к.е.н., доцент Пушко Р.О., магістрант Міхайличенко Ю.М.,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Управління страховими ризиками в сільськогосподарських підприємствах

Сільське господарство України є однією з найбільш перспективних експортоорієнтованих галузей і може виступити основою для забезпечення стабільності в економіці країни та продовольчої безпеки. Проте виробництво сільськогосподарської продукції завжди належало до високо ризикованих видів діяльності. Невідповідність цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, коливання ринкових цін та урожайності, природні ризики, часткова або повна нестача виробничих ресурсів, нестійка державна аграрна політика – все це значною мірою впливає на доходи сільськогосподарських товаровиробників. Найбільш ефективним методом управління основними ризиками є страхування, застосування якого дозволяє відшкодувати збитки, спричинені економічними та природнокліматичними ризиками, та забезпечити фінансово-господарську стійкість виробників.

Проблеми управління ризиками аграрних виробників та страхування врожаїв знайшли відображення у наукових працях таких вітчизняних вчених-економістів, як׃ В. Андрійчук, В. Базилевич, К. Базилевич, В. Борисова, О. Гаманкова, С. Кваша, П. Макаренко, М. Мних, С. Навроцький, С. Осадець, О. Олійник, О. Ульянченко, О. Царенко, В. Чепурко та ін.

Метою даної статті є вивчення сучасного стану засад управління страховими ризиками та розробка пропозицій щодо удосконалення управління ними при вирощуванні сільськогосподарських культур.

По своїм характеристикам поняття „сільськогосподарські ризики” можна цілком віднести до категорії ризиків, які представляють собою небезпеку нанесення збитку сільськогосподарському підприємству (або господарству сільського товаровиробника) внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу. Під нормальним виробничим процесом ми розуміємо виробничий процес, що протікає при таких погодних умовах, коли сільськогосподарське підприємство отримує урожай не нижче за середні значення для даної природно-кліматичної зони. Основними ознаками сільськогосподарського ризику є, по-перше, його галузева приналежність і, по-друге, конкретизація об'єкту, на який цей ризик спрямований, – на виробництво.

Для сільгоспвиробництва зниження ризику досягається біологічними засобами захисту, які припускають виведення сільськогосподарських культур стійких до посух, заморозків та інше. Селекція дозволяє створювати такі сорти рослин у яких подовжено період вегетації, що дозволяє уникнути весняних заморозків. Зниження ризику також досягається спеціальними агротехнологічними прийомами (зрошування, боронування, снігозатримання), які розраховані на певну пору року. До цих же методів належить боротьба з бур'янами, гризунами або шкідниками рослин [2].

У деяких дослідженнях стійкість терміну „сільськогосподарське страхування” пов'язують з достатньо тривалим часом існування обов'язкової форми даного виду страхових операцій. Зокрема, Осадець С.С. із цього приводу відзначає: „Такий термін дозволяв стисло позначати сукупність всіх видів страхування в сільській місцевості і підпадав під категорію “обов'язкове державне страхування” [1]. Цю позицію ми розділяємо лише частково. Дійсно, страхування врожаю, тварин, витрат на пересів і підсів загиблих посівів більше 70 років існувало в нашій країні в обов'язковій формі. Проте стійкість терміну, на наш погляд, неабиякою мірою визначається ще і тим, що дія на сільськогосподарські ризики завжди (у тому числі і нині) вимагала державної участі і підтримки. Крім того, на стійкість даного терміну впливає чисто методологічний аспект. Підсумовуючи вищезазначене, нами було сформовано поняття сільськогосподарського страхування. Сільськогосподарське страхування це основний важіль розвитку сільського господарства, який полягає у створенні спеціальних фондів за рахунок внесків сільгоспвиробників та з наступним їх розподіленням на відшкодування збитків, спричинених природно-кліматичними та іншими ризиками і є найбільш ефективним ринковим методом управління ризиками в сільському господарстві з метою підвищення його інвестиційної привабливості та стабілізації доходів виробників в розрізі років, а також зміцнення продовольчої безпеки держави.

