхом активних дій. Пасивна поведінка в цьому випадку неприйнятна. Особа, чиї права порушені, повинна підготувати та направити належним чином оформлену заяву до Європейського Суду з прав людини, або ж, принаймні, знайти кваліфікованого фахівця в галузі права, який допоможе їй в цьому. Право звернення до Європейського Суду з прав людини носить виключно приватний характер, оскільки аксіомою є той факт, що держава – потенційний відповідач в цій авторитетній міжнародній інстанції в ньому не зацікавлена, хоча й зобов’язана гарантувати його реалізацію в силу міжнародних зобов’язань.

Реалізація права на звернення кожного за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ можлива лише за дотримання низки умов, а саме: а) має місце порушення прав чи свобод людини, які передбачені Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, а також факультативними протоколами до неї; б) особа офіційно зверталась до відповідних органів національної держави чи її посадових осіб за захистом своїх прав і свобод та використала при цьому всі національні засоби правового захисту, але не досягла своєї мети; в) предметом скарги є правовідносини між особою і державою, які виникли після того, як Україна ратифікувала на рівні закону «Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод», а також факультативні протоколи до неї; г) скаржником може бути особа (фізична), група осіб (дві і більше) чи неурядова організація; д) право на звернення до міжнародних судових установ скаржник має реалізувати протягом шести місяців з дати прийняття остаточного рішення у справі на національному рівні.

Отже, наскільки швидко Україна вирішить численні внутрішні проблеми (соціальні, правові, судові та ін.), які породжують інтенсифікацію відносин із Європейським судом з прав людини, відповідно можна буде говорити про перспективу стати рівноправним учасником Європейського співтовариства. Тому Україні передусім необхідно пройти важкий підготовчий євро інтеграційний етап реформ в усіх сферах суспільного життя при адекватному сприйнятті й підтримці населення.