Остапович С. С.

студентка 2 курсу

МДПУ ім. Б. Хмельницького

кафедра соціальної педагогіки та дошкільної освіти

Україна, Мелітополь

Страхи дітей дошкільного віку

Страхи – це тривожний стан душі від переляку того, що загрожує, або уявного лиха.

Дитячі страхи – це звичайне явище для дитячого розвитку. Вони мають важливе значення для дитини.

Мабуть, немає такої дитини, у якої б ніколи не було відчуття страху. Майже всі діти чогось бояться. Одним боязно залишатись у темній кімнаті, інші бояться яких-небудь тварин. Багато дітей бояться казкових персонажів. Об’єкти дитячих страхів різноманітні, їх особливості знаходяться в прямій залежності від життєвих особливостей дитини, ступеню розвитку її уяви та таких якостей її характеру, як емоційна чуттєвість, схильність до занепокоєння, тривожність, невпевненість у собі. Наявність страхів у дітей дошкільного віку не є патологією, а носить віковий, перехідний характер та сигналізує про певне неблагополуччя в емоційно-особистісній сфері дитини.

Зміст таких емоційних станів, як страхів та тривог у дітей дошкільного віку неодноразово вивчалось у психології, соціології, педагогіці та медицині. У різноманітних дослідженнях виявлений ряд страхів та тривог, типових для дітей різного віку. Відзначаючи культурні та національні відмінності, дослідники одночасно звертають увагу і на певне сходство. Так для дошкільників – це страх темноти, казкових персонажей.

Страхи з’являються по різним причинам. Одні ситуації викликають страх у дітей раннього та молодшого віку і безпечні для 6-7 річних дітей, а деякі страхи властиві лише дітям з міста, та не зустрічаються у дітей, які живуть у сільській місцевості. Але якщо аналізувати загальні причини появи стійких страхів у дитячому віці, то виявляється, що всі вони зводяться до психічної травми, яку пережила дитина. Це може бути ний переляк, або психотравмуюча ситуація – довга розлука з мамою, хвороба, важкі відносини у родині, невдала адаптація у дитячому саду.

Страхи дітей є чимось доволі звичайним, і доволі важко відрізнити, невротичний це страх чи реальний. З однієї сторони, ми не дивуємось, якщо дитина боїться чужих облич, та дуже легко пояснюємо собі цю реакцію її слабкістю та незнанням. Таким чином, ми приписуємо дитині сильну схильність до реального страху та вважали би доволі доцільним, якби вона наслідувала цю боязливість [2, с. 407-408].

У старшому дошкільному віці, самий насичений страхами період. І не тільки тому, що діти сприймають все більш емоційно, скільки з причини когнітивного розвитку. Вони чіткіше починають розділяти небезпечне та безпечне, страшне та нестрашне.

Ю. Щербатих ділить всі страхи на дві групи: 1) Природні страхи. До природних страхів відносяться: грозо, грім, землетрус і т.п. 2) соціальні страхи – боязнь за зміну свого соціального статусу. Проводились неодноразові дослідження по виявленню страхів у сучасному суспільстві. У результаті яких було виявлено, що на першому місці стоїть страх за здоров’я своїх близьких, на другому – страх можливої війни. Існують також патологічні страхи, які переживають, як правило, діти, які мають емоційні труднощі у відносинах з батьками [1, с. 44].

Щоб допомогти дітям дошкільного віку впоратися з усіма страхами, потрібно спочатку їх виявити.

Для нейтралізації страхів доцільно дотримуватися наступних рекомендацій:

1) Реагувати на страхи вашої дитини спокійним співчуттям. Участь і увага з боку батьків може не тільки заспокоїти дитину, але й зробити її більш боязкою. Не можна зменшувати та ігнорувати страх.

2) Необхідно переконати дитину, врахувавши особливості об’єкту страху та можливості дитини, подолати страх.

3) Будьте уважні до своєї дитини. Дозвольте їй самостійно обрати темп подолання страху. Дитині може знадобитися деякий період для пасивного відновлення. За необхідністю можна обережно конструювати ситуації, де дитина могла б поступово справлятися зі своїм страхом.

4) Підтримувати участь дитини в діяльності, спрямованій на подолання страху. Активність допоможе малюку позбавитись відчуття ворожості, незадоволеності, пригніченості, які супроводжують страх. Крім того, така діяльність дозволяє дитині довести самій собі, що вона може керувати собою і деякими проявами оточуючого світу.

5) Тактовно оцінювати успіхи дитини в подоланні страху. Не змушувати її звітуватися про свої хвилювання і ситуації, пов’язані зі страхом. За результатами власного спостереження схвалювати поведінку дитини.

6) Подавати гарний приклад. Аналізувати свої слова і вчинки, щоб не передати свої хвилювання і тривогу дитині. Дитина може наслідувати вашу поведінку, думки.

7) Передбачати потенційно страхітливі ситуації, вживаючи необхідні заходи для зменшення страху. Не слід оточувати дитину надмірним захистом, але необхідно забезпечити захист у необхідному обсязі.

Таким чином, залишити дитину сам на сам зі своїми страхами означає створити їй проблеми та комплекси на майбутне.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Спиваковская А. С. Профилактика детских неврозов (комплексная психологическая коррекция) / А. С. Спиваковская. – М.: Изд. МГУ, 2000. с. 208

2. Фрейд З. Введение в психоаналіз / З. Фрейд. – Харьков: Изд. Клуб семейного досуга, 2012. с. 475