Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Шафранська Т.Ю., Матвієнко Б.В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Проблеми та перспективи активізації інноваційної діяльності

Характерною рисою ХХІ століття є поглиблення інтеграційних процесів в усіх галузях економіки та науково-технічного прогресу. Розвиток країни неможливий без всебічного та постійного використання нововведень, перетворення наукових знань у технології та науково-технічні розробки для виробництва. На сучасному етапі розвитку економіки стає значущим чинником активізація інноваційної діяльності, що викликано підвищенням ролі нововведень та більш жорсткою конкуренцією.

Проблемам інноваційної діяльності підприємств присвячені роботи вітчизняних дослідників та економістів. Авторами наукових праць із вказаної проблеми є В. Александрова, О. Амоша, Г. Андрощук, Ю. Бажал, О. Біловодська, О. Бойко, С. Бреус, В. Геєць, М. Єрмошенко, Е. Ковалишин, В. Корда, О. Лапко, М. Пашута, В. Семиноженко, Л. Федулова та інші.

Стан інноваційної діяльності в Україні характеризується низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. Основним фактором, що стримує інноваційну діяльність, є відсутність коштів для фінансування інноваційних змін. Ситуація погіршується ще й через відсутність організаційно-економічних механізмів інвестування масштабних технологічних змін. Наразі в Україні не існує дієвого механізму забезпечення впровадження завершених науково-технічних розробок і технологій, що виконуються за рахунок бюджетних коштів, у промислове виробництво. Існуючий порядок фінансування державних науково-технічних програм, як правило, не забезпечує досягнення заданих кінцевих результатів. Органи виконавчої влади на різних рівнях неефективно використовують кошти для інноваційної трансформації. У той же час недержавні комерційні структури не зацікавлені в здійсненні довгострокових проектів, що забезпечували б базові технологічні зміни. Не формує підґрунтя для довгострокового сталого розвитку негативна динаміка кількості впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих нових технологічних процесів: у 2015 р. у порівнянні з попереднім роком спостерігається зменшення на 20 %. Відтак, стан інноваційної діяльності залишається складним і потребує прийняття активних стимулювальних заходів з боку держави. 

Сучасний стан інноваційного розвитку економіки в країні потребує нових підходів до управління діяльністю підприємств, і, перш за все, досконалих інноваційних механізмів. Втім, провідна роль в активізації інноваційної діяльності належить державі, оскільки саме вона має можливості для визначення приоритетних напрямків інноваційної діяльності, залучення інвестицій та гарантій прав інвесторам.

Реалізація завдань інноваційного розвитку української економіки має передбачати такі заходи, як: застосування у високотехнологічних виробництвах програмно-цільових методів економічного управління; реалізація завдань комплексної державної програми з енергозбереження; розвиток на основі сучасних та світових досягнень національної інформаційної структури, створення та використання перспективних інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж, інформаційних засобів систем зв’язку; утворення промислово-фінансових груп, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків тощо; стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв; удосконалення чинної та розробка нової нормативно-правової бази щодо забезпечення ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності [2].

Все вище наведене дає підстави стверджувати, що сьогодні інноваційна політика повинна бути спрямована на створення економічних, правових, організаційних основ для розвитку інноваційної діяльності в усіх секторах економіки та галузях матеріального виробництва, забезпечення ефективного використання результатів науково-технічного прогресу подолання енерго- та ресурсовитратного характеру виробництв та їхнє технологічне оновлення підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, вирішення завдань соціально-економічного розвитку.

З метою активізації фінансового чинника необхідно реалізувати такі заходи, як: звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, який спрямовується підприємствами до інноваційних фондів, галузевих та інших фондів технологічного розвитку та реконструкції виробництва; створення спеціалізованих інноваційних банків; встановлення для комерційних банків, які здійснюють пільгове кредитування інноваційних проектів, зниження ставки норми обов’язкового резервування коштів; запровадження механізмів державного страхування кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію і діяльність яких пов’язана зі значним інвестиційним ризиком [1].

Основою інноваційного стратегічного курсу, його визначальним пріоритетом мають стати опрацювання та реалізація державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.

Література:

1. Касян С. Інноваційні складові управління фінансуванням технологічних перетворень у промисловості Укераїни//Проблеми науки. – 2007. – №2. – с.8-13.

2. Космидайло І. Інноваційна спрямованість як засіб економічного росту//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №6. – с.112-118.