На основі аналізу наукових досліджень виявлено, що в літературі по управлінню ризиками практично не приділяється уваги сільськогосподарським ризикам. На нашу думку, в системі ризик-менеджменту сільськогосподарський ризик повинен включатися в категорію виробничих ризиків, які супроводжуються збитками та викликають збої в нормальному виробничому процесі і втрати доходів сільськогосподарських виробників. Специфічними властивостями сільськогосподарського ризику є його катастрофічних характер, розподіл в часі і зв΄язок з живими організмами, не завжди зв΄язок ризикової небезпеки і наступаючого збитку. Найбільш уразливі до наслідків ризикових подій невеликі підприємства, які після дії ризикових подій можуть ще більше погіршити свій фінансовий стан з часом, тому застосування ризик-менеджменту саме на цих підприємствах є необхідною умовою.

Включення сільськогосподарських ризиків в класифікаційну систему ризик-менеджменту дозволяє вирішити такі завдання: по-перше, розповсюдити на нього загальні принципи управління ризиком; по-друге, збагатити новими елементами вже відомі методи дії на ризик і, отже, зробити різноманітнішим методичний зміст самого ризик-менеджменту [3].

Методи зниження ризику або дозволяють зменшити вірогідність несприятливих подій, або спрямовані на зменшення розмірів збитку. Останнє для аграрного виробництва має вирішальне значення, оскільки зовсім виключити вплив несприятливих погодних умов неможливо. Особливо перенесення ризиків набуває актуальності в останні роки, в зв’язку з значним погіршанням фінансового стану більшості сільськогосподарських підприємств.

Ми вважаємо, що для слабких господарств є єдиний засіб захисту від сільськогосподарського ризику – скористатися безкоштовним продуктом у вигляді засобів резервів з бюджету, які можуть бути надані для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих.

Для середніх і сильних господарств оплата страхового полісу не є нерозв'язною проблемою. Проте і для них передача ризику на страхування пов'язана зі складнощами різного роду. Основною з них є те, що майнове страхування є переважно добровільним страхуванням, тому реалізація страхування в роки, коли прогнозується сприятлива погода, стає невигідним. Ризик-менеджмент, пропонуючи різні способи управління ризиком, дозволяє виявити їх специфічні особливості для різних рівнів, починаючи від первинної виробничої ланки в аграрному секторі і закінчуючи найвищими органами державного управління. Це стосується, перш за все, такого складного завдання, як безумовний процес дотування сільськогосподарського сектора, і, отже, пошук фінансових коштів для її вирішення. Способи державної підтримки можуть бути найрізноманітнішими, у тому числі і у сфері страхування. Отже, ризик-менеджмент повинен диференціювати сільськогосподарський ризик і спрямовувати науковий пошук способів управління ним в ті області, які до цих пір мало досліджені.

Таким чином можна зазначити, що в останні роки особливо значно через зміною клімату, збільшилась потреба в управлінні ризиками в сільському господарстві і розробці стратегій щодо скорочення ризиків, які базуються на ринкових механізмах. Виникає нагальна потреба в чіткій класифікації ризиків та розробці довгострокових стратегій з управління ними. Проведені нами дослідження виявили, що найбільш ефективним методом перенесення ризику є застосування формальних стратегій перенесення ризику, оскільки сільськогосподарське підприємство може і самостійно знижувати ризики, приймаючи ефективні управлінські рішення.

Однак при значних збитках і обмеженості фінансових ресурсів ці стратегії зі зниженння ризиків є неефективними. Застосування стратегій трансферту і розподілення ризиків потребують інституціонального середовища і розвинутої ринкової інфраструктури, у створенні якої активну участь повинна приймати держава.

На наш погляд, найбільш розповсюдженим і перспективним інструментом впливу на ризик є страхування сільськогосподарського виробництва. Це пояснюється тим, що страхування відіграє велику роль у забезпеченні продовольчої безпеки і економічного захисту і є важливим гарантом для підвищення економічної стабільності в країні.

Література:

1. Осадець С. С. Страхування: Підручник / Осадець С. С., Артюх Т. М., Бабко В. Л., Бабко Т. В., Бушанський А. В. /Київський національний економічний ун- т; Українська фінансово-банківська школа / Семен Степанович Осадець (наук.ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 599с.

2. Хорін П.Є. Законодавче зебезпечення агрострахування / Хорін П.Є. // Аспекти сільського розвитку, Вісник інституту сільського розвитку.- 2005. -№3(4).- С.81-85.

3. Хохлов В.Н. Управление риском. – М.׃ ЮНИТИ-ДАНА, 2001.-39